ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.08.01 06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав

Ірина Вовк
2026.08.01 03:53
…За 3 години до… …Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід

Ольга Садкова
2026.07.31 22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.

Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку

хома дідим
2026.07.31 15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа

Володимир Бойко
2026.07.31 14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.

Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.

Борис Костиря
2026.07.31 13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем

С М
2026.07.31 07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,

Віктор Кучерук
2026.07.31 06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо

Ірина Вовк
2026.07.31 05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги) …Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року. За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня

Сергій Губерначук
2026.07.30 16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес

Євген Федчук
2026.07.30 16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск

Артур Курдіновський
2026.07.30 15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.

Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний

Артур Курдіновський
2026.07.30 14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.

У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника

Вячеслав Руденко
2026.07.30 13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.

І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п

Борис Костиря
2026.07.30 12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.

Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,

Віктор Кучерук
2026.07.30 06:50
В. К. Осиповій

За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сфагнум
Хлопці на толоці грали у футбол.
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він до бабусі чимскоріш помчав.
Вона похитала головою тільки
Та промила рану, а тоді пішла,
Жмут біленьких ниток з шафи принесла,
Бинтом обмотала разів, мабуть, кілька.
Той тампон приклала до рани йому
І тугенько рану ту перев’язала.
Посидіти вдома трохи наказала.
А йому сидіти сумно одному.
Бабуся на кухні поралася саме.
Обід готувала. Він туди й побрів.
На стілець низенький у куточку сів:
- Хочу посидіти отут, - каже, - з вами.
А скажіть, бабусю, що то за нитки,
Які ви до рани моєї приклали?
- То щоб твоя рана швидше заживала –
То сушений сфагнум, тобто, мох такий.
- Мох? – Василько дуже здивувався з того,-
Де ви його взяли? – Та ж на болотах.
Він там товстим шаром здавана пророста.
- А я про той сфагнум і не чув нічого!
- Е-е, та люди здавна користались ним.
Ще далекі предки до ран прикладали,
Бо його цілющі властивості знали.
Та він є корисним і не тільки тим.
Чув про торф? Він з моху цього й виникає.
Бо ж той мох віками в болотах росте.
Хоч нема коріння він свого, проте
Все з води й повітря собі споживає.
Тягнеться угору, а низ відмира
Та на дно болота весь час осідає.
Тож із того саме торф і виникає.
Така от природи віковічна гра.
- Ну, про торф у школі дещо ми учили,
Що він непогано у печах горить.
А що ще із мохом можна тим робить?
- Його під худобу у хлівах стелили.
Хати утепляли – гріє добре він.
Можна ним щілини в стінах затикати.
Холод він не буде в хату пропускати.
Але він у хаті не лише для стін.
Бачиш, он на вікнах у горщиках квіти.
Щоб здорові й гарні квіточки росли,
В грунт отого моху також додали…
- Звідкіля ж узявся отой мох на світі?
Ти ж легенд багато знаєш. І мені
Скільки уже різних переповідала.
- Колись я у тітки у гостях бувала.
Їздили із дідом раз на вихідні.
Там оцю легенду давню я й почула.
Було то в далекі темнії віки.
У лісах побіля Прип’яті-ріки
Село одне древнє невелике було.
Десь князі нещадно бились за столи.
Десь зі степу дикі половці ходили.
Та не було людям ніякого діла,
Вони по-старому досі ще жили.
Землю обробляли, звіра полювали
Та ловили рибу в заводях ріки.
Часом долітали до села чутки,
Як там між собою князі воювали.
А якось прибився до села чужий.
Звідки він узявся, то ніхто не знає.
Бо ж він по чудному ще і розмовляє,
Спробуй його дивну мову зрозумій.
До села прибився та не залишився.
Чи цурався чомусь жити між людей?
Чи боявсь, що помста йому слідом йде?
В глушині у лісі сам і поселився.
Якусь просту хижку собі збудував.
Жив там самотою. Полював на звіра
Чи рибалив, може – риби ж бо без міри.
Аби не лінився. У селі бував,
Як хотів на хутро виміняти хліба.
Прийшов якось влітку з торбою в село,
Бо вже, мабуть, хліба в нього не було.
Приніс обміняти свіженької риби.
А у крайній хаті сталася біда.
Хлопчик ненароком руку собі зранив.
Мати закриває рану ту старанно.
Кров тече невпинно, дитина бліда…
А спинить не може. Що його й робити?
А тут чоловік той якраз на поріг.
Кинув свою торбу, до дитя підбіг,
Схопив його руку, став щось шепотіти.
Кров і зупинилась, наче й не текла.
Мати уже гостю хліба не жаліла.
Навіть, брати рибу в нього не хотіла.
Та він мовчки глянув і усе ж взяла.
З того часу люди, як біда траплялась,
Чи якась хвороба, то ішли у ліс.
Кожен під пахвою «дяку» йому ніс,
Бо ж на його вміння усі сподівались.
Нікому чужинець той не відмовляв.
Коли було треба, ішов серед ночі
І за лікування брався він охоче –
Зцілював хвороби, рани заживляв.
Але якось влітку трапилась біда.
Він подався лісом, щоб трави збирати.
Вийшов на узлісся і побачив раптом,
Як чужинська суне чимала орда.
Кинулись до нього, миттю ухопили,
Стали вимагати показати шлях.
Видно, заблукали у густих лісах,
На дорогу биту вибратись хотіли.
Шаблями лякали, зусібіч товкли,
Щоб його примусить шлях той показати.
Чи ж було із чого йому вибирати?
Кивнув головою і сказав: - Пішли!
Повів він орду ту від села подалі,
Через ліс дрімучий, через чагарі.
Сам він попереду на мотузці брів.
А за ним орда вся ота простувала.
Він ліси навколо, як п’ять пальців знав,
Бо ж ходив частенько звіра полювати.
Де лиш не вдалося йому побувати.
Тож дрімучим лісом впевнено ступав.
Ішли лісом довго, між дерев високих.
Скоро під ногами мочарі взялись.
Хан почав кричати. Чоловік спинивсь,
Лише подивився пильно на всі боки,
Каже: - Як хто хоче, може повертать? –
Та й махнув рукою, щоби зрозуміли.
Та куди вертати? Самі ж заблудили.
Тож мочарі далі мусили топтать.
Вибралися, врешті вони на галяву.
Ні дерев навколо нема, ні кущів.
Чоловік ходу тут свою зупинив,
Наче, вже закінчив отут свою справу.
Стала навкруг нього вся ота орда.
А земля під ними стала просідати,
Вода під ногами стала проступати.
Хтось від ляку кинувсь назад по слідах.
Та болото пащу роззявило вмить
І їх разом з кіньми втягувати стало.
Це ще більш ординців тепер налякало.
Хан до чоловіка. Ну, а той стоїть,
Руки склав на грудях і глядить зухвало.
Знає – смерть чекає. Та страху нема.
Хан свою шаблюку із піхов вийма.
Блиснула сталюка…й голова упала.
Чоловік загинув. Та і тій орді
Не вдалось з болота того врятуватись…
А в селі не знали, де ж міг подіватись
Їх відун, що завжди помагав в біді.
Та якось мисливці до боліт дістались
І рослину дивну вони там знайшли.
Мов пухкі горбочки кругом наросли.
Невисокі стебла густо піднімались.
Листя, наче списи купчилось вгорі.
Де було зелене, де червонувате.
Взяли того листя вони небагато.
А, оскільки літо було надворі,
То те листя швидко висохло й зробилось,
Наче білі нитки – до рани клади
І воно врятує тебе від біди.
Отож, його люди рвати заходились.
Та сушили вдома. Хтось помітив був,
Що навколо моху не росло нічого.
Пригадали зразу чужинця отого,
Що жив самотою та й кудись загув.
З ним і пов’язали ту рослину дивну,
Яка не тулилась до ції землі -
Коренів не мала вона взагалі.
Та допомагала у біді єдино.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-12-08 14:18:35
Переглядів сторінки твору 151
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2026.07.30 16:13
Автор у цю хвилину відсутній