ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Герань
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Герань
Сидять старі під під’їздом на лавці в неділю.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
У душі, напевно, мріють: «От би повернули
Ті роки, ми б час, напевно, так не марнували».
За розмовами неспішно години спливають.
Вже, здається, все на світі переговорили.
Змовкли, теми для розмови нової шукають.
А тут квітник перед ними, герань зацвітає.
І білим цвіте, і червоним і рожевим цвітом.
Насадила одна бабця та і доглядає,
Щоби було з чого очам людським порадіти.
- А ви знаєте, - колишня вчителька Марія
Одізвалась, - чом геранню квітку називають?
- Ні, не чули. – може й знають, послухать воліють,
Може, щось їм не відоме від неї узнають.
- Колись молода читала було міфи греків.
Так от, була у тих греків богиня Геройя,
Що місяцем управляла. От якось здалека
Помітила вона хлопця, що пас під горою
Чималу отару. Звався він Ендіміоном.
Помітила випадково із самого рання,
Як він із села поволі ту отару гонить.
Й загорілося у серці богині кохання.
Та біда була не в тому, що вона богиня.
Боги могли тоді легко між людей ходити.
Просто вдень ота Геройя ховатись повинна,
Адже місяць, зрозуміло, лише вночі світить.
А Геройя закохалась так, що вже навіки.
І не зна, що з тим коханням нещасній робити.
Тож лише вві сні стрічатись могла з чоловіком.
Прийде, сяде коло нього. Поки й місяць світить,
Вона сидить, милується. Та все гірко плаче,
Бо ж розлучена з коханим і надій не мала.
Ото зі сліз її й виросли оці квіти, наче.
І геранню на честь неї ті квіти й назвали.
- Тепер мені зрозуміло, - озвалась Варвара, -
Чому мені іще мама покійна казала,
Щоби хлопця привернути, листочків нарвала
І в торбинці біля серця постійно таскала.
- А я чула, що у квітки є і друга назва –
«Пеларгонія». Походить теж із мови греків.
Бо, як добре роздивитись плід квітки, одразу
Видається, що він схожий на дзьоба лелеки.-
То Горпина підпряглася, - А з грецької мови
То «лелека» й означає. Отакі то справи.
Тут старий Кіндрат, геть сивий узяв далі слово:
- То було ще при Союзі. Хрущов тоді правив.
Служив я, як всі служили. То не так, як нині.
Довелось в Узбекистані далекім служити.
Ходив часто по Ташкенту, як бував у «вільній».
Довелося із місцевим одним говорити.
Ото він мені й повідав, що в часи далекі
Герань бур’яном зростала та квітів не мала.
Якось Мухамед – пророк їх, здолав шлях нелегкий
Так, що вся його накидка геть мокрою стала.
Аби її просушити, на герань розвісив.
А та бігом до сонечка гіллям повернулась.
Мокрий одяг дуже швидко висох з того, звісно.
Мухамедом ті старання квітки не забулись.
У подяку вкрив її він усю квіточками
Із таким чудовим, ніжним, п’янким ароматом…
- А в Болгарії. Я чула, - Марія та ж сама
Знов озвалась, - оцю квітку «здравицею» звати.
Кажуть, в бідній сім’ї селян захворів синочок.
Що батьки вже не робили, чим не лікували,
Не проходила хвороба. Лежав, закрив очі,
Слабке дихання нерівне груди піднімало.
Пішли батьки до лікаря, аби подивився.
Той оглянув і порадив придбати герані,
Поставити, щоби хворий між них опинився…
Так хвороба і пропала у нього до рання.
- Воно й так, повітря квіти, кажуть, очищають...
- А на Сході, - Кіндрат впрягся, щоби не забути,-
Герань в горщиках при вході у дім виставляють.
Але білу тільки, кажуть, таке може бути,
Що герань та змій усяких відляка від дому.
Бо ж там змій у них усяких водиться багато…
- І не тільки змій, - Оксана перебила йому, -
Вона й нечисть всяку в хату не впустити здатна.
А ще й всяке зло, незгоди у дім не пускає.
Один німець розказував історію давню.
Чоботар якось додому у село вертає.
А сам, як би то сказати – в негарному стані.
Пригостили добрі люди – не смів відмовляти.
Тепер іде та й боїться, як жінка зустріне.
Почне лаяти, щоб більше не смів випивати.
Та, як люди пригощають? Хіба в тому винен?
Іде полем, журавельник над шляхом квітує.
Так у німців герань зветься. Нарвав собі квітів
Та і далі вже до хати своєї простує.
Жінка стріла, навіть рота не встигла відкрити,
А він їй букет під носа – аромат вдихнула,
Заспокоїлась, всміхнулась, про лайку забула.
Квітку вдома посадила. Із тих пір не було
Негараздів у них в хаті. На лад повернуло.
Жінка бурчать перестала, а він кинув пити.
Сад, прикрашений геранню, став іще гарніший…
Усі знову погляділи на прекрасні квіти,
Й на душі у всіх від того стало спокійніше.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
У душі, напевно, мріють: «От би повернули
Ті роки, ми б час, напевно, так не марнували».
За розмовами неспішно години спливають.
Вже, здається, все на світі переговорили.
Змовкли, теми для розмови нової шукають.
А тут квітник перед ними, герань зацвітає.
І білим цвіте, і червоним і рожевим цвітом.
Насадила одна бабця та і доглядає,
Щоби було з чого очам людським порадіти.
- А ви знаєте, - колишня вчителька Марія
Одізвалась, - чом геранню квітку називають?
- Ні, не чули. – може й знають, послухать воліють,
Може, щось їм не відоме від неї узнають.
- Колись молода читала було міфи греків.
Так от, була у тих греків богиня Геройя,
Що місяцем управляла. От якось здалека
Помітила вона хлопця, що пас під горою
Чималу отару. Звався він Ендіміоном.
Помітила випадково із самого рання,
Як він із села поволі ту отару гонить.
Й загорілося у серці богині кохання.
Та біда була не в тому, що вона богиня.
Боги могли тоді легко між людей ходити.
Просто вдень ота Геройя ховатись повинна,
Адже місяць, зрозуміло, лише вночі світить.
А Геройя закохалась так, що вже навіки.
І не зна, що з тим коханням нещасній робити.
Тож лише вві сні стрічатись могла з чоловіком.
Прийде, сяде коло нього. Поки й місяць світить,
Вона сидить, милується. Та все гірко плаче,
Бо ж розлучена з коханим і надій не мала.
Ото зі сліз її й виросли оці квіти, наче.
І геранню на честь неї ті квіти й назвали.
- Тепер мені зрозуміло, - озвалась Варвара, -
Чому мені іще мама покійна казала,
Щоби хлопця привернути, листочків нарвала
І в торбинці біля серця постійно таскала.
- А я чула, що у квітки є і друга назва –
«Пеларгонія». Походить теж із мови греків.
Бо, як добре роздивитись плід квітки, одразу
Видається, що він схожий на дзьоба лелеки.-
То Горпина підпряглася, - А з грецької мови
То «лелека» й означає. Отакі то справи.
Тут старий Кіндрат, геть сивий узяв далі слово:
- То було ще при Союзі. Хрущов тоді правив.
Служив я, як всі служили. То не так, як нині.
Довелось в Узбекистані далекім служити.
Ходив часто по Ташкенту, як бував у «вільній».
Довелося із місцевим одним говорити.
Ото він мені й повідав, що в часи далекі
Герань бур’яном зростала та квітів не мала.
Якось Мухамед – пророк їх, здолав шлях нелегкий
Так, що вся його накидка геть мокрою стала.
Аби її просушити, на герань розвісив.
А та бігом до сонечка гіллям повернулась.
Мокрий одяг дуже швидко висох з того, звісно.
Мухамедом ті старання квітки не забулись.
У подяку вкрив її він усю квіточками
Із таким чудовим, ніжним, п’янким ароматом…
- А в Болгарії. Я чула, - Марія та ж сама
Знов озвалась, - оцю квітку «здравицею» звати.
Кажуть, в бідній сім’ї селян захворів синочок.
Що батьки вже не робили, чим не лікували,
Не проходила хвороба. Лежав, закрив очі,
Слабке дихання нерівне груди піднімало.
Пішли батьки до лікаря, аби подивився.
Той оглянув і порадив придбати герані,
Поставити, щоби хворий між них опинився…
Так хвороба і пропала у нього до рання.
- Воно й так, повітря квіти, кажуть, очищають...
- А на Сході, - Кіндрат впрягся, щоби не забути,-
Герань в горщиках при вході у дім виставляють.
Але білу тільки, кажуть, таке може бути,
Що герань та змій усяких відляка від дому.
Бо ж там змій у них усяких водиться багато…
- І не тільки змій, - Оксана перебила йому, -
Вона й нечисть всяку в хату не впустити здатна.
А ще й всяке зло, незгоди у дім не пускає.
Один німець розказував історію давню.
Чоботар якось додому у село вертає.
А сам, як би то сказати – в негарному стані.
Пригостили добрі люди – не смів відмовляти.
Тепер іде та й боїться, як жінка зустріне.
Почне лаяти, щоб більше не смів випивати.
Та, як люди пригощають? Хіба в тому винен?
Іде полем, журавельник над шляхом квітує.
Так у німців герань зветься. Нарвав собі квітів
Та і далі вже до хати своєї простує.
Жінка стріла, навіть рота не встигла відкрити,
А він їй букет під носа – аромат вдихнула,
Заспокоїлась, всміхнулась, про лайку забула.
Квітку вдома посадила. Із тих пір не було
Негараздів у них в хаті. На лад повернуло.
Жінка бурчать перестала, а він кинув пити.
Сад, прикрашений геранню, став іще гарніший…
Усі знову погляділи на прекрасні квіти,
Й на душі у всіх від того стало спокійніше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію