Весняний смуток покриває очі пеленою
Почуттів, переживань та лицемірства,
Оговтує ту тугу та печаль відтінком сновидінь
У дзеркалі панського шарму, їх вуалі та кумівства.

Ти Бачиш, мовби Станіславський у казан «Чар-зілля»,
Та Дивуєш, ніби словом пензля у вісні.
Ти Проникаєш у намисто-вічність та душевний спокій,
Та Викарбовуєш ошатную картину Дюбуа у далині.

Ти раниш фібри добродушності та благочестя,
Благородствуєш уже не там, а де скінчилося нашестя.
Ти бодрствуєш палкими lovestory, не довершуючи
Витонченості в мою memory,
Вгамовуєш Ти спрагу та відважність від нелегкої своєї долі.

Озирнись та відступись! Будь мудрим лицарем в душі,
Не ставши осторонь гордині та панської мечеті,
Ти будь Людиною! Усюди й звідусіль хай з’явиться
Відкритість, прямота думок людських
Від милосердя та ненависті панської, що буяла цвітом у кюветі.

13.04.2017