Б.Т.
Ти з моєї молитви зринав, мов потік
Золотистого світла, що било крізь груди.
Бігли хвилі, минав той переступний рік,
Та вистава, в яку досі бавились люди.
Ти словами горів, ти рядком підіймав,
Ти збирав світло зір й доливав вічносущно
В те, що має ясніти між тисячі з'яв
І співати пісні для живих, невмирущих.
Ранок долю тримав на легкому крилі
І купав в молоці все земне і небесне.
Ти по-батьківськи клав хліб і сіль на столі
І збирав всіх своїх на вечерю почесну.
Терли жорна живло, як в макітерці мак,
Засівалося щастя й тепліло у грудях.
Десь уздріли волхви з'яви вічності знак
І несли коляду між оселями люди.
Мирно спало Дитя, знов народжувавсь вік,
Пастухи у поклоні скидали полуду.
Ти з молитви моєї зринав, мов потік
Золотистого світла, що било крізь груди.