ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.26
10:23
Надіюсь, все це не надовго
Холодне марево дощу...
Звертаюсь хутко до глухого,
Кажись не сам собі я мщу.
А поруч раптом посвітліло
І наповнялося в стакан,
І трохи кажеться невміло,
Бо знов в очах самообман...
Холодне марево дощу...
Звертаюсь хутко до глухого,
Кажись не сам собі я мщу.
А поруч раптом посвітліло
І наповнялося в стакан,
І трохи кажеться невміло,
Бо знов в очах самообман...
2024.12.26
09:48
Внаслідок ворожих атак ударними дронами у Ніжинському районі
на Чернігівщині пошкоджено приміщення ферми, де загинуло
одинадцять корів…
Ген-ген високо у небесній сині,
немов гігантський чорно-білий ком,
стоять корови - величні, невинні,
на Чернігівщині пошкоджено приміщення ферми, де загинуло
одинадцять корів…
Ген-ген високо у небесній сині,
немов гігантський чорно-білий ком,
стоять корови - величні, невинні,
2024.12.26
09:36
Біля нашої хатини
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала
2024.12.25
23:40
Сьогодні звертаюсь до наших родин:
буть з мудрими прагніть усі як один!
Ми діти Вкраїни і нам Бог дає
природи речей розуміння Своє.
Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
хто душу віддасть за твоє і моє?
Ми хрещені Духом, Отець нам дає
буть з мудрими прагніть усі як один!
Ми діти Вкраїни і нам Бог дає
природи речей розуміння Своє.
Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
хто душу віддасть за твоє і моє?
Ми хрещені Духом, Отець нам дає
2024.12.25
22:47
Кажуть є країна,
Повнісінька сонця...
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть є країна
На семи стовпах,
Сім планет над нею,
Повнісінька сонця...
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть є країна
На семи стовпах,
Сім планет над нею,
2024.12.25
22:41
Скаче путін по кремлю –
Зашибає по рублю.
Хто нудьгує без «двіжух»,
Той хутенько спустить дух.
Для чеширського кота
Путін – миша непроста.
Зашибає по рублю.
Хто нудьгує без «двіжух»,
Той хутенько спустить дух.
Для чеширського кота
Путін – миша непроста.
2024.12.25
22:30
дні кипарисові & брами
прописані на небесі
давно оце набрид я з вами
& подорожчав німесил
жінки закляті реалісти
непрасування шнурівок
& цінувати органіста
прописані на небесі
давно оце набрид я з вами
& подорожчав німесил
жінки закляті реалісти
непрасування шнурівок
& цінувати органіста
2024.12.25
21:08
Цей свіжий сніг
на місто ліг...
Та міста снігу мало -
на скроні й серці білий слід,
розлуки, сльози, переліт,
дороги та вокзали.
А десь весна
на місто ліг...
Та міста снігу мало -
на скроні й серці білий слід,
розлуки, сльози, переліт,
дороги та вокзали.
А десь весна
2024.12.25
20:19
Я заростаю травою.
Мене навідують раз на рік,
і то не завжди.
Пам'ять про мене стирається.
Забуття вкриває мене саваном.
Через 10 років мене навряд чи
хтось згадає.
Я заростаю пам'яттю.
Мене навідують раз на рік,
і то не завжди.
Пам'ять про мене стирається.
Забуття вкриває мене саваном.
Через 10 років мене навряд чи
хтось згадає.
Я заростаю пам'яттю.
2024.12.25
19:30
Мені так хороше з тобою
Мені так боляче без тебе
Цікаво, як тобі зі мною
Мабудь цікавитись не треба
Мені так радісно як поруч…
Мені геть всі… хто там в калясці
Коли носи задерті вгору
Мені так боляче без тебе
Цікаво, як тобі зі мною
Мабудь цікавитись не треба
Мені так радісно як поруч…
Мені геть всі… хто там в калясці
Коли носи задерті вгору
2024.12.25
19:22
З-ірка перша засіяла над вертепом,
Р-адість душу обіймає, світло тепле.
І сніжинок рій літає благодатний,
З-аглядає щастя знову в кожну хату.
Д-звони храмів злотоверхих скрізь лунають.
В-есело Різдво родини зустрічають.
О-біймає всіх Любов, Надія
Р-адість душу обіймає, світло тепле.
І сніжинок рій літає благодатний,
З-аглядає щастя знову в кожну хату.
Д-звони храмів злотоверхих скрізь лунають.
В-есело Різдво родини зустрічають.
О-біймає всіх Любов, Надія
2024.12.25
15:05
Вже й уві сні, неначе дежавю,
являється лихе чуже і наше...
і біс їх знає, в пеклі чи в раю
опиняться бойки, царьови, няші,
як винищені урки у бою,
лакеї арештанта на параші.
ІІ
являється лихе чуже і наше...
і біс їх знає, в пеклі чи в раю
опиняться бойки, царьови, няші,
як винищені урки у бою,
лакеї арештанта на параші.
ІІ
2024.12.25
13:36
Повертаючись додому «городами», щоб трішки скоротити маршрут, із вщент заповненими пакетами, вона несподівано зупиняється перед новим скляним двоповерховим прямокутником, на козирку якого весело посміхаються різнокольорові літери: «Майстерні сучасного тан
2024.12.25
06:01
Обережним черепахам
Їхній панцир служить дахом,
Під яким не знають страху
Вайлуваті черепахи.
А ось жаби всі окаті
Тільки крякають багато,
Як відчують іздалека
Рух мізерний небезпеки, –
Їхній панцир служить дахом,
Під яким не знають страху
Вайлуваті черепахи.
А ось жаби всі окаті
Тільки крякають багато,
Як відчують іздалека
Рух мізерний небезпеки, –
2024.12.25
00:33
Я не прихильник давніх магічних ритуалів, але деякі звичаї індоєвропейців викликають у мене сентименти, тому коли насувались чергові зміни в календарі, я вирішив купити собі ялинку. Покинувши свою обитель, я подався на берендейське торжище – найближчий ри
2024.12.24
22:34
Світло вечір відтіснив
Весь у бік сирени…
Що прийшло і те наснив
Подихом шаленим
Нічка, нічка… хто такі
Звідкіля їх мова?
Що за чортовий лякій
Відгадаю: вова?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весь у бік сирени…
Що прийшло і те наснив
Подихом шаленим
Нічка, нічка… хто такі
Звідкіля їх мова?
Що за чортовий лякій
Відгадаю: вова?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.12.25
2024.12.24
2024.12.18
2024.12.13
2024.12.03
2024.11.19
2024.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сфагнум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сфагнум
Хлопці на толоці грали у футбол.
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він до бабусі чимскоріш помчав.
Вона похитала головою тільки
Та промила рану, а тоді пішла,
Жмут біленьких ниток з шафи принесла,
Бинтом обмотала разів, мабуть, кілька.
Той тампон приклала до рани йому
І тугенько рану ту перев’язала.
Посидіти вдома трохи наказала.
А йому сидіти сумно одному.
Бабуся на кухні поралася саме.
Обід готувала. Він туди й побрів.
На стілець низенький у куточку сів:
- Хочу посидіти отут, - каже, - з вами.
А скажіть, бабусю, що то за нитки,
Які ви до рани моєї приклали?
- То щоб твоя рана швидше заживала –
То сушений сфагнум, тобто, мох такий.
- Мох? – Василько дуже здивувався з того,-
Де ви його взяли? – Та ж на болотах.
Він там товстим шаром здавана пророста.
- А я про той сфагнум і не чув нічого!
- Е-е, та люди здавна користались ним.
Ще далекі предки до ран прикладали,
Бо його цілющі властивості знали.
Та він є корисним і не тільки тим.
Чув про торф? Він з моху цього й виникає.
Бо ж той мох віками в болотах росте.
Хоч нема коріння він свого, проте
Все з води й повітря собі споживає.
Тягнеться угору, а низ відмира
Та на дно болота весь час осідає.
Тож із того саме торф і виникає.
Така от природи віковічна гра.
- Ну, про торф у школі дещо ми учили,
Що він непогано у печах горить.
А що ще із мохом можна тим робить?
- Його під худобу у хлівах стелили.
Хати утепляли – гріє добре він.
Можна ним щілини в стінах затикати.
Холод він не буде в хату пропускати.
Але він у хаті не лише для стін.
Бачиш, он на вікнах у горщиках квіти.
Щоб здорові й гарні квіточки росли,
В грунт отого моху також додали…
- Звідкіля ж узявся отой мох на світі?
Ти ж легенд багато знаєш. І мені
Скільки уже різних переповідала.
- Колись я у тітки у гостях бувала.
Їздили із дідом раз на вихідні.
Там оцю легенду давню я й почула.
Було то в далекі темнії віки.
У лісах побіля Прип’яті-ріки
Село одне древнє невелике було.
Десь князі нещадно бились за столи.
Десь зі степу дикі половці ходили.
Та не було людям ніякого діла,
Вони по-старому досі ще жили.
Землю обробляли, звіра полювали
Та ловили рибу в заводях ріки.
Часом долітали до села чутки,
Як там між собою князі воювали.
А якось прибився до села чужий.
Звідки він узявся, то ніхто не знає.
Бо ж він по чудному ще і розмовляє,
Спробуй його дивну мову зрозумій.
До села прибився та не залишився.
Чи цурався чомусь жити між людей?
Чи боявсь, що помста йому слідом йде?
В глушині у лісі сам і поселився.
Якусь просту хижку собі збудував.
Жив там самотою. Полював на звіра
Чи рибалив, може – риби ж бо без міри.
Аби не лінився. У селі бував,
Як хотів на хутро виміняти хліба.
Прийшов якось влітку з торбою в село,
Бо вже, мабуть, хліба в нього не було.
Приніс обміняти свіженької риби.
А у крайній хаті сталася біда.
Хлопчик ненароком руку собі зранив.
Мати закриває рану ту старанно.
Кров тече невпинно, дитина бліда…
А спинить не може. Що його й робити?
А тут чоловік той якраз на поріг.
Кинув свою торбу, до дитя підбіг,
Схопив його руку, став щось шепотіти.
Кров і зупинилась, наче й не текла.
Мати уже гостю хліба не жаліла.
Навіть, брати рибу в нього не хотіла.
Та він мовчки глянув і усе ж взяла.
З того часу люди, як біда траплялась,
Чи якась хвороба, то ішли у ліс.
Кожен під пахвою «дяку» йому ніс,
Бо ж на його вміння усі сподівались.
Нікому чужинець той не відмовляв.
Коли було треба, ішов серед ночі
І за лікування брався він охоче –
Зцілював хвороби, рани заживляв.
Але якось влітку трапилась біда.
Він подався лісом, щоб трави збирати.
Вийшов на узлісся і побачив раптом,
Як чужинська суне чимала орда.
Кинулись до нього, миттю ухопили,
Стали вимагати показати шлях.
Видно, заблукали у густих лісах,
На дорогу биту вибратись хотіли.
Шаблями лякали, зусібіч товкли,
Щоб його примусить шлях той показати.
Чи ж було із чого йому вибирати?
Кивнув головою і сказав: - Пішли!
Повів він орду ту від села подалі,
Через ліс дрімучий, через чагарі.
Сам він попереду на мотузці брів.
А за ним орда вся ота простувала.
Він ліси навколо, як п’ять пальців знав,
Бо ж ходив частенько звіра полювати.
Де лиш не вдалося йому побувати.
Тож дрімучим лісом впевнено ступав.
Ішли лісом довго, між дерев високих.
Скоро під ногами мочарі взялись.
Хан почав кричати. Чоловік спинивсь,
Лише подивився пильно на всі боки,
Каже: - Як хто хоче, може повертать? –
Та й махнув рукою, щоби зрозуміли.
Та куди вертати? Самі ж заблудили.
Тож мочарі далі мусили топтать.
Вибралися, врешті вони на галяву.
Ні дерев навколо нема, ні кущів.
Чоловік ходу тут свою зупинив,
Наче, вже закінчив отут свою справу.
Стала навкруг нього вся ота орда.
А земля під ними стала просідати,
Вода під ногами стала проступати.
Хтось від ляку кинувсь назад по слідах.
Та болото пащу роззявило вмить
І їх разом з кіньми втягувати стало.
Це ще більш ординців тепер налякало.
Хан до чоловіка. Ну, а той стоїть,
Руки склав на грудях і глядить зухвало.
Знає – смерть чекає. Та страху нема.
Хан свою шаблюку із піхов вийма.
Блиснула сталюка…й голова упала.
Чоловік загинув. Та і тій орді
Не вдалось з болота того врятуватись…
А в селі не знали, де ж міг подіватись
Їх відун, що завжди помагав в біді.
Та якось мисливці до боліт дістались
І рослину дивну вони там знайшли.
Мов пухкі горбочки кругом наросли.
Невисокі стебла густо піднімались.
Листя, наче списи купчилось вгорі.
Де було зелене, де червонувате.
Взяли того листя вони небагато.
А, оскільки літо було надворі,
То те листя швидко висохло й зробилось,
Наче білі нитки – до рани клади
І воно врятує тебе від біди.
Отож, його люди рвати заходились.
Та сушили вдома. Хтось помітив був,
Що навколо моху не росло нічого.
Пригадали зразу чужинця отого,
Що жив самотою та й кудись загув.
З ним і пов’язали ту рослину дивну,
Яка не тулилась до ції землі -
Коренів не мала вона взагалі.
Та допомагала у біді єдино.
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він до бабусі чимскоріш помчав.
Вона похитала головою тільки
Та промила рану, а тоді пішла,
Жмут біленьких ниток з шафи принесла,
Бинтом обмотала разів, мабуть, кілька.
Той тампон приклала до рани йому
І тугенько рану ту перев’язала.
Посидіти вдома трохи наказала.
А йому сидіти сумно одному.
Бабуся на кухні поралася саме.
Обід готувала. Він туди й побрів.
На стілець низенький у куточку сів:
- Хочу посидіти отут, - каже, - з вами.
А скажіть, бабусю, що то за нитки,
Які ви до рани моєї приклали?
- То щоб твоя рана швидше заживала –
То сушений сфагнум, тобто, мох такий.
- Мох? – Василько дуже здивувався з того,-
Де ви його взяли? – Та ж на болотах.
Він там товстим шаром здавана пророста.
- А я про той сфагнум і не чув нічого!
- Е-е, та люди здавна користались ним.
Ще далекі предки до ран прикладали,
Бо його цілющі властивості знали.
Та він є корисним і не тільки тим.
Чув про торф? Він з моху цього й виникає.
Бо ж той мох віками в болотах росте.
Хоч нема коріння він свого, проте
Все з води й повітря собі споживає.
Тягнеться угору, а низ відмира
Та на дно болота весь час осідає.
Тож із того саме торф і виникає.
Така от природи віковічна гра.
- Ну, про торф у школі дещо ми учили,
Що він непогано у печах горить.
А що ще із мохом можна тим робить?
- Його під худобу у хлівах стелили.
Хати утепляли – гріє добре він.
Можна ним щілини в стінах затикати.
Холод він не буде в хату пропускати.
Але він у хаті не лише для стін.
Бачиш, он на вікнах у горщиках квіти.
Щоб здорові й гарні квіточки росли,
В грунт отого моху також додали…
- Звідкіля ж узявся отой мох на світі?
Ти ж легенд багато знаєш. І мені
Скільки уже різних переповідала.
- Колись я у тітки у гостях бувала.
Їздили із дідом раз на вихідні.
Там оцю легенду давню я й почула.
Було то в далекі темнії віки.
У лісах побіля Прип’яті-ріки
Село одне древнє невелике було.
Десь князі нещадно бились за столи.
Десь зі степу дикі половці ходили.
Та не було людям ніякого діла,
Вони по-старому досі ще жили.
Землю обробляли, звіра полювали
Та ловили рибу в заводях ріки.
Часом долітали до села чутки,
Як там між собою князі воювали.
А якось прибився до села чужий.
Звідки він узявся, то ніхто не знає.
Бо ж він по чудному ще і розмовляє,
Спробуй його дивну мову зрозумій.
До села прибився та не залишився.
Чи цурався чомусь жити між людей?
Чи боявсь, що помста йому слідом йде?
В глушині у лісі сам і поселився.
Якусь просту хижку собі збудував.
Жив там самотою. Полював на звіра
Чи рибалив, може – риби ж бо без міри.
Аби не лінився. У селі бував,
Як хотів на хутро виміняти хліба.
Прийшов якось влітку з торбою в село,
Бо вже, мабуть, хліба в нього не було.
Приніс обміняти свіженької риби.
А у крайній хаті сталася біда.
Хлопчик ненароком руку собі зранив.
Мати закриває рану ту старанно.
Кров тече невпинно, дитина бліда…
А спинить не може. Що його й робити?
А тут чоловік той якраз на поріг.
Кинув свою торбу, до дитя підбіг,
Схопив його руку, став щось шепотіти.
Кров і зупинилась, наче й не текла.
Мати уже гостю хліба не жаліла.
Навіть, брати рибу в нього не хотіла.
Та він мовчки глянув і усе ж взяла.
З того часу люди, як біда траплялась,
Чи якась хвороба, то ішли у ліс.
Кожен під пахвою «дяку» йому ніс,
Бо ж на його вміння усі сподівались.
Нікому чужинець той не відмовляв.
Коли було треба, ішов серед ночі
І за лікування брався він охоче –
Зцілював хвороби, рани заживляв.
Але якось влітку трапилась біда.
Він подався лісом, щоб трави збирати.
Вийшов на узлісся і побачив раптом,
Як чужинська суне чимала орда.
Кинулись до нього, миттю ухопили,
Стали вимагати показати шлях.
Видно, заблукали у густих лісах,
На дорогу биту вибратись хотіли.
Шаблями лякали, зусібіч товкли,
Щоб його примусить шлях той показати.
Чи ж було із чого йому вибирати?
Кивнув головою і сказав: - Пішли!
Повів він орду ту від села подалі,
Через ліс дрімучий, через чагарі.
Сам він попереду на мотузці брів.
А за ним орда вся ота простувала.
Він ліси навколо, як п’ять пальців знав,
Бо ж ходив частенько звіра полювати.
Де лиш не вдалося йому побувати.
Тож дрімучим лісом впевнено ступав.
Ішли лісом довго, між дерев високих.
Скоро під ногами мочарі взялись.
Хан почав кричати. Чоловік спинивсь,
Лише подивився пильно на всі боки,
Каже: - Як хто хоче, може повертать? –
Та й махнув рукою, щоби зрозуміли.
Та куди вертати? Самі ж заблудили.
Тож мочарі далі мусили топтать.
Вибралися, врешті вони на галяву.
Ні дерев навколо нема, ні кущів.
Чоловік ходу тут свою зупинив,
Наче, вже закінчив отут свою справу.
Стала навкруг нього вся ота орда.
А земля під ними стала просідати,
Вода під ногами стала проступати.
Хтось від ляку кинувсь назад по слідах.
Та болото пащу роззявило вмить
І їх разом з кіньми втягувати стало.
Це ще більш ординців тепер налякало.
Хан до чоловіка. Ну, а той стоїть,
Руки склав на грудях і глядить зухвало.
Знає – смерть чекає. Та страху нема.
Хан свою шаблюку із піхов вийма.
Блиснула сталюка…й голова упала.
Чоловік загинув. Та і тій орді
Не вдалось з болота того врятуватись…
А в селі не знали, де ж міг подіватись
Їх відун, що завжди помагав в біді.
Та якось мисливці до боліт дістались
І рослину дивну вони там знайшли.
Мов пухкі горбочки кругом наросли.
Невисокі стебла густо піднімались.
Листя, наче списи купчилось вгорі.
Де було зелене, де червонувате.
Взяли того листя вони небагато.
А, оскільки літо було надворі,
То те листя швидко висохло й зробилось,
Наче білі нитки – до рани клади
І воно врятує тебе від біди.
Отож, його люди рвати заходились.
Та сушили вдома. Хтось помітив був,
Що навколо моху не росло нічого.
Пригадали зразу чужинця отого,
Що жив самотою та й кудись загув.
З ним і пов’язали ту рослину дивну,
Яка не тулилась до ції землі -
Коренів не мала вона взагалі.
Та допомагала у біді єдино.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію