Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не крутонутись до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не крутонутись до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Публіцистика
Вихід збірки вибраної лірики "Пора Опадань..."
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вихід збірки вибраної лірики "Пора Опадань..."
СУБОТА, 28-е вересня! Вітаю...
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обкладинках (уявіть собі, і таке буває!) у видавництві "СПОЛОМ", з яким я незмінно співпрацюю з 2013-го (теж ювілейного)!..
А називається вона... ммм... і не повірите: "ОСІНЬ... ПАДАЄ ЛИСТЯ... ДОЩ..., або ПОРА ОПАДАНЬ..."
Цікава вона тим, що поєднує мою поезію різних років про Осінь разом з дивовижними світлинами-вкладками доні Златоусти (Усті) з її авторської сторінки Інстаграм Zlata_Vovk
Щоб наблизити Вас до емоційного настрою сприйняття моєї улюбленої пори року, публікую тут у якості презентації свою передмову і коротеньку "летючу" імпровізацію...
СЯДЕ ОСІНЬ НА ПАГОРБІ…
(передслово)
…Коли приходять ювілейні дати, хочеться озирнутися і побачити себе наче з відстані Часу, наче ти мчиш у надзвуковому поїзді з різними обличчями у вікнах… Ті обличчя – твої власні, рідні – але ти вглядаєшся в них і з легким сумом розумієш, що вони піддаються неминучим змінам. Ти вихоплюєш на швидкості лету якісь окремі риси своїх власних облич і несамовито вигукуєш: «Це я… Боже, це я…» Біля тебе у цьому поїзді спочатку вирізняються силуети знайомих тобі людей – батьків, родини, друзів, але поїзд безупинно мчить далі і силуети несподівано розтають у непроглядному тумані майбутнього. Це не завершений процес… Поїзд не зупиняє своєї ходи, можливо, лише швидкість дещо сповільнюється… Далі буде нова дорога… нова мета… І обличчя твої власні будуть щоразу іншими, і силуети довкола тебе набуватимуть нових форм… Лишається незмінним бажання рухатися вперед, не зупинятися на півдорозі…Це головне!
…Тепер про поезію Осені – вона така ж різноманітна відтінками, як і ті обличчя в вікнах надзвукового поїзда. А надто, коли про Осінь, свою улюблену пору року пише Та, що народжена восени… Так, я вереснева – і тому Осінь для мене завжди особлива… багатозвучна і багатобарвна, живописна і музично окреслена… Так і народився задум зібрати в єдине творче полотно все, що стосується Осені… Плавне погасання літнього Сонця і м’який перехід палючого спекотного Літа в теплу золоту Осінь… Кружляння падучого листя… Дощі – спочатку меланхолійні, а потім все більш строгіші, з крижаними нотками. Ключі відлетних птахів у високості… Похмурі ранки… Аж до перших заморозків… До останнього осіннього листочка, залишеного Осінню на прощання на фасадному уступі твого вікна…
«Сяде Осінь на пагорбі, обійме коліна –
і впаде у її поділ останній листок осінній…»
(З народного).
Це не назовсім… А лише через Зиму – до наступної Весни…
***
…і не змовкає музика ота,
Де літо і ожитнені літа…
Де дощ паде під звуки «Сарабанди»,
Де ще цвітуть улюблені троянди…
Де по дощі – невинна неба просинь…
Де між ожин налитих – Тепла Осінь,
Нагріту землю, мрійну, соковиту,
Оберне в дар знеможеному Літу…
Де Сонце тоне в шурхотливім листі,
А листя – то метелики барвисті…
Авторка – Ірина Вовк.
З БОГОМ!... У ВЕЛИКИЙ СВІТ!..
М. ЛЬВІВ
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обкладинках (уявіть собі, і таке буває!) у видавництві "СПОЛОМ", з яким я незмінно співпрацюю з 2013-го (теж ювілейного)!..
А називається вона... ммм... і не повірите: "ОСІНЬ... ПАДАЄ ЛИСТЯ... ДОЩ..., або ПОРА ОПАДАНЬ..."
Цікава вона тим, що поєднує мою поезію різних років про Осінь разом з дивовижними світлинами-вкладками доні Златоусти (Усті) з її авторської сторінки Інстаграм Zlata_Vovk
Щоб наблизити Вас до емоційного настрою сприйняття моєї улюбленої пори року, публікую тут у якості презентації свою передмову і коротеньку "летючу" імпровізацію...
СЯДЕ ОСІНЬ НА ПАГОРБІ…
(передслово)
…Коли приходять ювілейні дати, хочеться озирнутися і побачити себе наче з відстані Часу, наче ти мчиш у надзвуковому поїзді з різними обличчями у вікнах… Ті обличчя – твої власні, рідні – але ти вглядаєшся в них і з легким сумом розумієш, що вони піддаються неминучим змінам. Ти вихоплюєш на швидкості лету якісь окремі риси своїх власних облич і несамовито вигукуєш: «Це я… Боже, це я…» Біля тебе у цьому поїзді спочатку вирізняються силуети знайомих тобі людей – батьків, родини, друзів, але поїзд безупинно мчить далі і силуети несподівано розтають у непроглядному тумані майбутнього. Це не завершений процес… Поїзд не зупиняє своєї ходи, можливо, лише швидкість дещо сповільнюється… Далі буде нова дорога… нова мета… І обличчя твої власні будуть щоразу іншими, і силуети довкола тебе набуватимуть нових форм… Лишається незмінним бажання рухатися вперед, не зупинятися на півдорозі…Це головне!
…Тепер про поезію Осені – вона така ж різноманітна відтінками, як і ті обличчя в вікнах надзвукового поїзда. А надто, коли про Осінь, свою улюблену пору року пише Та, що народжена восени… Так, я вереснева – і тому Осінь для мене завжди особлива… багатозвучна і багатобарвна, живописна і музично окреслена… Так і народився задум зібрати в єдине творче полотно все, що стосується Осені… Плавне погасання літнього Сонця і м’який перехід палючого спекотного Літа в теплу золоту Осінь… Кружляння падучого листя… Дощі – спочатку меланхолійні, а потім все більш строгіші, з крижаними нотками. Ключі відлетних птахів у високості… Похмурі ранки… Аж до перших заморозків… До останнього осіннього листочка, залишеного Осінню на прощання на фасадному уступі твого вікна…
«Сяде Осінь на пагорбі, обійме коліна –
і впаде у її поділ останній листок осінній…»
(З народного).
Це не назовсім… А лише через Зиму – до наступної Весни…
***
…і не змовкає музика ота,
Де літо і ожитнені літа…
Де дощ паде під звуки «Сарабанди»,
Де ще цвітуть улюблені троянди…
Де по дощі – невинна неба просинь…
Де між ожин налитих – Тепла Осінь,
Нагріту землю, мрійну, соковиту,
Оберне в дар знеможеному Літу…
Де Сонце тоне в шурхотливім листі,
А листя – то метелики барвисті…
Авторка – Ірина Вовк.
З БОГОМ!... У ВЕЛИКИЙ СВІТ!..
М. ЛЬВІВ
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
