Хвалилися комуняки, пам’ятаю нині,
Що не було безробіття при них у країні.
То й не дивно, що не було. При таких порядках,
Не хотілося нікому проблем наживати.
Хто не хотів працювати – «тунеядців», тобто
Вони змушували, навіть, братись до роботи.
Міліція, відповідно, таких виявляла
І, чи хоче, чи не хоче – того не питали.
А затятих «тунеядців» і в тюрми садили…
Отож, було при Союзі, кажуть, таке діло.
В міліцію поступила заява від когось:
Мовляв, один не працює, не робить нічого,
А, при тому, має гроші і живе заможно.
І у кінці приписали: «Разі ж таке можна?»
Тож начальник посилає наряд із наказом
Взяти того «тунеядця» й привести одразу.
Привели до нього дядька. Начальник питає:
- Де працюєш? – Та постійно роботи не маю.
- Звідки ж тоді в тебе гроші? – Чесно заробляю.
Закладаюсь з людьми в спорі, от виграш і маю.
- Та не може того бути – весь час вигравати?
- Ну, не вірите, то, мабуть й говорить не варто.
А начальнику ж цікаво: - Можеш показати,
Як тобі вдається в спорі гроші вигравати?!
- Та ну! Та як? Та не хочу! Можете програти,
А мені тоді прийдеться сідати за грати!
- Не бійся! Того не буде! Даю тобі слово!
- Ну, коли пообіцяли не карать, чудово!
От давайте на сто рублів закладемось поки,
Що я себе зараз зможу укусить за око!
- Та не може того бути?! Ставлю сотню власну!
Той витягнув штучне око і зубами клацнув.
Попрощався із грошима начальник зі смутком.
А той знову пропонує: - Так тому і бути.
Ставлю сотню проти ваших, не зійшовши звідти,
Що я зможе своє око друге укусити!
Начальнику жалко сотні, а тут є можливість
Її знову повернути. Тож згодився живо.
Бо ж не може того бути ні з якого боку,
Щоб обидва в чоловіка були штучні ока.
Заклалися. Чоловік той щелепу виймає…
Хто ж то відав, що вставну він проклятущий має?!
Програв сотню ще начальник, супиться сердито.
У ті часи ті дві сотні важко заробити.
Глянув чоловік на нього, на пику сердиту.
А йому ж іще у місті у оцьому жити.
Тож і каже: - А давайте закладемось з вами,
Що до завтрашнього ранку, на задниці прямо
У вас чиряк з кулак буде…Ставлю аж дві сотні.
Коли чиряка не буде, заберете. Згодні?
- Звісно, згоден… Ніч не спалось начальнику тому,
Усе бігав та дивився – ні п’ятна на ньому.
Вранці прийшов на роботу та хитро всміхався.
Мовляв, отой спорщик клятий, нарешті, попався.
Той прийшов: - Жени дві сотні! Чиряка немає!
- Перш за все, я сам у тому упевнитись маю!
Хоч не хоч, а довелося все ж штани знімати.
Подивився чоловічок: - Щось тут темнувато.
До вікна от станьте ближче. І, справді, немає!
Що ж, програв! – на стіл дві сотні тоді викладає.
А начальник розходився та і став казати:
- Значить, не завжди ти в спорі можеш вигравати?!
А казав! Не стримавсь дядько та і одізвався:
- Та ви у вікно погляньте. Там народ зібрався.
Я із кожним з них заклався аж на сотню, - каже, -
Що начальник в вікно голу задницю покаже!