ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.05
21:55
ще моляться церкви
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
2024.10.05
21:13
Серпневі дні як напідбір
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
2024.10.05
20:48
Неймовірно, що соловей співа не про кохання
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
2024.10.05
14:36
День весни новий лікує рани
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
2024.10.05
13:27
Я говоритиму так просто, наскільки зможу
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
2024.10.05
11:59
У мовчанні була глибина
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
2024.10.05
06:09
Пручатися долі,
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
2024.10.05
05:23
Нас снів позбавила весна,
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
2024.10.04
22:14
Напевно чув я у далекому дитинстві , але не придавав цим словам значення. «Змія підколодна»… А згодом, де б я не жив, зустрічав саме тих, кому моя мама їм посилала, хоча то були вже інші люди, інші міста, в яких я жив, інше середовище того всього, яке нар
2024.10.04
20:03
гаврило певно розуміє
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь
про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь
про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній
2024.10.04
14:51
В боргах та позичках загруз
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,
2024.10.04
13:33
Багатокрапка…
Це розділовий знак у вигляді трьох поставлених поряд крапок, яким позначають на письмі незакінченість або перерваність висловлення.
Перерваність…
Перерваний політ, перерване висловлювання, перерване життя…
Багато разів згодом склад
2024.10.04
08:52
Гойдається у ретро стилі осінь...
Той парк рудий із фейєрверком листя,
Той падолист триває наче досі,
І сонце те ж із променистим диском.
І кличе в юність неба сіть бездонна,
Під ним зустрілись очі сині вперше,
Не знаючи, що приготує доля,
Той парк рудий із фейєрверком листя,
Той падолист триває наче досі,
І сонце те ж із променистим диском.
І кличе в юність неба сіть бездонна,
Під ним зустрілись очі сині вперше,
Не знаючи, що приготує доля,
2024.10.04
07:48
Нічого в голову не лізе, нічого…
Усе, що міг, уже створив
Лишилось втілитись в німого
Вже й настрій втілень нагострив…
Нічого в пам’ять не заходить, нічого…
Дарма, мабуть, заглох двигун
Вернувшись з рейсу він з нічного
Усе, що міг, уже створив
Лишилось втілитись в німого
Вже й настрій втілень нагострив…
Нічого в пам’ять не заходить, нічого…
Дарма, мабуть, заглох двигун
Вернувшись з рейсу він з нічного
2024.10.04
07:10
Закрутить, захурделить, замете…
зима на сніг цьогоріч не скупа,
у хмаровинні сонце золоте,
ворона підлетіла до стовпа,
нема де сісти, скрізь біліє сніг,
посеред міста річки варикоз
її б уже і лід скувати міг,
аби хоч тиждень втримався мороз
зима на сніг цьогоріч не скупа,
у хмаровинні сонце золоте,
ворона підлетіла до стовпа,
нема де сісти, скрізь біліє сніг,
посеред міста річки варикоз
її б уже і лід скувати міг,
аби хоч тиждень втримався мороз
2024.10.04
00:09
В саду прекрасному моєму
Заснула осінь чарівна.
І золотаву діадему
Сховала в листячку вона.
І так поблискує лукаво,
Немов підморгує мені.
І стелить запашні отави
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заснула осінь чарівна.
І золотаву діадему
Сховала в листячку вона.
І так поблискує лукаво,
Немов підморгує мені.
І стелить запашні отави
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому соловей перестає співати
Нічка трохи прохолодна, тулиться дівчина
До парубка. А у гаї соловей співає.
Хлопець її пригортає, бо ж кохає сильно.
З неба зорі підморгують, місяць човникує.
Під ту пісню солов’їну так гарно сидіти.
Перші півні проспівали – вони, мов не чують.
Будуть матері удома лаятись сердито.
Та то не біда, одначе. Полають, полають
Та й забудуть. Самі ж були колись молодими.
Отож, справи молодечі розуміти мають.
Батько, правда, на Одарку теж може нагримать,
Як пожаліється мати. Та то вранці буде.
А поки ще зорі сяють, що про те гадати?!
Соловей співа. Серденько так і тьохка в грудях.
Хочеться із соловейком також заспівати.
- Так би і сиділа вічно! – дівчина шепоче.
Максим на те: - Соловейко літом не співає.
- А чому? – аж стрепенулась, - Невже він не хоче?
- Та ні, кажуть добрі люди, що голос втрачає.
А ти хіба приповідку ніколи не чула:
«Втратив соловейко голос через яшний колос»?
- Ні, не чула. Може й чула, правда, та забула.
- А я, бачиш, пам’ятаю. Від діда Миколи
Чув колись іще маленьким. – Розкажи, коханий.
- Добре, слухай, моя люба. Було то в ті роки,
Як жили ще перші люди. Жилось їм погано,
Бо ж давались поза раєм тяжко їм уроки.
Адам орав, Єва пряла. Хатинку зліпили.
Жили у ній, хліб у поті чола заробляли.
Адам у те його поле вкладав усі сили,
Бо ж ті зерна, що посіяв, їх і годували.
А що сіяв? Ячмінь сіяв. Ще не мав пшениці.
Хоч і сіяв не багато та їм вистачало.
Та якось злодійкувата заходилась птиця
Ячмінь з поля його красти. Адам то помітив.
Став ганяти. Отож птиця стала діять хитро.
Поки Адам десь полює і не бачить звідти,
Стала вона налітати. Накинеться вітром,
Повикльовує весь колос. А, щоб не боятись,
Соловейко на сторожі літа, виглядає.
Як помітить - починає голосно співати.
Птаство тоді кида шкоду та швидко втікає.
Наче й не було нічого. Господар приходить.
Нема птахів та колосу багато пустого.
Бідкається: так у нього нічого не вродить.
Та не знає, як позбутись йому, врешті того.
Скоро зрозумів, що птахів хтось попереджає.
А хто, окрім соловейка? Тільки його й чути.
Але ж малий – не поцілить його й не впіймає.
Щось робити слід, голодним щоб в зиму не бути.
Тож звернувся до Господа та помочі просить:
- Зроби, Господи, щоб птахи шкоди не робили!
Зроби тому соловейку, щоби не вдалося
Птахів тих попереджати. Бо ж нема вже сили.
Богу жаль Адама стало. Бо ж трудиться, справді.
Тож зробив зерно ячменю в кожушках колючих
Ще й зі смаком особливим, що птахи й не раді
Його їсти. Хіба, коли дуже голод мучить.
А уже для соловейка вигадав він кару.
Щоби з вечора до ранку той міг лиш співати.
Хоча кажуть, що тим співом він шукає пару,
Але ж міг би і днем білим він пару шукати?
Та то не все. Ледве тільки ячмінь достигає,
Вже і вночі соловейко співати не може.
Десь із липня солов’їні співи не лунають.
Що ж, по-твоєму, то буде, як не кара Божа
За те, що він своїм співом сприяв злому ділу?
Не дано йому відтоді увесь час співати.
Отож, слухай соловейка поки, моя мила,
Не візьметься ячмінь в полі колос викидати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому соловей перестає співати
Соловей співає поки ячмінь колосу не має,
А, як показався колос, то пропав у нього голос.
Сидять Максим та Одарка над річкою в гаї.
Нічка трохи прохолодна, тулиться дівчина
До парубка. А у гаї соловей співає.
Хлопець її пригортає, бо ж кохає сильно.
З неба зорі підморгують, місяць човникує.
Під ту пісню солов’їну так гарно сидіти.
Перші півні проспівали – вони, мов не чують.
Будуть матері удома лаятись сердито.
Та то не біда, одначе. Полають, полають
Та й забудуть. Самі ж були колись молодими.
Отож, справи молодечі розуміти мають.
Батько, правда, на Одарку теж може нагримать,
Як пожаліється мати. Та то вранці буде.
А поки ще зорі сяють, що про те гадати?!
Соловей співа. Серденько так і тьохка в грудях.
Хочеться із соловейком також заспівати.
- Так би і сиділа вічно! – дівчина шепоче.
Максим на те: - Соловейко літом не співає.
- А чому? – аж стрепенулась, - Невже він не хоче?
- Та ні, кажуть добрі люди, що голос втрачає.
А ти хіба приповідку ніколи не чула:
«Втратив соловейко голос через яшний колос»?
- Ні, не чула. Може й чула, правда, та забула.
- А я, бачиш, пам’ятаю. Від діда Миколи
Чув колись іще маленьким. – Розкажи, коханий.
- Добре, слухай, моя люба. Було то в ті роки,
Як жили ще перші люди. Жилось їм погано,
Бо ж давались поза раєм тяжко їм уроки.
Адам орав, Єва пряла. Хатинку зліпили.
Жили у ній, хліб у поті чола заробляли.
Адам у те його поле вкладав усі сили,
Бо ж ті зерна, що посіяв, їх і годували.
А що сіяв? Ячмінь сіяв. Ще не мав пшениці.
Хоч і сіяв не багато та їм вистачало.
Та якось злодійкувата заходилась птиця
Ячмінь з поля його красти. Адам то помітив.
Став ганяти. Отож птиця стала діять хитро.
Поки Адам десь полює і не бачить звідти,
Стала вона налітати. Накинеться вітром,
Повикльовує весь колос. А, щоб не боятись,
Соловейко на сторожі літа, виглядає.
Як помітить - починає голосно співати.
Птаство тоді кида шкоду та швидко втікає.
Наче й не було нічого. Господар приходить.
Нема птахів та колосу багато пустого.
Бідкається: так у нього нічого не вродить.
Та не знає, як позбутись йому, врешті того.
Скоро зрозумів, що птахів хтось попереджає.
А хто, окрім соловейка? Тільки його й чути.
Але ж малий – не поцілить його й не впіймає.
Щось робити слід, голодним щоб в зиму не бути.
Тож звернувся до Господа та помочі просить:
- Зроби, Господи, щоб птахи шкоди не робили!
Зроби тому соловейку, щоби не вдалося
Птахів тих попереджати. Бо ж нема вже сили.
Богу жаль Адама стало. Бо ж трудиться, справді.
Тож зробив зерно ячменю в кожушках колючих
Ще й зі смаком особливим, що птахи й не раді
Його їсти. Хіба, коли дуже голод мучить.
А уже для соловейка вигадав він кару.
Щоби з вечора до ранку той міг лиш співати.
Хоча кажуть, що тим співом він шукає пару,
Але ж міг би і днем білим він пару шукати?
Та то не все. Ледве тільки ячмінь достигає,
Вже і вночі соловейко співати не може.
Десь із липня солов’їні співи не лунають.
Що ж, по-твоєму, то буде, як не кара Божа
За те, що він своїм співом сприяв злому ділу?
Не дано йому відтоді увесь час співати.
Отож, слухай соловейка поки, моя мила,
Не візьметься ячмінь в полі колос викидати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію