У обносках і з драними свитками,
Не сама біда ходить, а з дітками.
Дітки злиднями ті називаються
І, коли вже до кого чіпляються,
То, хоч буде який він багатий,
Жебраком буде змушений стати.
Злидні – діточки Долі лихої,
Як наплодить вона їх з лихвою
Та розпустить по білому світу,
Всім недолю несуть лихі діти.
Заведуться у когось у хаті,
Попід піччю сидять напохваті
І добро все потроху зживають.
І спасіння від того немає.
Хоча, ні… Якось чуть довелося,
Як їх здихатись все ж удалося.
У селі жили, кажуть, два брата.
Один бідний був, другий – багатий.
Справляв якось багач іменини.
Ну, а бідний спромігся єдино
Лише риби в ріці наловити,
Поніс братові, щоб пособити
Для гостей на столи накривати.
Лиш подяки діждався від брата.
«Краще б, - дума, - у себе залишив».
Бо ж у нього з хазяйства – лиш миші.
Йде зажурений зовсім додому.
Тут дідусь зустрічається йому.
- Чом сумуєш? – у його питає.
- Скоро Лихо мене доконає.
Так насіло – час «Пробі!» кричати.
- А не хочеш те Лихо продати?-
І капшук дістає із грошима.
Звісно, сталася згода між ними.
Став відтоді бідак поживати.
На ті гроші купив нову хату,
А стару на замок та й покинув…
Та якось йому й каже дружина:
- Знаєш, мабуть не добре зробили,
Ми, що жорна в старій залишили.
Може, підеш їх звідти забрати?
І пішов чоловік в стару хату.
Ледь дійшов, звідти голос долинув:
- Збагатів, бач, а нас тут покинув!
- А хто ви? – чоловік їх питає.
- Твої злидні! – звідтіль долітає.-
Візьми нас, чоловіче з собою?!
- Добре. – їх чоловік заспокоїв, -
Заберу. Тільки прошу, при тому,
Занесіть мені жорна додому.
Злидні дуже від того зраділи,
Тут же жорна гуртом підхопили
Та й несуть. Чоловік трохи ззаду,
Мов командує дивним парадом.
Дійшли річки, на міст піднялися,
Чоловік раптом, мов похопився,
Штурхонув злидні, ті й повалились,
Разом з жорнами і потопились.
Чоловік же додому вернувся
Радий, що, врешті, злиднів позбувся.