Господарські пси гавкають лише у межах своєї території. Блудні пси, подібно до москалів, гавкають де завгодно. Коли кажуть, що «хароших русскіх» не буває, московити страшенно обурюються. І водночас доводять на практиці, що саме так воно і є. Для тих

Що не так з віршем "специфічний класик"? Жодної згадки будь-кого у вірші немає, мовні норми не порушені, скільки я маю терпіти таке чмо, як гундарєв і самохвал? Ви, будь ласка, наведіть лад серед пописунів, які не поважають інших авторів і у спільноті в

Для сатири Юра - всохлий хрящик,
Що тріщить у пащі мого пса.
Собацюра гарний, не ледащо,
Віршомазів сотню покусав.

А оце гризнув "титана" ззаду,
Вирвав з мнясом у митця талант.
Бо гавкун до графоманів ласий,

Поговори, щоб я тебе побачив.
Скажи мені, аби тебе почув.
Нестерпно, як душа у слові плаче!.
Кричу, але ніяк не докричусь…

Поговори, аби ми зрозуміли,
куди тепер торує доля шлях,
і відновили хоч зернину сили,

Із Юза Алешковського

Упень мені білого світу не видно:
мій тато – з дворянських еліт,
і мучив Єжов мою матір вагітну,
без сну протримав її поспіль два тижні,
ударив ногою в живіт.

Ой, на сцені, як в житті,
хтось на кого кличе.
А у залі жінка
вся в сльозах кигиче.
Може, їй, як чайці,
хтось надрізав крила.
А чи, може, може, жінка
світом занудила.

Ти ще при пам’яті? Ти ще
Думки ховаєш у папір?…
Смакуєш вітром і дощем,
Коли викочуєшся в двір?!
Ти ще при пам’яті? Отож
Одне й те саме… не про те.
Візьми своє і сам продовж…
Одне з питань, воно просте

Ніч в чорному із ластику бурнусі,
Бо дихання осіннє прохолодне.
Кружляє листя у невпиннім русі,
Знайти думки не можуть тихе ложе.

Вкарбовані слова бентежать душу,
Це ж ти зумів їх перлами розсипать.
Ледь-ледь губами доторкався вушка,

Щоб утішатися під старість
Отим, що в юності було, –
І тиха ніжність рук згадалась,
І не забулось губ тепло.
Донині бачаться уповні
В солодких спогадах і снах
Потайні пестощі любовні
Й цнотливість строга попервах.

Шановна Редакціє! Дуже прошу Вас звернути увагу на анонси на головній сторінці. І, нарешті, дати об'єктивну оцінку: хто робить атмосферу на Поетичних Майстернях нездоровою. Гундарєв склепав чергову гидоту, а якщо завтра Соболь напише відповідь, то його з

Це затишно.
Усе у кольорах.
У півтонах, як на палітрі
Або на палітурці якісної книги,
Що на роки:
Подивишся - і затишно
На серці і душі.
Стрижі ширяють

Майнем з дружиною до війська…
Вона — зав… ком… я — рядовим…
А що такого? люди свійські,
Давно пора вернути Крим…
Та тут і так все зрозуміло!
Це вам не хаб, не кренделя
ЇЇ душа і моє тіло…
Але спочатку до кремля…

Гарячий ранок. Ох і спека ж нині!
Бджола шукає крапельку роси.
Петрові батоги небесно-сині...
Як добре, що ніхто їх не скосив.
Реве життя під кожним магазином,
ковтає місто свій гідазепам....
А у Петра такі ж небесно-сині
бували очі. Як він нині т

Кайлом точити слово - справа добра,
але нема для того в мене сил.
От інша справа букви (повну торбу
мені їх нині вітер наносив!) -
чи викласти панно, чи просто квіти,
чи кинути під ноги, як пісок.
У торбі букв багато - на пів світу,
а слів - катма

А на саміті НАТО готове
воювати, якби... не воли.
Є що знову
згадати, – панове,
чи обрали ви те, що могли?

***
А захарова, п’яна «у зюзю»,

Бог створив людей, говорять, як свою подобу,
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але зна