Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Одній старій удовиці заміж захотілось.
Вона перед парубками так уже вертілась.
Як іде який по вулиці, вона все кидає,
Стане навшпиньки й у віконце стоїть, виглядає.
А то стане біля тину та очима водить,
Коли мимо удівець чи парубок ходить.
А з роботи син прийде, то його питає
Про усіх чоловіків, кого тільки знає.
Як допетрав, врешті він, до чого то всеє,
Вирішив пожартувать трішечки із неї.
Пішов якось у село, чарочку розпити,
З товариством про те-се переговорити.
Вже надвечір поверта із шинку додому.
А тут мати на поріг та і каже йому:
- Де ж ти, синку, оце був? – У селі був, мамо,
- Що ж нового ти там чув? – Та усе те ж саме.
Ото хіба… Але перш вечеряти дайте,
А тоді уже про всі новини й питайте.
Син вечеряє сидить, а із печі мати
З нетерпінням погляда, коли ж вже питати.
Тільки ложку він поклав, вона знов до нього:
- Розкажи ж бо, що ти чув у селі нового?
- Та, - говорить син, - прийшла від царя бамага,
Що, як баба удова вийти заміж прагне,
То, яка закине ще ногу аж за шию,
Та за парубка тоді вискочить зуміє.
А, яка не зможе – тій парубок не світить,
Бо лише за удівця вона зможе вийти.
Баба сидить на печі, аж ногами сова,
І обличчя так блищить, як копійка нова.
Полягали вони спать. Лиш півні пропіли,
Баба уже на той час виспатися вспіла.
Та і сина підняла, жене до роботи.
Він поснідав та й пішов, хоч спати охота.
Тільки-но він за поріг, стара на підлогу
Та й взялася закидать аж за шию ногу.
Аж кістки її тріщать, і стогне, і крекче,
Але якось завела ногу аж на плечі.
Завести то завела – як назад ізняти?
Качається по підлозі і не може встати.
Лущить в шиї і спині, тече слина з рота…
Коли тут, нарешті й син поверта з роботи.
Чує, стогне в хаті хтось. Він скоріш у хату.
Аж там скручена в дугу качається мати.
Синові і сміх, і гріх: - Вам же час до Бога,
А вам парубка кортить, мамо, молодого.
Що старе, а що мале – вже, як заманеться,
То уже хоч стій, хоч плач – але не минеться.
Якось бабу «розв’язав». Тиждень ледь ходила,
З тих часів на парубків більше не гляділа.
Вона перед парубками так уже вертілась.
Як іде який по вулиці, вона все кидає,
Стане навшпиньки й у віконце стоїть, виглядає.
А то стане біля тину та очима водить,
Коли мимо удівець чи парубок ходить.
А з роботи син прийде, то його питає
Про усіх чоловіків, кого тільки знає.
Як допетрав, врешті він, до чого то всеє,
Вирішив пожартувать трішечки із неї.
Пішов якось у село, чарочку розпити,
З товариством про те-се переговорити.
Вже надвечір поверта із шинку додому.
А тут мати на поріг та і каже йому:
- Де ж ти, синку, оце був? – У селі був, мамо,
- Що ж нового ти там чув? – Та усе те ж саме.
Ото хіба… Але перш вечеряти дайте,
А тоді уже про всі новини й питайте.
Син вечеряє сидить, а із печі мати
З нетерпінням погляда, коли ж вже питати.
Тільки ложку він поклав, вона знов до нього:
- Розкажи ж бо, що ти чув у селі нового?
- Та, - говорить син, - прийшла від царя бамага,
Що, як баба удова вийти заміж прагне,
То, яка закине ще ногу аж за шию,
Та за парубка тоді вискочить зуміє.
А, яка не зможе – тій парубок не світить,
Бо лише за удівця вона зможе вийти.
Баба сидить на печі, аж ногами сова,
І обличчя так блищить, як копійка нова.
Полягали вони спать. Лиш півні пропіли,
Баба уже на той час виспатися вспіла.
Та і сина підняла, жене до роботи.
Він поснідав та й пішов, хоч спати охота.
Тільки-но він за поріг, стара на підлогу
Та й взялася закидать аж за шию ногу.
Аж кістки її тріщать, і стогне, і крекче,
Але якось завела ногу аж на плечі.
Завести то завела – як назад ізняти?
Качається по підлозі і не може встати.
Лущить в шиї і спині, тече слина з рота…
Коли тут, нарешті й син поверта з роботи.
Чує, стогне в хаті хтось. Він скоріш у хату.
Аж там скручена в дугу качається мати.
Синові і сміх, і гріх: - Вам же час до Бога,
А вам парубка кортить, мамо, молодого.
Що старе, а що мале – вже, як заманеться,
То уже хоч стій, хоч плач – але не минеться.
Якось бабу «розв’язав». Тиждень ледь ходила,
З тих часів на парубків більше не гляділа.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
