В московітів не було ніколи святого.
Вони вірили в царя більше, ніж у Бога.
Хоч Господь заповідав: не кради, одначе,
Щоби московіт не вкрав – та хто таке бачив?!
Кажуть, є під Магданом старе кладовище.
Там поховані японські полонені. Ті ще,
Що в Маньчжурії з Союзом були воювали,
В сорок п’ятім розгромлені і в полон попали.
В таборах вони сиділи, де іще в тридцятих
Репресованих тримали. Їх було багато.
Щоб за війну розплатились, вони працювали.
Не всі, звісно, витримували, багато вмирали.
На отому кладовищі їх всіх і ховали.
А вже згодом, як в Союзі Сталіна не стало
І з Японією стали уже мирно жити,
Стали рідні з Японії сюди приїздити.
Поклонитися померлим, їм шану віддати.
Стали вони на могилах стовпці залишати
Поминальні, як робилось в Японії завше.
Але ж тут їм не Японія, а халявна Раша.
Стовпці зроблені красиво, цінно виглядали.
Тож місцеві їх постійно з кладовища крали.
Чи в сервантах виставляли, аби похвалитись,
Чи міняли на горілку, щоби похмелитись.
Те, що то з могил украли, байдуже їм було,
Мов про заповіді Божі ніколи й не чули.