Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.05
06:00
ЕПІЛОГ: СРІБНА ЗОРЯ НАД ГАЛЛІЄЮ
Останні роки Анни були схожі на тихий золотий вечір після буремного дня. Вона більше не втручалася у дрібні придворні інтриги. Її срібна голова була зайнята іншим – вона будувала монастирі, замовляла книги в далеких зем
2026.07.04
21:21
люцифер сем кіт сіаму
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Мене, зшитого за незнаними лекалами,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для самопізнання і каяття
багато їх, а то і досить,
але це рок земний –
долати і таку дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для самопізнання і каяття
багато їх, а то і досить,
але це рок земний –
долати і таку дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
2026.07.04
07:56
За мною вслід плететься щодоби,
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
2026.07.03
12:55
Вдихаю душу очерету,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Полікарп Смиренник (1966) /
Проза
Жертва Зорі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жертва Зорі
Колись давно люди згрішили проти Неба, зруйнувавши храм його та пограбувавши,
а всіх довкола того храму вбивши, не жаліючи ані жінок, ані дітей.
І не було меж люті Всевишнього тоді, і він зібрав дітей і дружину свою, і всіх богів небесних разом у Високому Домі, щоби повідати їм свою волю.
Вогонь палав гнівом на людей і закликав батька випустити його, щоби попалив він посіви їхні та ліси, та багатьох тварин убив,
і щоби води закипіли та плавала у них загибла риба.
Він хотів покарати людство за пиху, та так, щоби лише налякати й примусити до покори; щоби люди відбудували храм і принесли щедрі дари вишнім.
Зоря пропонувала інше: проповідь і покаяння,
бо любила вона людей, яких щоранку та щовечора опікувала своєю увагою, і знала, якими можуть бути вони.
Недовго тривала суперечка між дітьми Неба, бо втрутився він сам і наполіг на своєму.
Сказав батько-Небо, що хоче випустити з-під гори Змія, якого полонив був Буря, аби той страшний звір знову пожер сонце, втопивши землю в пітьмі та холоді, доки не помре на ній все, що було живим під сонцем.
Тільки після смерті останнього подиху накаже Небо Бурі побороти Змія та звільнити сонце, щоби вже на мертвій землі створити життя краще за попереднє –
так сказав Найстарший.
Вжахнувся тоді Вогонь жорстокости батька,
і всі боги.
І не знайшлося серед богів того, хто виступив би проти рішення відкрито, окрім Зорі, хоча ні Буря, ні Земля, дружина його, не погодилися з ним у серці своєму.
– Як смієш ти опиратися моїй волі? – сказав Небо, – Хіба не я є початком усього? Хіба не за мною і останнє слово?
Зоря хотіла заперечити й переконати його, але не дав він їй докінчити слова.
Наказав тоді Небо Бурі відібрати у Зорі чарівний ліхтар, який вона щоранку запалювала на сході та гасила щовечора на Заході. Але син відмовив, сказавши, що не може відбирати батькові подарунки.
Розлютився Небо ще більше, бо його ж законом проти нього пішли, але не вразив Бурю, а сам піднявся з трону свого
та відібрав у Зорі ліхтар і зламав його через коліно.
Страшне червоне світло заповнило тоді Залу і Зоря впала на коліна ридаючи,
а Вогонь відвернувся,
а Буря обурився в серці своєму.
І тільки Земля, мати всіх, підбігла до Зорі, щоби її втішити.
І випустив Буря за наказом батька Змія з-під гори, і пожер той сонце, що впала земля у пітьму непроглядну. І почали мерзнути та вмирати люди, і всі тварини на землі; а ріки скувала крига.
Почали гуртуватися тоді люди, щоби помогти одне одному пережити це горе, хоча потуги їхні були слабкі проти гніву Всевишнього.
Де-не-де спалахували вогники серед пітьми, біля яких збиралися люди. Не було між ними різниці тоді ні в язиках, ні у племені, бо всі вони були єдині перед загрозою смерти.
І постав серед них Близнюк – один із тих, хто боронив храм і був воїном його,
і повчав людей доброму.
Багато хто дослухався до його слів у ті холодні ночі.
Зоря, разом із матір’ю своєю, повстали проти Сяйного і вирішили хитрістю виправити, що він накоїв.
У Високому Домі були священні ватра, які беріг Вогонь, і які для богів були джерелом їхніх менших ватр, біля яких зігрівалися вони та біля яких бачили світло.
Увійшли Зоря з матір’ю до місця де сяяло величне світло, але заступив їм Вогонь шлях. Зоря підійшла до нього, та не побачила в очах його злости. Він хотів поговорити й висловити сумнів.
Не того він хотів, що сталося, і не хотів він бути співучасником того, що вважав злочином.
– Я – бог, але ніщо людське мені не чуже, – сказав Вогонь матері та сестрі своїм.
І сказала тоді Земля, що не так уже палає вогник,
і що навіть у його гніву є межа.
Вогонь оповів їм, що Буря на той час пильнував Змія, аби той іще чого не накоїв, і що брат його достатньо сильний, щоби не потребувати в цьому допомоги.
Але Вогонь пішов на поміч брату, полишивши священні ватра без нагляду, бо буцімто не був упевнений. Тоді Земля й Зоря взяли від вогню священного та запалили новий день без сонця, що розтанули ріки і люди змогли зігрітися в променях, хоча вже були готові до смерти.
Раптом світанок без сонця згаснув. –
Це Небо помітив бунт проти себе й одразу зрозумів, хто винний.
Дмухнув батько так на східний вогник, що він погаснув без сліду.
І заточив тоді Небо дружину свою в покоях їхніх без права виходу до часу, який він сам вирішить,
а доньку свою він скинув з висот на землю, де мала вона зазнати тої ж муки, що і люди, яких любила більше волі Всевишнього.
Понівечена та принижена богиня сиділа у печері тоді, біля вогню, зігріваючись і чуючи відгомони мертвих у серці своєму. І це було страшніше для неї за холод.
І вона засумнівалася в своїй правді,
в тому, що правильно вона вчинила,
бо втратила вона всі божественні дари і жила, як людина, в той жахливий час.
І довго міркувала вона чи варте воно було.
І допомагали їй у ті важкі часи служка її вірна, що приносила таємно їй тепліший одяг від Бурі та дрова від Вогню, і мед від себе. Це полегшувало Зорину долю, хоча соромно їй було приймати ту поміч і наражати на небезпеку близьких.
Але прийшов до її печери Близнюк, що шукав уцілілих серед пітьми, не жалкуючи себе, та попросив погрітися біля ватр. Не впізнав тоді він у юній дівчині божественного єства і спілкувався з нею, як з людиною, без секрету та пишнот.
І розкаювався Близнюк у провинах людських
і власних,
і висловлював віру в прощення майбутнє,
і повчав Зорю, що жити треба по-сумлінню
й закликав її піти з ним до інших, аби разом триматись.
Встала тоді Зоря й подякувала за доброту йому, але відмовила в запропонованого, і вийшла з печери на лютий холод, попри заклики та благання лишитися біля вогню.
Стала тоді Зоря на горі високій і висловила пошану людям.
Вирвала вона своє серце, що впавши з нею з висот, розбилося на уламки. – Одні з них пішли на небо – так з’явилися зорі. Інші лишилися на землі й тепер ми їх називаємо світляками. Ще інші пішли у води й там засяяли вічне світло, непідвладне волі Неба, бо були вони від Зорі.
І побачив тоді Небо нові джерела світла, хоча й слабкі, і відчув, що не має влади над ними і здивувався.
Міркував він тоді, аби випустити Зорю й Землю та примиритися з ними,
але не знав ще, що сталося.
Тоді вбіг до Зали Вогонь і розповів усе,
прийшов за ним і мовчазний Буря.
Розкаявся тоді Найперший Батько у дурості своїй і щиро заплакав. І прочитав тоді слово прощальне по Зорі, що ніколи вже не засяє знову.
І наказав Бурі він вразити Змія та полонити його знову ще глибше та надійніше, щоби вже ніхто не міг його дістати,
і звільнити сонце він синові своєму наказав у розпачі.
Так було в найдавніші дні, і таку жертву принесла Зоря за нас перед тим, як воскреснути знову у своїй подобі, як раніше. І в світі є частинки серця її, що не дадуть більше ніколи згаснути світлу остаточно. Це – зорі небесні, тварі надземні й підводні.
а всіх довкола того храму вбивши, не жаліючи ані жінок, ані дітей.
І не було меж люті Всевишнього тоді, і він зібрав дітей і дружину свою, і всіх богів небесних разом у Високому Домі, щоби повідати їм свою волю.
Вогонь палав гнівом на людей і закликав батька випустити його, щоби попалив він посіви їхні та ліси, та багатьох тварин убив,
і щоби води закипіли та плавала у них загибла риба.
Він хотів покарати людство за пиху, та так, щоби лише налякати й примусити до покори; щоби люди відбудували храм і принесли щедрі дари вишнім.
Зоря пропонувала інше: проповідь і покаяння,
бо любила вона людей, яких щоранку та щовечора опікувала своєю увагою, і знала, якими можуть бути вони.
Недовго тривала суперечка між дітьми Неба, бо втрутився він сам і наполіг на своєму.
Сказав батько-Небо, що хоче випустити з-під гори Змія, якого полонив був Буря, аби той страшний звір знову пожер сонце, втопивши землю в пітьмі та холоді, доки не помре на ній все, що було живим під сонцем.
Тільки після смерті останнього подиху накаже Небо Бурі побороти Змія та звільнити сонце, щоби вже на мертвій землі створити життя краще за попереднє –
так сказав Найстарший.
Вжахнувся тоді Вогонь жорстокости батька,
і всі боги.
І не знайшлося серед богів того, хто виступив би проти рішення відкрито, окрім Зорі, хоча ні Буря, ні Земля, дружина його, не погодилися з ним у серці своєму.
– Як смієш ти опиратися моїй волі? – сказав Небо, – Хіба не я є початком усього? Хіба не за мною і останнє слово?
Зоря хотіла заперечити й переконати його, але не дав він їй докінчити слова.
Наказав тоді Небо Бурі відібрати у Зорі чарівний ліхтар, який вона щоранку запалювала на сході та гасила щовечора на Заході. Але син відмовив, сказавши, що не може відбирати батькові подарунки.
Розлютився Небо ще більше, бо його ж законом проти нього пішли, але не вразив Бурю, а сам піднявся з трону свого
та відібрав у Зорі ліхтар і зламав його через коліно.
Страшне червоне світло заповнило тоді Залу і Зоря впала на коліна ридаючи,
а Вогонь відвернувся,
а Буря обурився в серці своєму.
І тільки Земля, мати всіх, підбігла до Зорі, щоби її втішити.
І випустив Буря за наказом батька Змія з-під гори, і пожер той сонце, що впала земля у пітьму непроглядну. І почали мерзнути та вмирати люди, і всі тварини на землі; а ріки скувала крига.
Почали гуртуватися тоді люди, щоби помогти одне одному пережити це горе, хоча потуги їхні були слабкі проти гніву Всевишнього.
Де-не-де спалахували вогники серед пітьми, біля яких збиралися люди. Не було між ними різниці тоді ні в язиках, ні у племені, бо всі вони були єдині перед загрозою смерти.
І постав серед них Близнюк – один із тих, хто боронив храм і був воїном його,
і повчав людей доброму.
Багато хто дослухався до його слів у ті холодні ночі.
Зоря, разом із матір’ю своєю, повстали проти Сяйного і вирішили хитрістю виправити, що він накоїв.
У Високому Домі були священні ватра, які беріг Вогонь, і які для богів були джерелом їхніх менших ватр, біля яких зігрівалися вони та біля яких бачили світло.
Увійшли Зоря з матір’ю до місця де сяяло величне світло, але заступив їм Вогонь шлях. Зоря підійшла до нього, та не побачила в очах його злости. Він хотів поговорити й висловити сумнів.
Не того він хотів, що сталося, і не хотів він бути співучасником того, що вважав злочином.
– Я – бог, але ніщо людське мені не чуже, – сказав Вогонь матері та сестрі своїм.
І сказала тоді Земля, що не так уже палає вогник,
і що навіть у його гніву є межа.
Вогонь оповів їм, що Буря на той час пильнував Змія, аби той іще чого не накоїв, і що брат його достатньо сильний, щоби не потребувати в цьому допомоги.
Але Вогонь пішов на поміч брату, полишивши священні ватра без нагляду, бо буцімто не був упевнений. Тоді Земля й Зоря взяли від вогню священного та запалили новий день без сонця, що розтанули ріки і люди змогли зігрітися в променях, хоча вже були готові до смерти.
Раптом світанок без сонця згаснув. –
Це Небо помітив бунт проти себе й одразу зрозумів, хто винний.
Дмухнув батько так на східний вогник, що він погаснув без сліду.
І заточив тоді Небо дружину свою в покоях їхніх без права виходу до часу, який він сам вирішить,
а доньку свою він скинув з висот на землю, де мала вона зазнати тої ж муки, що і люди, яких любила більше волі Всевишнього.
Понівечена та принижена богиня сиділа у печері тоді, біля вогню, зігріваючись і чуючи відгомони мертвих у серці своєму. І це було страшніше для неї за холод.
І вона засумнівалася в своїй правді,
в тому, що правильно вона вчинила,
бо втратила вона всі божественні дари і жила, як людина, в той жахливий час.
І довго міркувала вона чи варте воно було.
І допомагали їй у ті важкі часи служка її вірна, що приносила таємно їй тепліший одяг від Бурі та дрова від Вогню, і мед від себе. Це полегшувало Зорину долю, хоча соромно їй було приймати ту поміч і наражати на небезпеку близьких.
Але прийшов до її печери Близнюк, що шукав уцілілих серед пітьми, не жалкуючи себе, та попросив погрітися біля ватр. Не впізнав тоді він у юній дівчині божественного єства і спілкувався з нею, як з людиною, без секрету та пишнот.
І розкаювався Близнюк у провинах людських
і власних,
і висловлював віру в прощення майбутнє,
і повчав Зорю, що жити треба по-сумлінню
й закликав її піти з ним до інших, аби разом триматись.
Встала тоді Зоря й подякувала за доброту йому, але відмовила в запропонованого, і вийшла з печери на лютий холод, попри заклики та благання лишитися біля вогню.
Стала тоді Зоря на горі високій і висловила пошану людям.
Вирвала вона своє серце, що впавши з нею з висот, розбилося на уламки. – Одні з них пішли на небо – так з’явилися зорі. Інші лишилися на землі й тепер ми їх називаємо світляками. Ще інші пішли у води й там засяяли вічне світло, непідвладне волі Неба, бо були вони від Зорі.
І побачив тоді Небо нові джерела світла, хоча й слабкі, і відчув, що не має влади над ними і здивувався.
Міркував він тоді, аби випустити Зорю й Землю та примиритися з ними,
але не знав ще, що сталося.
Тоді вбіг до Зали Вогонь і розповів усе,
прийшов за ним і мовчазний Буря.
Розкаявся тоді Найперший Батько у дурості своїй і щиро заплакав. І прочитав тоді слово прощальне по Зорі, що ніколи вже не засяє знову.
І наказав Бурі він вразити Змія та полонити його знову ще глибше та надійніше, щоби вже ніхто не міг його дістати,
і звільнити сонце він синові своєму наказав у розпачі.
Так було в найдавніші дні, і таку жертву принесла Зоря за нас перед тим, як воскреснути знову у своїй подобі, як раніше. І в світі є частинки серця її, що не дадуть більше ніколи згаснути світлу остаточно. Це – зорі небесні, тварі надземні й підводні.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
