Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.09
02:41
З неземної красоти
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
2025.11.08
23:25
А евенки і чукчі Аляски
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
2025.11.08
22:39
А величний, хоча й не високий,
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
2025.11.08
22:01
Луг укрився туманом,
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
2025.11.08
21:08
Довгі роки Олеся жила, відчуваючи, що її життя є своєрідною постійною репетицією. Протягом більше десяти років кожен день починався з ритуалу перевірки: чи замкнені двері, чи вимкнена плита, чи рівно лежать речі. Це займало години. Вона розуміла, що справ
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Мої пісні
Українські ведичні містерії з нагоди ведичного свята Івана Купала
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українські ведичні містерії з нагоди ведичного свята Івана Купала
* * * (Гімни)
"Слався Джива,
квітни Жива."
"Нам розрада – Світла Лада."
Хор:
"Слався Джива, квітни Жива.
Нам розрада – Сяйна Лада,
Нам розрада – Чиста Лада.
Слався Джива! Квітни Жива!
Слався Джива, квітни Жива!
Нам розрада – Світла Лада!"
Одним з найцікавіших і приваблюючих образів в українській давній міфології є антропоморфне зображення, яке нагадує жіночу постать. Ця жіноча фігура символізувала Велику Богиню Життя - "Живу", що охороняє, оберігає все живе на землі. Її голову часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Інколи рук у Богині-Берегині може бути чотири або шість, що робить зображення схожим на дерево, або нагадує літеру «Ж», що в кирилиці прочитується як «живіте», тобто символізує вічне продовження життя.
А ось її чоловіча половинка - Джива, ще більш цікаве явище космічного масштабу, та в наших умовах йшлося про того, хто патронував явище душі і духу всього живого, їхнє життєствердне поєднання ("дживу")...
* * *
Чуєш,
як рівно,
тихо,
і невловимо тонко
линуть давно забуті,
линуть сюди з нізвідки
рими цвітіння
пряні?
Як похітливо п’янко -
з повних легень вростає
в серце
коріння
квітки?
Свідки,
пропалі свідки,
світу поза спиною,
очі відкрили!
З нитки
Аріадни
корою
старозавітні плити
давніх проклять
зняті!
О, невже не радіти
Сонячно новій статі?!
О, невже ми не діти,
Отчій Руці раді?!
2005-2024
Слова і музична обробка - Ляшкевича В.
"Слався Джива,
квітни Жива."
"Нам розрада – Світла Лада."
Хор:
"Слався Джива, квітни Жива.
Нам розрада – Сяйна Лада,
Нам розрада – Чиста Лада.
Слався Джива! Квітни Жива!
Слався Джива, квітни Жива!
Нам розрада – Світла Лада!"
Одним з найцікавіших і приваблюючих образів в українській давній міфології є антропоморфне зображення, яке нагадує жіночу постать. Ця жіноча фігура символізувала Велику Богиню Життя - "Живу", що охороняє, оберігає все живе на землі. Її голову часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Інколи рук у Богині-Берегині може бути чотири або шість, що робить зображення схожим на дерево, або нагадує літеру «Ж», що в кирилиці прочитується як «живіте», тобто символізує вічне продовження життя.
А ось її чоловіча половинка - Джива, ще більш цікаве явище космічного масштабу, та в наших умовах йшлося про того, хто патронував явище душі і духу всього живого, їхнє життєствердне поєднання ("дживу")...
* * *
Чуєш,
як рівно,
тихо,
і невловимо тонко
линуть давно забуті,
линуть сюди з нізвідки
рими цвітіння
пряні?
Як похітливо п’янко -
з повних легень вростає
в серце
коріння
квітки?
Свідки,
пропалі свідки,
світу поза спиною,
очі відкрили!
З нитки
Аріадни
корою
старозавітні плити
давніх проклять
зняті!
О, невже не радіти
Сонячно новій статі?!
О, невже ми не діти,
Отчій Руці раді?!
2005-2024
Слова і музична обробка - Ляшкевича В.
Музика ведичних містерій.
Українські святкові ра-ведичні гімни.
Джива і Жива, як божественні прояви, - покровителі живої цільності особи, земної щедрості до всього живого.
Лада – символ гармонії, любові, благополуччя, тілесне втілення Живи.
Проявів Дживи теж відомі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
