Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Герань
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Герань
Сидять старі під під’їздом на лавці в неділю.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
У душі, напевно, мріють: «От би повернули
Ті роки, ми б час, напевно, так не марнували».
За розмовами неспішно години спливають.
Вже, здається, все на світі переговорили.
Змовкли, теми для розмови нової шукають.
А тут квітник перед ними, герань зацвітає.
І білим цвіте, і червоним і рожевим цвітом.
Насадила одна бабця та і доглядає,
Щоби було з чого очам людським порадіти.
- А ви знаєте, - колишня вчителька Марія
Одізвалась, - чом геранню квітку називають?
- Ні, не чули. – може й знають, послухать воліють,
Може, щось їм не відоме від неї узнають.
- Колись молода читала було міфи греків.
Так от, була у тих греків богиня Геройя,
Що місяцем управляла. От якось здалека
Помітила вона хлопця, що пас під горою
Чималу отару. Звався він Ендіміоном.
Помітила випадково із самого рання,
Як він із села поволі ту отару гонить.
Й загорілося у серці богині кохання.
Та біда була не в тому, що вона богиня.
Боги могли тоді легко між людей ходити.
Просто вдень ота Геройя ховатись повинна,
Адже місяць, зрозуміло, лише вночі світить.
А Геройя закохалась так, що вже навіки.
І не зна, що з тим коханням нещасній робити.
Тож лише вві сні стрічатись могла з чоловіком.
Прийде, сяде коло нього. Поки й місяць світить,
Вона сидить, милується. Та все гірко плаче,
Бо ж розлучена з коханим і надій не мала.
Ото зі сліз її й виросли оці квіти, наче.
І геранню на честь неї ті квіти й назвали.
- Тепер мені зрозуміло, - озвалась Варвара, -
Чому мені іще мама покійна казала,
Щоби хлопця привернути, листочків нарвала
І в торбинці біля серця постійно таскала.
- А я чула, що у квітки є і друга назва –
«Пеларгонія». Походить теж із мови греків.
Бо, як добре роздивитись плід квітки, одразу
Видається, що він схожий на дзьоба лелеки.-
То Горпина підпряглася, - А з грецької мови
То «лелека» й означає. Отакі то справи.
Тут старий Кіндрат, геть сивий узяв далі слово:
- То було ще при Союзі. Хрущов тоді правив.
Служив я, як всі служили. То не так, як нині.
Довелось в Узбекистані далекім служити.
Ходив часто по Ташкенту, як бував у «вільній».
Довелося із місцевим одним говорити.
Ото він мені й повідав, що в часи далекі
Герань бур’яном зростала та квітів не мала.
Якось Мухамед – пророк їх, здолав шлях нелегкий
Так, що вся його накидка геть мокрою стала.
Аби її просушити, на герань розвісив.
А та бігом до сонечка гіллям повернулась.
Мокрий одяг дуже швидко висох з того, звісно.
Мухамедом ті старання квітки не забулись.
У подяку вкрив її він усю квіточками
Із таким чудовим, ніжним, п’янким ароматом…
- А в Болгарії. Я чула, - Марія та ж сама
Знов озвалась, - оцю квітку «здравицею» звати.
Кажуть, в бідній сім’ї селян захворів синочок.
Що батьки вже не робили, чим не лікували,
Не проходила хвороба. Лежав, закрив очі,
Слабке дихання нерівне груди піднімало.
Пішли батьки до лікаря, аби подивився.
Той оглянув і порадив придбати герані,
Поставити, щоби хворий між них опинився…
Так хвороба і пропала у нього до рання.
- Воно й так, повітря квіти, кажуть, очищають...
- А на Сході, - Кіндрат впрягся, щоби не забути,-
Герань в горщиках при вході у дім виставляють.
Але білу тільки, кажуть, таке може бути,
Що герань та змій усяких відляка від дому.
Бо ж там змій у них усяких водиться багато…
- І не тільки змій, - Оксана перебила йому, -
Вона й нечисть всяку в хату не впустити здатна.
А ще й всяке зло, незгоди у дім не пускає.
Один німець розказував історію давню.
Чоботар якось додому у село вертає.
А сам, як би то сказати – в негарному стані.
Пригостили добрі люди – не смів відмовляти.
Тепер іде та й боїться, як жінка зустріне.
Почне лаяти, щоб більше не смів випивати.
Та, як люди пригощають? Хіба в тому винен?
Іде полем, журавельник над шляхом квітує.
Так у німців герань зветься. Нарвав собі квітів
Та і далі вже до хати своєї простує.
Жінка стріла, навіть рота не встигла відкрити,
А він їй букет під носа – аромат вдихнула,
Заспокоїлась, всміхнулась, про лайку забула.
Квітку вдома посадила. Із тих пір не було
Негараздів у них в хаті. На лад повернуло.
Жінка бурчать перестала, а він кинув пити.
Сад, прикрашений геранню, став іще гарніший…
Усі знову погляділи на прекрасні квіти,
Й на душі у всіх від того стало спокійніше.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
У душі, напевно, мріють: «От би повернули
Ті роки, ми б час, напевно, так не марнували».
За розмовами неспішно години спливають.
Вже, здається, все на світі переговорили.
Змовкли, теми для розмови нової шукають.
А тут квітник перед ними, герань зацвітає.
І білим цвіте, і червоним і рожевим цвітом.
Насадила одна бабця та і доглядає,
Щоби було з чого очам людським порадіти.
- А ви знаєте, - колишня вчителька Марія
Одізвалась, - чом геранню квітку називають?
- Ні, не чули. – може й знають, послухать воліють,
Може, щось їм не відоме від неї узнають.
- Колись молода читала було міфи греків.
Так от, була у тих греків богиня Геройя,
Що місяцем управляла. От якось здалека
Помітила вона хлопця, що пас під горою
Чималу отару. Звався він Ендіміоном.
Помітила випадково із самого рання,
Як він із села поволі ту отару гонить.
Й загорілося у серці богині кохання.
Та біда була не в тому, що вона богиня.
Боги могли тоді легко між людей ходити.
Просто вдень ота Геройя ховатись повинна,
Адже місяць, зрозуміло, лише вночі світить.
А Геройя закохалась так, що вже навіки.
І не зна, що з тим коханням нещасній робити.
Тож лише вві сні стрічатись могла з чоловіком.
Прийде, сяде коло нього. Поки й місяць світить,
Вона сидить, милується. Та все гірко плаче,
Бо ж розлучена з коханим і надій не мала.
Ото зі сліз її й виросли оці квіти, наче.
І геранню на честь неї ті квіти й назвали.
- Тепер мені зрозуміло, - озвалась Варвара, -
Чому мені іще мама покійна казала,
Щоби хлопця привернути, листочків нарвала
І в торбинці біля серця постійно таскала.
- А я чула, що у квітки є і друга назва –
«Пеларгонія». Походить теж із мови греків.
Бо, як добре роздивитись плід квітки, одразу
Видається, що він схожий на дзьоба лелеки.-
То Горпина підпряглася, - А з грецької мови
То «лелека» й означає. Отакі то справи.
Тут старий Кіндрат, геть сивий узяв далі слово:
- То було ще при Союзі. Хрущов тоді правив.
Служив я, як всі служили. То не так, як нині.
Довелось в Узбекистані далекім служити.
Ходив часто по Ташкенту, як бував у «вільній».
Довелося із місцевим одним говорити.
Ото він мені й повідав, що в часи далекі
Герань бур’яном зростала та квітів не мала.
Якось Мухамед – пророк їх, здолав шлях нелегкий
Так, що вся його накидка геть мокрою стала.
Аби її просушити, на герань розвісив.
А та бігом до сонечка гіллям повернулась.
Мокрий одяг дуже швидко висох з того, звісно.
Мухамедом ті старання квітки не забулись.
У подяку вкрив її він усю квіточками
Із таким чудовим, ніжним, п’янким ароматом…
- А в Болгарії. Я чула, - Марія та ж сама
Знов озвалась, - оцю квітку «здравицею» звати.
Кажуть, в бідній сім’ї селян захворів синочок.
Що батьки вже не робили, чим не лікували,
Не проходила хвороба. Лежав, закрив очі,
Слабке дихання нерівне груди піднімало.
Пішли батьки до лікаря, аби подивився.
Той оглянув і порадив придбати герані,
Поставити, щоби хворий між них опинився…
Так хвороба і пропала у нього до рання.
- Воно й так, повітря квіти, кажуть, очищають...
- А на Сході, - Кіндрат впрягся, щоби не забути,-
Герань в горщиках при вході у дім виставляють.
Але білу тільки, кажуть, таке може бути,
Що герань та змій усяких відляка від дому.
Бо ж там змій у них усяких водиться багато…
- І не тільки змій, - Оксана перебила йому, -
Вона й нечисть всяку в хату не впустити здатна.
А ще й всяке зло, незгоди у дім не пускає.
Один німець розказував історію давню.
Чоботар якось додому у село вертає.
А сам, як би то сказати – в негарному стані.
Пригостили добрі люди – не смів відмовляти.
Тепер іде та й боїться, як жінка зустріне.
Почне лаяти, щоб більше не смів випивати.
Та, як люди пригощають? Хіба в тому винен?
Іде полем, журавельник над шляхом квітує.
Так у німців герань зветься. Нарвав собі квітів
Та і далі вже до хати своєї простує.
Жінка стріла, навіть рота не встигла відкрити,
А він їй букет під носа – аромат вдихнула,
Заспокоїлась, всміхнулась, про лайку забула.
Квітку вдома посадила. Із тих пір не було
Негараздів у них в хаті. На лад повернуло.
Жінка бурчать перестала, а він кинув пити.
Сад, прикрашений геранню, став іще гарніший…
Усі знову погляділи на прекрасні квіти,
Й на душі у всіх від того стало спокійніше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
