ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.

Юрій Лазірко
2025.12.03 01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол

Іван Потьомкін
2025.12.02 22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М

Тетяна Левицька
2025.12.02 22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть

Олександр Буй
2025.12.02 21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...

На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих

Володимир Мацуцький
2025.12.02 20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання

В Горова Леся
2025.12.02 17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.

Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,

Борис Костиря
2025.12.02 14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.

Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сфагнум
Хлопці на толоці грали у футбол.
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він до бабусі чимскоріш помчав.
Вона похитала головою тільки
Та промила рану, а тоді пішла,
Жмут біленьких ниток з шафи принесла,
Бинтом обмотала разів, мабуть, кілька.
Той тампон приклала до рани йому
І тугенько рану ту перев’язала.
Посидіти вдома трохи наказала.
А йому сидіти сумно одному.
Бабуся на кухні поралася саме.
Обід готувала. Він туди й побрів.
На стілець низенький у куточку сів:
- Хочу посидіти отут, - каже, - з вами.
А скажіть, бабусю, що то за нитки,
Які ви до рани моєї приклали?
- То щоб твоя рана швидше заживала –
То сушений сфагнум, тобто, мох такий.
- Мох? – Василько дуже здивувався з того,-
Де ви його взяли? – Та ж на болотах.
Він там товстим шаром здавана пророста.
- А я про той сфагнум і не чув нічого!
- Е-е, та люди здавна користались ним.
Ще далекі предки до ран прикладали,
Бо його цілющі властивості знали.
Та він є корисним і не тільки тим.
Чув про торф? Він з моху цього й виникає.
Бо ж той мох віками в болотах росте.
Хоч нема коріння він свого, проте
Все з води й повітря собі споживає.
Тягнеться угору, а низ відмира
Та на дно болота весь час осідає.
Тож із того саме торф і виникає.
Така от природи віковічна гра.
- Ну, про торф у школі дещо ми учили,
Що він непогано у печах горить.
А що ще із мохом можна тим робить?
- Його під худобу у хлівах стелили.
Хати утепляли – гріє добре він.
Можна ним щілини в стінах затикати.
Холод він не буде в хату пропускати.
Але він у хаті не лише для стін.
Бачиш, он на вікнах у горщиках квіти.
Щоб здорові й гарні квіточки росли,
В грунт отого моху також додали…
- Звідкіля ж узявся отой мох на світі?
Ти ж легенд багато знаєш. І мені
Скільки уже різних переповідала.
- Колись я у тітки у гостях бувала.
Їздили із дідом раз на вихідні.
Там оцю легенду давню я й почула.
Було то в далекі темнії віки.
У лісах побіля Прип’яті-ріки
Село одне древнє невелике було.
Десь князі нещадно бились за столи.
Десь зі степу дикі половці ходили.
Та не було людям ніякого діла,
Вони по-старому досі ще жили.
Землю обробляли, звіра полювали
Та ловили рибу в заводях ріки.
Часом долітали до села чутки,
Як там між собою князі воювали.
А якось прибився до села чужий.
Звідки він узявся, то ніхто не знає.
Бо ж він по чудному ще і розмовляє,
Спробуй його дивну мову зрозумій.
До села прибився та не залишився.
Чи цурався чомусь жити між людей?
Чи боявсь, що помста йому слідом йде?
В глушині у лісі сам і поселився.
Якусь просту хижку собі збудував.
Жив там самотою. Полював на звіра
Чи рибалив, може – риби ж бо без міри.
Аби не лінився. У селі бував,
Як хотів на хутро виміняти хліба.
Прийшов якось влітку з торбою в село,
Бо вже, мабуть, хліба в нього не було.
Приніс обміняти свіженької риби.
А у крайній хаті сталася біда.
Хлопчик ненароком руку собі зранив.
Мати закриває рану ту старанно.
Кров тече невпинно, дитина бліда…
А спинить не може. Що його й робити?
А тут чоловік той якраз на поріг.
Кинув свою торбу, до дитя підбіг,
Схопив його руку, став щось шепотіти.
Кров і зупинилась, наче й не текла.
Мати уже гостю хліба не жаліла.
Навіть, брати рибу в нього не хотіла.
Та він мовчки глянув і усе ж взяла.
З того часу люди, як біда траплялась,
Чи якась хвороба, то ішли у ліс.
Кожен під пахвою «дяку» йому ніс,
Бо ж на його вміння усі сподівались.
Нікому чужинець той не відмовляв.
Коли було треба, ішов серед ночі
І за лікування брався він охоче –
Зцілював хвороби, рани заживляв.
Але якось влітку трапилась біда.
Він подався лісом, щоб трави збирати.
Вийшов на узлісся і побачив раптом,
Як чужинська суне чимала орда.
Кинулись до нього, миттю ухопили,
Стали вимагати показати шлях.
Видно, заблукали у густих лісах,
На дорогу биту вибратись хотіли.
Шаблями лякали, зусібіч товкли,
Щоб його примусить шлях той показати.
Чи ж було із чого йому вибирати?
Кивнув головою і сказав: - Пішли!
Повів він орду ту від села подалі,
Через ліс дрімучий, через чагарі.
Сам він попереду на мотузці брів.
А за ним орда вся ота простувала.
Він ліси навколо, як п’ять пальців знав,
Бо ж ходив частенько звіра полювати.
Де лиш не вдалося йому побувати.
Тож дрімучим лісом впевнено ступав.
Ішли лісом довго, між дерев високих.
Скоро під ногами мочарі взялись.
Хан почав кричати. Чоловік спинивсь,
Лише подивився пильно на всі боки,
Каже: - Як хто хоче, може повертать? –
Та й махнув рукою, щоби зрозуміли.
Та куди вертати? Самі ж заблудили.
Тож мочарі далі мусили топтать.
Вибралися, врешті вони на галяву.
Ні дерев навколо нема, ні кущів.
Чоловік ходу тут свою зупинив,
Наче, вже закінчив отут свою справу.
Стала навкруг нього вся ота орда.
А земля під ними стала просідати,
Вода під ногами стала проступати.
Хтось від ляку кинувсь назад по слідах.
Та болото пащу роззявило вмить
І їх разом з кіньми втягувати стало.
Це ще більш ординців тепер налякало.
Хан до чоловіка. Ну, а той стоїть,
Руки склав на грудях і глядить зухвало.
Знає – смерть чекає. Та страху нема.
Хан свою шаблюку із піхов вийма.
Блиснула сталюка…й голова упала.
Чоловік загинув. Та і тій орді
Не вдалось з болота того врятуватись…
А в селі не знали, де ж міг подіватись
Їх відун, що завжди помагав в біді.
Та якось мисливці до боліт дістались
І рослину дивну вони там знайшли.
Мов пухкі горбочки кругом наросли.
Невисокі стебла густо піднімались.
Листя, наче списи купчилось вгорі.
Де було зелене, де червонувате.
Взяли того листя вони небагато.
А, оскільки літо було надворі,
То те листя швидко висохло й зробилось,
Наче білі нитки – до рани клади
І воно врятує тебе від біди.
Отож, його люди рвати заходились.
Та сушили вдома. Хтось помітив був,
Що навколо моху не росло нічого.
Пригадали зразу чужинця отого,
Що жив самотою та й кудись загув.
З ним і пов’язали ту рослину дивну,
Яка не тулилась до ції землі -
Коренів не мала вона взагалі.
Та допомагала у біді єдино.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-12-08 14:18:35
Переглядів сторінки твору 92
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2025.11.30 19:23
Автор у цю хвилину відсутній