І знов привіт, моя кохана смерть
Заплутавшись, тебе я убачаю
Вбачаю локони твої, мятежний сміх
Вбачаю сенс в тобі, кінець, вінець творіння

Я чую голос твій в суворій пустоті
Я чую регіт сей у час богослужіння
Я чую плач, до болі все гіркий
Я чую запах твій, як тільки но стемніло

Я бачу кроки твої в далині
Я пізнаю тебе посеред інших
Я обіймаю, плачу в самоті
Згадавши як шепочиш ніжно

Згадавши смак завялих, ніжних губ
Все змучених, солодких і дурмяних
Покусаних любовʼю чи від мук
Від щастя, що вганяло у безпамять

Згадавши ніжний стогін твій, твій смак
Який лиш спробувавши, тяжко зупинитись
Лише згадавши, ніби це було
Не так давно, але десь подівалось

Кудись ділось, лишилось, ніби в снах
У смутку, безмятежності чи мріях
У моїх записах, не спалених віршах
У моїх спогадах, які не зміг забути

Не зміг забути… образ твій, ту мить
Одну хвилинку, що були ми разом
Одну хвилинку, серце аж щемить
Від думки, що кохатиму я іншу…