Вірш

Наташа

Взявшись за надію прожити своє життя,
Жінка намагалася йти далі,
Але, ходячи по лезу ножа,
На своє минуле жінка не могла дивитися.
Всі залишили її напризволяще,
Але Бог дав їй останній шанс;
А  віртуальне світло мовчить,
Бо реальний світ його сильніший,
Ці дороги божі точніше
У перетині орбіт...
Її тяжке становище було не настільки чудовим,
Але тепер жінка знала, що мусить йти вперед.
Вона встала, спіткнулася і впала,
Так найближчі тепер справді відбивалися;
Не залишилось сил всередині неї,
Зараз вона не могла нічого приховати.
Жінка знала, що має сили віртуального світла,
Це може змусити її досягти нових здібностей,
Зараз жінка могла піти дуже далеко,
Як і зараз, у її житті минуле залишило великий слід.
Зараз їй не було чого втрачати,
Але між життям і смертю їй довелося вибрати,
І якби прихід нового життя жінка побачила не віртуальне світло,
Ось тоді їй назавжди не буде за когось триматись.
У неї були мрії, які враз розбилися,
За своїми надіями вона завжди біжить,
Думаючи про це, вона намагалася йти далі,
Люди, яким вона довіряла найбільше, виявилися шахраями,
Але залишивши позаду всі свої турботи,
Свій біль, глибоко в собі, ховавши подалі, вона йде далі