ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Аверьян (2002) /
Вірші
KTMN
Він тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
KTMN
Кохання — це квітка, яка обпікає руки, але несе тепло серцю
Оскар Вайлд
Все сизий сокіл пролітаєВін тихо крилами махає
А я немовби той пацюк
Боюся втрапити до рук цього орла.
Але ж ніколи я не думав
Хоч жертва я
Та іншим принесу життя
Егоїстичний дурень.
Тож я боюся сам себе
Встаю із іншими думками
Чим ті з якими лягав спати
Я ворог сам собі і друг
Але це так неважливо...
Стереотипи... головоломки...
Зорі на стелі тілесно—пастельні...
Ось що важливо.
Краду ідеї, посади мене за грати
Ти нагадай—найгірший я
З людей яких носила будь коли земля
Давай скажи, здивуй мене
Ти змусь подумать, як ти любиш
Мої емоції ти крутиш
Навколо пальця й серце губиш
Воно не вічне...
Тож хоча б трохи пригуби вина
Та не забудь що не сама
Залиш мені його сьорбнути
Щоби схмеліти й все забути
Й тебе забути—це ж нескладно
Всерівно?.. я ж брешу, ти знаєш
Та чому віриш?
Сидим у багаття, навколо лиш тиша
Кохаю тебе до нестями
Візьми й убийся… не розлюблю...
Чуєш? Ти спиш...
Не чуєш, і добре, шо нічого не знаєш
Бо ще проклянеш, бо сама не кохаєш
Як все складно, їй богу
Піду я у ліс, та поплачусь убогим
Деревам—сиротам нещасним й забутим
Дорога йде в ліс, що тьмою закутий...
Іду і ридаю, не чую нічого...
Як гілля ламаю, та листя широке
Топчу під ногами, як дивно від думки
Що кинув самую, може повернутись?
Але різкий спалах лякає всі мислі
То квітка палає, летять з неї іскри
То квітка нещасна, палає яскраво
Мене вона вабить, я хочу зірвати
Її лиш для тебе...
Зірвав і біжу, не збавляючи кроку
Щоб тобі принести, ще палає розлога
Синім вогнем... Та тебе вже не має
І в руках лиш попіл моїх спочиває
Блаженний лиш попіл од квітки святої
А в очах жаль, що кинув самую
Ні про що не сказавши... А зараз шкодую
Що втратив як квітку, що палала в долонях
Що горіла так сильно, обпікаючи руки
Та палала б так само, як квітка та синя?
Чи розвіяла б мислі мої як насіння
На ниві блаженства і посміху світу?
Чи згоріла б раніше, чим доніс до багаття?
Чи була б вічним вогником й причиною щастя?
Оце не дізнатись уже нам, їй богу...
Це знає лиш той
Хто оцінив тебе по заслугам...
Та чи був такий, що цінив?
Тримав за руки... Любив...
Та не писав вірші про самоту?
Присвячено одній мятежній дівчині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0876 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0876 seconds