ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Владислав Аверьян (2002) / Вірші

 KTMN

Кохання — це квітка, яка обпікає руки, але несе тепло серцю

Оскар Вайлд

Все сизий сокіл пролітає
Він тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.

Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг


Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.

Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...

Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?

Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш

Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...

Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?

Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...

Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої

А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки

Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...

Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?

Присвячено одній мятежній дівчині





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-12-20 23:15:39
Переглядів сторінки твору 314
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Модернізму і Неомодернізму
Поезія Романтизму і Сентименталізму
Метафізична поезія
Духовна поезія
Еротична поезія
Автор востаннє на сайті 2025.08.08 00:56
Автор у цю хвилину відсутній