Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав ЕкманКременецький (1993) /
Вірші
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань,
Які підштовхують безглуздий хаос,
Та як не було б проти течії забуть добро,
Яке здійснив філософ Фалес.
Думки все линуть без упину, спіткаючись жахіттями в вуаль.
Та перейшовши Межигір'я-павутину,
Яка породжує смятіння, страх, бажань кефаль.
Вона обігріває смуток теплотою струменем любові,
Ударивши у серце, мовби вжаль.
Ти сподіваєшся, спрацює жало променем покори,
Але в душі завжди царитиме печаль.
Ти слухаєш свій розум, сердце безперечно-посередньо,
Ти ставиш запитання: «Як? Чому? За що?»,
Торкнувшися скрипкової струни сердечно.
Ти прагнеш порятунку, позбувшись жаху, сновидінь...
Чи вистачить тобі терпіння
Витримати й не зламавшись крізь той гуркіт-грім,
Який гуляє Всесвітом, попереджає,
Що той розумний в дощ-грозу іще чекає,
Коли той грім скінчиться, але в душі вогонь завжди палає.
Палає безупину, не скінчиться, не стихне світло,
Мов ота гірчиця, яка пронизує кінці душі й нервової системи,
Задасть вона тобі філософів питань, які дає десниця Піфагора теореми.
Ці теореми смутку дають той паросток,
Через який здійсниться мрія кожної богеми.
Вона почує тихий голос із небес, який промовить: «Я тут, шукать мене не треба».
Богема зрозуміє те штучнеє створіння,
Яке зійде крізь космос й оксигени,
Надасть їй певний вигляд матриці, мотиву та перерви.
Перерва та триває вічність, молодість, чарівну весну,
Зацвівши починає думать про майбутнюю красу.
Зігрівши, давши подих струмнем безмятежним,
Ти подаєш їй знак та віру в мить-пору, яка шукає вихід з темряви у світло, радість, бескінечність.
25.03.2014
Які підштовхують безглуздий хаос,
Та як не було б проти течії забуть добро,
Яке здійснив філософ Фалес.
Думки все линуть без упину, спіткаючись жахіттями в вуаль.
Та перейшовши Межигір'я-павутину,
Яка породжує смятіння, страх, бажань кефаль.
Вона обігріває смуток теплотою струменем любові,
Ударивши у серце, мовби вжаль.
Ти сподіваєшся, спрацює жало променем покори,
Але в душі завжди царитиме печаль.
Ти слухаєш свій розум, сердце безперечно-посередньо,
Ти ставиш запитання: «Як? Чому? За що?»,
Торкнувшися скрипкової струни сердечно.
Ти прагнеш порятунку, позбувшись жаху, сновидінь...
Чи вистачить тобі терпіння
Витримати й не зламавшись крізь той гуркіт-грім,
Який гуляє Всесвітом, попереджає,
Що той розумний в дощ-грозу іще чекає,
Коли той грім скінчиться, але в душі вогонь завжди палає.
Палає безупину, не скінчиться, не стихне світло,
Мов ота гірчиця, яка пронизує кінці душі й нервової системи,
Задасть вона тобі філософів питань, які дає десниця Піфагора теореми.
Ці теореми смутку дають той паросток,
Через який здійсниться мрія кожної богеми.
Вона почує тихий голос із небес, який промовить: «Я тут, шукать мене не треба».
Богема зрозуміє те штучнеє створіння,
Яке зійде крізь космос й оксигени,
Надасть їй певний вигляд матриці, мотиву та перерви.
Перерва та триває вічність, молодість, чарівну весну,
Зацвівши починає думать про майбутнюю красу.
Зігрівши, давши подих струмнем безмятежним,
Ти подаєш їй знак та віру в мить-пору, яка шукає вихід з темряви у світло, радість, бескінечність.
25.03.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
