ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Полікарп Смиренник (1966) / Проза

 Жертва Зорі
Колись давно люди згрішили проти Неба, зруйнувавши храм його та пограбувавши,
а всіх довкола того храму вбивши, не жаліючи ані жінок, ані дітей.
І не було меж люті Всевишнього тоді, і він зібрав дітей і дружину свою, і всіх богів небесних разом у Високому Домі, щоби повідати їм свою волю.
Вогонь палав гнівом на людей і закликав батька випустити його, щоби попалив він посіви їхні та ліси, та багатьох тварин убив,
і щоби води закипіли та плавала у них загибла риба.
Він хотів покарати людство за пиху, та так, щоби лише налякати й примусити до покори; щоби люди відбудували храм і принесли щедрі дари вишнім.
Зоря пропонувала інше: проповідь і покаяння,
бо любила вона людей, яких щоранку та щовечора опікувала своєю увагою, і знала, якими можуть бути вони.
Недовго тривала суперечка між дітьми Неба, бо втрутився він сам і наполіг на своєму.
Сказав батько-Небо, що хоче випустити з-під гори Змія, якого полонив був Буря, аби той страшний звір знову пожер сонце, втопивши землю в пітьмі та холоді, доки не помре на ній все, що було живим під сонцем.
Тільки після смерті останнього подиху накаже Небо Бурі побороти Змія та звільнити сонце, щоби вже на мертвій землі створити життя краще за попереднє –
так сказав Найстарший.
Вжахнувся тоді Вогонь жорстокости батька,
і всі боги.
І не знайшлося серед богів того, хто виступив би проти рішення відкрито, окрім Зорі, хоча ні Буря, ні Земля, дружина його, не погодилися з ним у серці своєму.
– Як смієш ти опиратися моїй волі? – сказав Небо, – Хіба не я є початком усього? Хіба не за мною і останнє слово?
Зоря хотіла заперечити й переконати його, але не дав він їй докінчити слова.
Наказав тоді Небо Бурі відібрати у Зорі чарівний ліхтар, який вона щоранку запалювала на сході та гасила щовечора на Заході. Але син відмовив, сказавши, що не може відбирати батькові подарунки.
Розлютився Небо ще більше, бо його ж законом проти нього пішли, але не вразив Бурю, а сам піднявся з трону свого
та відібрав у Зорі ліхтар і зламав його через коліно.
Страшне червоне світло заповнило тоді Залу і Зоря впала на коліна ридаючи,
а Вогонь відвернувся,
а Буря обурився в серці своєму.
І тільки Земля, мати всіх, підбігла до Зорі, щоби її втішити.
І випустив Буря за наказом батька Змія з-під гори, і пожер той сонце, що впала земля у пітьму непроглядну. І почали мерзнути та вмирати люди, і всі тварини на землі; а ріки скувала крига.
Почали гуртуватися тоді люди, щоби помогти одне одному пережити це горе, хоча потуги їхні були слабкі проти гніву Всевишнього.
Де-не-де спалахували вогники серед пітьми, біля яких збиралися люди. Не було між ними різниці тоді ні в язиках, ні у племені, бо всі вони були єдині перед загрозою смерти.
І постав серед них Близнюк – один із тих, хто боронив храм і був воїном його,
і повчав людей доброму.
Багато хто дослухався до його слів у ті холодні ночі.
Зоря, разом із матір’ю своєю, повстали проти Сяйного і вирішили хитрістю виправити, що він накоїв.
У Високому Домі були священні ватра, які беріг Вогонь, і які для богів були джерелом їхніх менших ватр, біля яких зігрівалися вони та біля яких бачили світло.
Увійшли Зоря з матір’ю до місця де сяяло величне світло, але заступив їм Вогонь шлях. Зоря підійшла до нього, та не побачила в очах його злости. Він хотів поговорити й висловити сумнів.
Не того він хотів, що сталося, і не хотів він бути співучасником того, що вважав злочином.
– Я – бог, але ніщо людське мені не чуже, – сказав Вогонь матері та сестрі своїм.
І сказала тоді Земля, що не так уже палає вогник,
і що навіть у його гніву є межа.
Вогонь оповів їм, що Буря на той час пильнував Змія, аби той іще чого не накоїв, і що брат його достатньо сильний, щоби не потребувати в цьому допомоги.
Але Вогонь пішов на поміч брату, полишивши священні ватра без нагляду, бо буцімто не був упевнений. Тоді Земля й Зоря взяли від вогню священного та запалили новий день без сонця, що розтанули ріки і люди змогли зігрітися в променях, хоча вже були готові до смерти.
Раптом світанок без сонця згаснув. –
Це Небо помітив бунт проти себе й одразу зрозумів, хто винний.
Дмухнув батько так на східний вогник, що він погаснув без сліду.
І заточив тоді Небо дружину свою в покоях їхніх без права виходу до часу, який він сам вирішить,
а доньку свою він скинув з висот на землю, де мала вона зазнати тої ж муки, що і люди, яких любила більше волі Всевишнього.
Понівечена та принижена богиня сиділа у печері тоді, біля вогню, зігріваючись і чуючи відгомони мертвих у серці своєму. І це було страшніше для неї за холод.
І вона засумнівалася в своїй правді,
в тому, що правильно вона вчинила,
бо втратила вона всі божественні дари і жила, як людина, в той жахливий час.
І довго міркувала вона чи варте воно було.
І допомагали їй у ті важкі часи служка її вірна, що приносила таємно їй тепліший одяг від Бурі та дрова від Вогню, і мед від себе. Це полегшувало Зорину долю, хоча соромно їй було приймати ту поміч і наражати на небезпеку близьких.
Але прийшов до її печери Близнюк, що шукав уцілілих серед пітьми, не жалкуючи себе, та попросив погрітися біля ватр. Не впізнав тоді він у юній дівчині божественного єства і спілкувався з нею, як з людиною, без секрету та пишнот.
І розкаювався Близнюк у провинах людських
і власних,
і висловлював віру в прощення майбутнє,
і повчав Зорю, що жити треба по-сумлінню
й закликав її піти з ним до інших, аби разом триматись.
Встала тоді Зоря й подякувала за доброту йому, але відмовила в запропонованого, і вийшла з печери на лютий холод, попри заклики та благання лишитися біля вогню.
Стала тоді Зоря на горі високій і висловила пошану людям.
Вирвала вона своє серце, що впавши з нею з висот, розбилося на уламки. – Одні з них пішли на небо – так з’явилися зорі. Інші лишилися на землі й тепер ми їх називаємо світляками. Ще інші пішли у води й там засяяли вічне світло, непідвладне волі Неба, бо були вони від Зорі.
І побачив тоді Небо нові джерела світла, хоча й слабкі, і відчув, що не має влади над ними і здивувався.
Міркував він тоді, аби випустити Зорю й Землю та примиритися з ними,
але не знав ще, що сталося.
Тоді вбіг до Зали Вогонь і розповів усе,
прийшов за ним і мовчазний Буря.
Розкаявся тоді Найперший Батько у дурості своїй і щиро заплакав. І прочитав тоді слово прощальне по Зорі, що ніколи вже не засяє знову.
І наказав Бурі він вразити Змія та полонити його знову ще глибше та надійніше, щоби вже ніхто не міг його дістати,
і звільнити сонце він синові своєму наказав у розпачі.
Так було в найдавніші дні, і таку жертву принесла Зоря за нас перед тим, як воскреснути знову у своїй подобі, як раніше. І в світі є частинки серця її, що не дадуть більше ніколи згаснути світлу остаточно. Це – зорі небесні, тварі надземні й підводні.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-10-06 13:50:55
Переглядів сторінки твору 530
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФАНТАСТИКА
РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КАЗКИ
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2025.02.05 14:49
Автор у цю хвилину відсутній