Привезли онука в гості бабці на все літо.
А в селі на Буковині є що поглядіти.
Тут і ліси, тут і гори, і ріки стрімкії.
А онучок же цікавий, все знати воліє.
Виріс у великім місті, не бачив такого,
Так і сипались питання до бабусі з нього.
А чого те? А чого так? Не давав присісти.
Та ж бабуся намагалась на все відповісти.
Якось бабця заходилась, млинці готувала,
Взялась тісто колотити, борошно дода́ла
До пшеничного добряче з букових горішків.
Додала до тіста цукру та ще солі трішки.
Уже масло на пательні шкварчить та чекає…
А тут якраз і онучок в хату забігає:
- А що ти, бабусю, робиш? - Та ж млинці готую.
Бачиш, он заколотила. Скоро посмакуєм.
А ти уже нагулявся? - Та хотів спитати –
А чому це край ваш, бабцю, Буковина звати?
Звідки назва ця взялася? - Від дерева того,
Що зоветься буком. Онде, бач, через дорогу
Росте бук. А в нас тих буків розрослось у краї –
Ліси цілі. Тож від того край і називають.
Подивився хлопчик пильно на бук проти двору,
То на стовбур, його гладку, сірувату кору,
На широку крону, листя теж гладке і з блиском.
На плоди, що волохато виглядали з листя.
- А яка із нього користь? - Користі багато.
З деревини його можна меблі виробляти.
Вони такі, що послужать і сто, й більше років.
Зробив дід ще, а ми й досі не маєм мороки.
А горішки, коли вродять восени багато,
Можна смажити. Сирими краще не вживати.
Голова боліти буде. А, як ще й змолоти…
Он млинці печу. Поїсти, думаю не проти?
- А звідкіль, скажи, бабусю, той бук тут узявся?
- Колись дідусь, пам’ятаю, на лавці всідався.
І ми малі коло нього бігом притулялись
Та до його оповідок мудрих дослухались.
От від нього я й почула оцю оповідку.
Було то в далекім краї, звідсіль і не видко.
Край той Грецією звався, у нім греки жили.
А край їхній із Олімпу боги сторожили.
Ще коли людей не було зовсім в білім світі,
Були велетні, що богів тих прагли звалити
Із Олімпу. Пішли, кажуть, каміння кидали,
Що аж землі від ударів тих страшних дрижали.
Та сильніші боги були, велетнів прогнали,
Майже всіх переловили та і повбивали.
Один, кажуть, заховався десь в лісах дрімучих,
Сподівався, що богів тих він скоро проучить.
Але час ішов, він тільки злості набирався
Та тихцем собі під носа на тих нахвалявся…
На Олімпі, за тим часом, життя своїм ходом.
Нема кому з ними битись, нема кому шкодить.
Розлінились боги зовсім, сидять по палатах
І не хочуть, хоч і вміють, по небу літати.
Поміж них була й Афіна – мудра, говорили.
От вона таке встругнути якось захотіла –
Корабель побудувати, щоб літав у небі.
Та ж для того деревина відповідна треба.
Тож вона і сотворила й посадила бука.
У богів тих, розумієш, є своя наука.
Посадила вона бука, розвела багато.
Та із бука того дошки узялась стругати.
Із тих дошок корабель свій летючий зробила
І на ньому небесами всіх богів возила.
Пролітала і над краєм, де велет сховався.
Він тоді про той корабель якраз і дізнався.
Й зародилася у нього ідея для помсти:
Збудувати й собі човен та й із нього просто
Закидати житло богів брилами каміння.
Для богів тих вже не буде від того спасіння.
Тож прокрався він тихенько до гірського краю,
Де ті буки Афінині саме й проростають.
Набрав потайки горішків та й гайда до сховку.
Насадив навколо буків. Не став ждати, поки
Вони виростуть. Зарані взявся готувати –
По усій окрузі брили камінні збирати.
Тягне їх, складає в купи ледве не до неба.
Цілі гори наскладав він вже навколо себе.
Буки ж вже повиростали. Скоро можна брати
Корабель собі летючий з буків будувати.
Пішов уже наостанок, знайшов каменюку,
Ледве-ледве зміг підняти важенного в руки.
Дума: покладу на гору найбільшої купи,
Буде чим богів карати, коли час наступить.
Ледве дотяг, притомився. Все ж став піднімати
Та на самий на вершечок купи укладати.
Поклав, наче, та невдало, бо камінь зірвався,
Камнепад великий з того каменя почався.
Покотилася вся купа, його й завалила.
Під якоюсь тут горою є його могила.
А ті купи, що зостались – горами взялися.
А по них ліси із бука скоро розрослися.
Як прийшли у край наш люди, дивуватись стали –
Скільки бука – Буковина край цей і назвали…
Ти сідай, млинці готові – дарунок від бука.
Та запрошувати двічі не прийшлось онука.