ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.20
06:19
Зацокотить трамвай по рейках,
задріботить у вікна дощ,
перечитаю вкотре «Швейка»…
Не любиш «Швека»? Ну і що ж.
Візьми собі Дюма чи Кінга,
нудьгу сховай між сторінок.
Вінілу крутиться платівка,
міняю джаз дощу на рок.
задріботить у вікна дощ,
перечитаю вкотре «Швейка»…
Не любиш «Швека»? Ну і що ж.
Візьми собі Дюма чи Кінга,
нудьгу сховай між сторінок.
Вінілу крутиться платівка,
міняю джаз дощу на рок.
2024.09.20
06:15
Якщо чесно, то роками
Я, безсонню завдяки,
По ночах лиш марю снами
І даремно мну боки.
Важко в спогадах блукаю,
Легко втомлююсь від мрій, –
Хворість змучила до краю
Та змінила розклад мій.
Я, безсонню завдяки,
По ночах лиш марю снами
І даремно мну боки.
Важко в спогадах блукаю,
Легко втомлююсь від мрій, –
Хворість змучила до краю
Та змінила розклад мій.
2024.09.19
21:52
Якщо я вкраду кілограм бараболі -
Чекають п'ять років позбавлення волі.
Якщо я беззбройну людину приріжу -
Шість років в'язниці. А може, і більше.
Якщо я зґвалтую десь жінку красиву -
Довічне - це вирок цілком справедливий.
Чекають п'ять років позбавлення волі.
Якщо я беззбройну людину приріжу -
Шість років в'язниці. А може, і більше.
Якщо я зґвалтую десь жінку красиву -
Довічне - це вирок цілком справедливий.
2024.09.19
13:32
«Москву» як наші потопили,
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?
2024.09.19
13:25
Макулатура, що гідна суспільних клозетів.
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.
Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.
Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал
2024.09.19
11:33
Так хотіла підгледіти: хто ж літній день торочить?
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.
Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.
Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо
2024.09.19
10:30
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
2024.09.19
06:02
Який настрій, такий спіч…
***
Не завжди розумів себе чомусь
Коли пірнав в минуле з головою
Можливо, як усі, його боюсь
І нинішне з такого ж геморою…
Не завжди я воротами вертавсь
***
Не завжди розумів себе чомусь
Коли пірнав в минуле з головою
Можливо, як усі, його боюсь
І нинішне з такого ж геморою…
Не завжди я воротами вертавсь
2024.09.18
11:06
З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
2024.09.18
07:21
Давно вже не боюся небезпек,
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
2024.09.18
05:56
Допоки ти була живою, –
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
2024.09.18
05:50
А ти мені просто розповіси
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
2024.09.18
04:43
Через пожухле листя сонця промінь
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
2024.09.17
23:14
Тим, хто розуміє мову жінки, неважко зрозуміти мову квітів, трави, води, вогню і зоряного неба.
Мало послухати жінку, треба її ще й почути.
Звісно, можна послухати жінку і зробити навпаки, але тільки так, аби вона ніколи про це не довідалась.
Про
2024.09.17
20:12
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2024.09.17
18:17
Фрагмент історії у вірші
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як було збудовано першу хату
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як було збудовано першу хату
Було то, кажуть, ще у ті часи,
Коли Господь прогнав Адама з раю.
Нехай у поті хліб свій заробляє,
Бо ж яблука добра і зла вкусив
І став багато надто розуміть.
А, раз розумний – сам подбай про себе.
Господь же лиш спостерігав із неба,
Що будуть люди на землі робить.
«Халяву», врешті втративши, Адам
І Єва якось мусили прожити.
Щось їсти, хоч було що вдосталь пити.
Десь жити. До печери вліз, а там
Ведмеді, леви, темрява густа.
Та ще й не звикли на камінні спати,
Взялись курінь у лісі майструвати.
Із горем навпіл три жердини склав
Та листям вкрив. Хоч прихисток який.
Взялися разом їжу здобувати,
Якісь коріння, ягоди збирати.
Отож, Адам ходив страшенно злий
На Бога ( бо ж добро і зло пізнав)
Весь час уголос лаявся до неба,
Кричав на Єву: «Все то через тебе!»
В душі себе наївного картав.
Почув те чорт і скочив перед ним:
- Як хочеш, я збудую тобі хату?
У ній спокійно будеш поживати,
Бо ж не курінь то буде– справжній дім.
- А що за те? – Адам його пита.
- Та мені душу віддаси й по всьому.
Адам, звичайно і не радий тому
Та торгуватись із чортом не став,
Бо ж просто неба жити він не звик.
Весь час на усі боки озиратись.
Хотілося спокійно відіспатись.
Та й жінка не картатиме повік,
Що ледар і ростуть не звідти руки.
Дав свою згоду. Чорт і заходивсь.
Навколо нього хутко ліс валивсь,
Складалися у стіни важкі дрюки.
З’֦явився вкритий очеретом дах.
Відкрив чорт двері: - Ну ж бо, заселяйся,
Але з душею потім попрощайся.
Хоча і на душі в Адама страх,
Але зайшов. Лиш двері причинив,
Кричить: - Та тут же темно, як в печері!
Сніданку не побачу, ні вечері!
Нащо мені чотири ці стіни?!
Зроби мерщій, щоб світло тут було.
Інакше сили договір не має!
Чорт ратиці вже радо потирає,
А тут такий облом, ну, як на зло.
- Чекай! Чекай! Я зараз все зроблю.
А що робити – того й сам не знає.
Тож бігом лантух в ратиці хапає:
- Я зараз світла сонця наловлю
І його в хаті все повипускаю!
І, справді, взявся світло набирать.
Що принесе та випустить у хаті –
Немає світла. Встиг уже й пристати.
Вже йому важко й лантух той тягать.
Аж бачить, Бог стоїть та погляда.
Спустився з неба якось непомітно:
- Що, чорте, ти збираєшся робити?
- Он, хату збудував та от біда –
У ній же темно, наче уночі.
А я вже світло утомивсь носити.
- Так подаруй мені, я зроблю світло.
На те чорт і погодився хутчій.
- Бери, - говорить та і зник умить.
А Бог зробив у тій хатині вікна
І стала хата тої ж миті світла…
Навчились люди, як хати робить.
Коли Господь прогнав Адама з раю.
Нехай у поті хліб свій заробляє,
Бо ж яблука добра і зла вкусив
І став багато надто розуміть.
А, раз розумний – сам подбай про себе.
Господь же лиш спостерігав із неба,
Що будуть люди на землі робить.
«Халяву», врешті втративши, Адам
І Єва якось мусили прожити.
Щось їсти, хоч було що вдосталь пити.
Десь жити. До печери вліз, а там
Ведмеді, леви, темрява густа.
Та ще й не звикли на камінні спати,
Взялись курінь у лісі майструвати.
Із горем навпіл три жердини склав
Та листям вкрив. Хоч прихисток який.
Взялися разом їжу здобувати,
Якісь коріння, ягоди збирати.
Отож, Адам ходив страшенно злий
На Бога ( бо ж добро і зло пізнав)
Весь час уголос лаявся до неба,
Кричав на Єву: «Все то через тебе!»
В душі себе наївного картав.
Почув те чорт і скочив перед ним:
- Як хочеш, я збудую тобі хату?
У ній спокійно будеш поживати,
Бо ж не курінь то буде– справжній дім.
- А що за те? – Адам його пита.
- Та мені душу віддаси й по всьому.
Адам, звичайно і не радий тому
Та торгуватись із чортом не став,
Бо ж просто неба жити він не звик.
Весь час на усі боки озиратись.
Хотілося спокійно відіспатись.
Та й жінка не картатиме повік,
Що ледар і ростуть не звідти руки.
Дав свою згоду. Чорт і заходивсь.
Навколо нього хутко ліс валивсь,
Складалися у стіни важкі дрюки.
З’֦явився вкритий очеретом дах.
Відкрив чорт двері: - Ну ж бо, заселяйся,
Але з душею потім попрощайся.
Хоча і на душі в Адама страх,
Але зайшов. Лиш двері причинив,
Кричить: - Та тут же темно, як в печері!
Сніданку не побачу, ні вечері!
Нащо мені чотири ці стіни?!
Зроби мерщій, щоб світло тут було.
Інакше сили договір не має!
Чорт ратиці вже радо потирає,
А тут такий облом, ну, як на зло.
- Чекай! Чекай! Я зараз все зроблю.
А що робити – того й сам не знає.
Тож бігом лантух в ратиці хапає:
- Я зараз світла сонця наловлю
І його в хаті все повипускаю!
І, справді, взявся світло набирать.
Що принесе та випустить у хаті –
Немає світла. Встиг уже й пристати.
Вже йому важко й лантух той тягать.
Аж бачить, Бог стоїть та погляда.
Спустився з неба якось непомітно:
- Що, чорте, ти збираєшся робити?
- Он, хату збудував та от біда –
У ній же темно, наче уночі.
А я вже світло утомивсь носити.
- Так подаруй мені, я зроблю світло.
На те чорт і погодився хутчій.
- Бери, - говорить та і зник умить.
А Бог зробив у тій хатині вікна
І стала хата тої ж миті світла…
Навчились люди, як хати робить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію