Про рану смертельну, яка не кровить.
Ні лікар, ні рідні не знають,
Рідня не подбає.

Людина вмирає не та, що лежить,
Іде і вмирає. Минуле живе,
Крім нього нічого немає,

Під білими хмарами гори і гори
Громадить зі спогадів пам’ять,
Повітря дрімає.

До хмар, що над містом, або над селом
Звертається він неустаннно,
Говорить про рану.

Ні слова не скаже нікому з людей,
Зустріне когось випадково,
Чи цього, чи того,

Хто місця собі не знаходить, як він,
Хто все зрозуміє, і з ним
Обсудить погоду -

Й забуде його, не відчувши жалю,
Залишить село, аби знову
Піти у безмовність.

Wallace Stevens A WOMAN SINGS A SONG FOR A SOLDIER COME HOME
The wound kills that does not bleed.
It has no nurse nor kin to know
Nor kin to care.

And the man dies that does not fall.
He walks and dies. Nothing survives
Except what was,

Under the white clouds piled and piled
Like gathered-up forgetfulness,
In sleeping air.

The clouds are over the village, the town,
To which the walker speaks
And tells of his wound,

Without a word to the people, unless
One person should come by chance,
This man or that,

So much a part of the place, so little
A person he knows, with whom he might
Talk of the weather--

And let it go, with nothing lost,
Just out of the village, at its edge,
In the quiet there.