Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.16
06:33
Тато завжди на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав ЕкманКременецький (1993) /
Вірші
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань
Як важко перейти ріку страждань, обжерливості й спонукань,
Які підштовхують безглуздий хаос,
Та як не було б проти течії забуть добро,
Яке здійснив філософ Фалес.
Думки все линуть без упину, спіткаючись жахіттями в вуаль.
Та перейшовши Межигір'я-павутину,
Яка породжує смятіння, страх, бажань кефаль.
Вона обігріває смуток теплотою струменем любові,
Ударивши у серце, мовби вжаль.
Ти сподіваєшся, спрацює жало променем покори,
Але в душі завжди царитиме печаль.
Ти слухаєш свій розум, сердце безперечно-посередньо,
Ти ставиш запитання: «Як? Чому? За що?»,
Торкнувшися скрипкової струни сердечно.
Ти прагнеш порятунку, позбувшись жаху, сновидінь...
Чи вистачить тобі терпіння
Витримати й не зламавшись крізь той гуркіт-грім,
Який гуляє Всесвітом, попереджає,
Що той розумний в дощ-грозу іще чекає,
Коли той грім скінчиться, але в душі вогонь завжди палає.
Палає безупину, не скінчиться, не стихне світло,
Мов ота гірчиця, яка пронизує кінці душі й нервової системи,
Задасть вона тобі філософів питань, які дає десниця Піфагора теореми.
Ці теореми смутку дають той паросток,
Через який здійсниться мрія кожної богеми.
Вона почує тихий голос із небес, який промовить: «Я тут, шукать мене не треба».
Богема зрозуміє те штучнеє створіння,
Яке зійде крізь космос й оксигени,
Надасть їй певний вигляд матриці, мотиву та перерви.
Перерва та триває вічність, молодість, чарівну весну,
Зацвівши починає думать про майбутнюю красу.
Зігрівши, давши подих струмнем безмятежним,
Ти подаєш їй знак та віру в мить-пору, яка шукає вихід з темряви у світло, радість, бескінечність.
25.03.2014
Які підштовхують безглуздий хаос,
Та як не було б проти течії забуть добро,
Яке здійснив філософ Фалес.
Думки все линуть без упину, спіткаючись жахіттями в вуаль.
Та перейшовши Межигір'я-павутину,
Яка породжує смятіння, страх, бажань кефаль.
Вона обігріває смуток теплотою струменем любові,
Ударивши у серце, мовби вжаль.
Ти сподіваєшся, спрацює жало променем покори,
Але в душі завжди царитиме печаль.
Ти слухаєш свій розум, сердце безперечно-посередньо,
Ти ставиш запитання: «Як? Чому? За що?»,
Торкнувшися скрипкової струни сердечно.
Ти прагнеш порятунку, позбувшись жаху, сновидінь...
Чи вистачить тобі терпіння
Витримати й не зламавшись крізь той гуркіт-грім,
Який гуляє Всесвітом, попереджає,
Що той розумний в дощ-грозу іще чекає,
Коли той грім скінчиться, але в душі вогонь завжди палає.
Палає безупину, не скінчиться, не стихне світло,
Мов ота гірчиця, яка пронизує кінці душі й нервової системи,
Задасть вона тобі філософів питань, які дає десниця Піфагора теореми.
Ці теореми смутку дають той паросток,
Через який здійсниться мрія кожної богеми.
Вона почує тихий голос із небес, який промовить: «Я тут, шукать мене не треба».
Богема зрозуміє те штучнеє створіння,
Яке зійде крізь космос й оксигени,
Надасть їй певний вигляд матриці, мотиву та перерви.
Перерва та триває вічність, молодість, чарівну весну,
Зацвівши починає думать про майбутнюю красу.
Зігрівши, давши подих струмнем безмятежним,
Ти подаєш їй знак та віру в мить-пору, яка шукає вихід з темряви у світло, радість, бескінечність.
25.03.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
