«Горобчику, — щебече матуся, — ти вже прокинувся? То біжи хутенько гамцяти, бо кашка вистигне», — цей ніжний щебет матінки супроводжує мене усе життя, і навіть зараз, коли її поруч немає, я чую цей щебет, ці ніжні переливи звуків, ці лагідні, пеленаючі слівця, з якими прокидався щоранку, а потім сідав за стіл, де вже чекала манна каша з родзинками та горішками…

Може, помітили: намагаюся, щоб у щоденнику було побільше Юріїв - для мене це ім‘я все-таки не чуже…
Перечитую роман Юрія Винничука «Танго смерті». Враження справді поліфонічне, як від шедеврів Чапліна чи від вистави «Тев’є-Тевель» з незабутнім Богданом Ступкою: тут і містика, і реальне земне, часом жорстке і навіть жорстоке життя, і потойбічний світ. Тут і сльози, і посмішка, і еротика. І, звичайно, музика, адже «Танго смерті» - це та магічна мелодія, що відроджує пам‘ять душі…
Це і довоєнний та воєнний Львів. Справжнє зізнання у любові до міста Лева:
«Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю — починали траскати віконниці, відчинятися вікна…»
Зворушлива історія дружби українця Ореста, німця Вольфа, єврея Йосі й поляка Яся.
Це і сьогоднішній день. Наукові пошуки професора Яроша, який досліджує мертву арканумську мову.
До речі, про мову у цьому романі. Тут і львівська говірка початку двадцятого століття, і неймовірні фразеологізми, і слова іншомовного походження - польські, німецькі, латинські, і цитати з Біблії…
Кажуть, що так звучить іспанською Борхес.

Мама розпалювала піч, і я крізь сон чув, як тріскочуть дрова, як шурхоче шуфелька у відрі з вугіллям, злегка подзвонюють покришками баняки на кухні, а взимку, коли обережно прочинялися двері до мого покою, брязкали дверцята грубки, шурхотів папір або солома, черкали сірники, полум'я радісно охоплювало поліна, і те тихе заспокійливе гудіння грубки поринало мене знову в сон…

2024 рік