Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
2026.08.23
13:27
Барва знамена і тло
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
хоче землі наші всі.
Крила в леті, хижий птах,
чар кінець, останній
2026.08.23
13:23
Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Аверьян (2002) /
Вірші
KTMN
Він тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
KTMN
Кохання — це квітка, яка обпікає руки, але несе тепло серцю
Оскар Вайлд
Все сизий сокіл пролітаєВін тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
Присвячено одній мятежній дівчині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
