Сонце з неба припікає. Спека дуже дістає.
Добре, що, хоча би з моря свіжий вітер повіває.
Кілька місяців вже Корсунь руське військо облягає.
Князь спочинку своїм воям ні на хвильку не дає.
Щоб до мурів підібратись, насип мусять підвести
Аж під стіни. Та не надто щось у них таке виходить.
Вже, здавалось, під вершечок, під самісінький підводять,
А на ранок дивним чином насип знову опустивсь.
Може, тут якіїсь чари? Чи то корсунці вночі
Землю з насипу тихенько в місто міхами тягають?
А князь сердиться та швидше насипати вимагає,
Здачі отих непокірних кілька місяців ждучи.
Сам він у шатрі своєму прохолодному сидить.
Хоч сердитий, але мусить до кінця довести справу.
Імператори ромейські поступили не по праву.
Він примусить їх фатальну ту помилку зрозуміть.
Знов думками повертає до минулих тих подій,
Що цьому його походу кілька літ передували.
Співправителі у царстві у Ромейськім правували –
Василь разом з Костянтином. Василь виступив на бій
Із болгарами і там військо все своє утратив,
Ледве вибрався живий, повернувся до Царграду.
Та давно на сході вже у ромеїв тліла зрада.
Варді Скліру царський трон не давав спокійно спати.
Ледве тільки він дізнавсь про болгарів перемогу,
Тут же заколот підняв, військо на Царград повів.
Він столицю захопити чимскоріше захотів.
Щоби його зупинити, імператори для того
Варду Фоку із тюрми випустили й повеліли
Заколот той придушить. Той не дурень, звісно був,
Узяв військо в свої руки (та ж в’язницю не забув),
Варду Скліра захопив, з заколотниками сили
Поєднав та і повів їх усі проти Царграду.
А в Царграді сил нема, щоб йому протистояти.
Тож послали спішно в Київ Володимира прохати
Помогти військами дати заколотникам тим раду.
Він погодився, але зажадав, аби віддали
Сестру Анну за жону. Їм діватись було ніде,
Адже ворог вже під боком. Покомизились для виду
Та й погодились, одначе, все ж одну умову мали:
За язичника, мовляв, не захочуть сестру дати.
Як він хрещення прийме, тоді й будуть говорити.
Він погодився на те – що було йому робити?
Сам подумував над тим, аби віру якусь взяти.
Навіть, бесіди провів з богословами чужими.
Звісно, добре пам’ятав свого батька Святослава,
Який церкви зруйнував, після матері як правив,
Християн всіх перебив, не морочився із ними.
Брата й то не пожалів. Та часи уже минули.
Похрестився знову люд, особливо люд багатий,
Кому часто довелося у Царграді побувати.
Святославову різню, вже, здавалося забули.
Тож, погодившись на те, військо він в Царград відправив.
Шеститисячний загін на човнах поплив за море.
Та військова допомога вже взнаки далася скоро,
В імператорів на краще повернули зразу справи.
У жорстокому бою, де третина русів пала,
Ворогів перемогли, з заколотом покінчили.
У Києві за тим часом й Володимира хрестили.
Тож на вдячність від Царграда з дня на день тепер чекали.
Та Царград, немов забув, що устиг наобіцяти.
На питання: ну, коли? Знов умови ставить стали.
Мовляв, хоч князь охрестивсь, але того іще мало.
Треба ще й хрестити Русь, щоби Анну князю мати.
Він погодився й на те. Охрестив киян в Почайні.
Капища всі зруйнував, послав Новгород хреститись,
Хоч народ і не хотів, але мусив поступитись.
Правда, князь то добре знав, ідолам молились в тайні.
Що б, здавалося іще? Та Царград не поспішає.
Тягне, мов кота за хвіст. Мабуть, хоче одурити?
Звісно, що його усе те не могло, не розізлити.
Він же зайвого не просить, лише своє вимагає.
За що проливала кров його військо у Царграді?
Як добром не віддають, треба силою забрати.
Тож велів він воєводам військо у похід збирати,
Щоб в облудників лукавих відстояти свою правду.
На Царград він не пішов, знав болюче місце йо́го.
В Тавриці велів пристать, Херсонес в облогу взяти.
Хай без хліба посидять імператори в палатах,
Може, згодяться скоріше дотримати слова свого.
Думав швидко захопить. Та високі надто стіни.
Кілька місяців сидить він безвилазно під містом.
Повернутись без жони в Київ теж не може, звісно.
Тож, за будь-яку ціну взяти Херсонес повинен.
Тут біля шатра якраз радісний почувся гомін.
Князь піднявся й поспішив, щоби новину дізнатись.
Бачить, втомлений дружинник хоче до шатра пробратись.
Та сторожа не пускає, мабуть, їм він не знайомий.
- Що ти, воїне, хотів? – став у нього князь питати.
Той показує стрілу, яку у руці стискає:
- Тут із міста, князю, я потаємну вістку маю.
То якиїсь Анастас здумав поміч нам надати.
- Пропустіть, - князь повелів. Воїн підійшов, вклонився.
- Що в посланні? – Пише він, як нам місто легше взяти.
Є підземний водогін. Як його перекопати,
Щоби клятий Корсунь цей без води зовсім лишився.
Не протягне довго він, мусить відчинить ворота.
Тут ще вказується, де саме слід його шукати.
Князь негайно повелів водогін перекопати.
Таким чином і вдалось опір Корсуня збороти.
Міста він не руйнував, Цілим ще нехай побуде.
Послав в Царград посланців із погрозами такими:
Якщо мови не знайдуть вони спільної між ними,
То й Царграду таке ж саме, як і Херсонесу буде.
Імператорам, звичайно, поступитись довелося.
Правда, щоб не виглядати в чужих очах брехунами,
Заявили, мовляв згодні, вже б сестру й послали прямо,
Але хрещення князівське не, як треба відбулося.
Досить йому похреститись по ромейському обряду
І одразу сестра Анна зможе із ним одружитись.
Володимир не збирався довго в Тавриці возитись,
Похрестився в Херсонесі, хоч уже і вдруге, правда.
Тут уже всі аргументи в імператорів пропали,
Довелося віддавати за варвара сестру свою.
І поїхала принцеса з імператорських покоїв
В київський князівський терем, бо жоною князю стала.