Я дивлюся униз і вона відчуваючи погляд піднімає голову...

Крапля поту гарячим Нілом стікає глобусом голови,

Вона відвертає погляд, наче крутить материками

Тицяє пальцем влучаючи у завідомо вибраний
Острів своєї несвободи.

Розіпни мене на площі побуту, на оксамитовому ложі сонячної любові,

Але не розпинай мене своєю вибагливою поезію,
Тією, що дивиться згори, обіцяє вершину правди,
А забирає з-під ніг землю омиту водами,
Пальці, що перебирають острова юності.

Вона виважено зрікається мене
Своїм відстороненим поглядом.
У її місті немає мого голосу,

Немає мого розп’яття, але тільки її всеблагальний
Тілесний дух.

Будь моїм землетрусом, моїм вулканом,
Сірим металічним позирком, що пробує на смак кров.

Поправивши білу сукню, стигле тіло її погойдується
Оберемками любощів, пружня і в’язка наче вишня,
Що знемагає від невибагливої участі спраглого коріння
Її єства.

Це все погляд. Коротка мить. Полум’яні пелюстки.


17.07.2024