ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Аверьян (2002) /
Вірші
KTMN
Він тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
KTMN
Кохання — це квітка, яка обпікає руки, але несе тепло серцю
Оскар Вайлд
Все сизий сокіл пролітаєВін тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
Присвячено одній мятежній дівчині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1118 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1118 seconds