Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
2026.07.13
09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
2026.07.13
06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
2026.07.12
21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
2026.07.12
19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
2026.07.12
15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
2026.07.12
13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
2026.07.12
12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
2026.07.12
10:33
ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
2026.07.12
10:31
люблю римовані вірші
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
2026.07.12
07:20
Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
2026.07.12
06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…»
За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит
2026.07.11
21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
2026.07.11
20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Аверьян (2002) /
Вірші
KTMN
Він тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
KTMN
Кохання — це квітка, яка обпікає руки, але несе тепло серцю
Оскар Вайлд
Все сизий сокіл пролітаєВін тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
Присвячено одній мятежній дівчині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
