ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.01.10
22:58
Не я один в кінці старого року
надіюся на світову толоку –
перемагати ворога пора!
Вітаю рядових і командирів
із наступаючою армією миру,
озброєною силою добра.
ІІ
надіюся на світову толоку –
перемагати ворога пора!
Вітаю рядових і командирів
із наступаючою армією миру,
озброєною силою добра.
ІІ
2025.01.10
21:37
Останній промінь втомленого сонця
Ліниво впав за обрій і погас.
А вслід за ним, підкравшись незнайомцем,
Холодний морок вкрив усе нараз.
Загинув день, змарнівши у риданнях,
Затих (чи зник кудись?) веселий сміх.
Забути все — одне лише бажання,
Ліниво впав за обрій і погас.
А вслід за ним, підкравшись незнайомцем,
Холодний морок вкрив усе нараз.
Загинув день, змарнівши у риданнях,
Затих (чи зник кудись?) веселий сміх.
Забути все — одне лише бажання,
2025.01.10
20:59
іній ламаних ліній пониклих старечих плечей
не розтоплює жмут полуденного щедрого сонця…
вона тихо сивіє поміж недоречних речей
і погладжує сивого пса – співрозмовника і охоронця…
низка жовтих світлин ніби цвинтарний ряд порцелян…
в’язка стертих лис
не розтоплює жмут полуденного щедрого сонця…
вона тихо сивіє поміж недоречних речей
і погладжує сивого пса – співрозмовника і охоронця…
низка жовтих світлин ніби цвинтарний ряд порцелян…
в’язка стертих лис
2025.01.10
19:56
Мій садок промовляє до мене:
"Хто ж мене так безжально спалив?
Я ж, немов найдорожчі знамена,
Тобі яблука рясно родив".
Відгоріло, пригасло, заснуло,
Із пожежею плавно злились
Те, що стиха промовило, чуло
"Хто ж мене так безжально спалив?
Я ж, немов найдорожчі знамена,
Тобі яблука рясно родив".
Відгоріло, пригасло, заснуло,
Із пожежею плавно злились
Те, що стиха промовило, чуло
2025.01.10
18:50
Пекучим словом душу не ганьби,
тоді, коли тремка сльоза на віях.
Від щастя чорні очі соловіють,
смарагдові темніють від журби.
Я здатна ще здолати сто доріг,
високі гори і глибокі кручі,
і вирвати з грудей голки ядучі,
тоді, коли тремка сльоза на віях.
Від щастя чорні очі соловіють,
смарагдові темніють від журби.
Я здатна ще здолати сто доріг,
високі гори і глибокі кручі,
і вирвати з грудей голки ядучі,
2025.01.10
18:05
На мить серця позбулися печалі,
Звільнилися від розпачу тюрми.
Знов радощі нам доля дарувала --
Моя душа цвіте серед зими.
Січневий дощ -- немов мої ридання,
Ущух, розгладив брижі на ставу.
І сонечко леліяло кохання,
Звільнилися від розпачу тюрми.
Знов радощі нам доля дарувала --
Моя душа цвіте серед зими.
Січневий дощ -- немов мої ридання,
Ущух, розгладив брижі на ставу.
І сонечко леліяло кохання,
2025.01.10
11:35
Як гірко плачуть наші діти,
коли неправедно караємо.
Мовби журавель, підбитий
над посмутнілим небокраєм.
А найстрашніші тихі схлипи,
зойки до остраху і дрожі...
Немовби вдарили під дихало -
кричати б треба...А не можу.
коли неправедно караємо.
Мовби журавель, підбитий
над посмутнілим небокраєм.
А найстрашніші тихі схлипи,
зойки до остраху і дрожі...
Немовби вдарили під дихало -
кричати б треба...А не можу.
2025.01.10
10:22
Минув самообман, немов опале листя,
Обірване розлюченим вітриськом.
Летить мерщій стара труха зі хрипо-свистом,
Замітивши іще гарячий присок
Від полум'я зотлілої давно любові.
Упала сіра пелена додолу,
Яку відчули на світанку навіть збої.
Нове пр
Обірване розлюченим вітриськом.
Летить мерщій стара труха зі хрипо-свистом,
Замітивши іще гарячий присок
Від полум'я зотлілої давно любові.
Упала сіра пелена додолу,
Яку відчули на світанку навіть збої.
Нове пр
2025.01.10
09:40
Січень - справді його місяць.
8 числа народився, а 10-го відійшов у засвіти цей унікальний британський рок-музикант, актор, художник…
У мертвій тиші
запалив чорну зірку -
стало світліше…
Та все одно гірко,
що так надто рано
8 числа народився, а 10-го відійшов у засвіти цей унікальний британський рок-музикант, актор, художник…
У мертвій тиші
запалив чорну зірку -
стало світліше…
Та все одно гірко,
що так надто рано
2025.01.10
08:35
Сонця яблуко підморожене
З неба скочується так швидко,
В хмарі тоне, лишивши схожу на
Сподівання рожеву нитку.
Нитка світиться в сірій тканці ледь,
Хмара сонячний погляд хмурить,
А він сяє на білім стакселі,
З неба скочується так швидко,
В хмарі тоне, лишивши схожу на
Сподівання рожеву нитку.
Нитка світиться в сірій тканці ледь,
Хмара сонячний погляд хмурить,
А він сяє на білім стакселі,
2025.01.10
05:49
Смерть не така вже і містика,
вона реальна,
небо розріже балістика
надто вульгарно,
кожен на згубу приречений
на роздоріжжі,
місто війною обпечене –
Запоріжжя.
вона реальна,
небо розріже балістика
надто вульгарно,
кожен на згубу приречений
на роздоріжжі,
місто війною обпечене –
Запоріжжя.
2025.01.10
05:22
Нещільно скупчилися хмари,
Бо вітер досі не затих, –
Проміння золото ще зараз
Деінде падає повз них.
І сліплять очі полум’яні
Іскринки сонця в тих місцях,
Де не з’явилась блякла тьмяність,
Куди второвую свій шлях…
Бо вітер досі не затих, –
Проміння золото ще зараз
Деінде падає повз них.
І сліплять очі полум’яні
Іскринки сонця в тих місцях,
Де не з’явилась блякла тьмяність,
Куди второвую свій шлях…
2025.01.09
19:52
Я хотів би втопити в озері
думки і страждання.
Це озеро, як відкрита рана
Землі, як око великої
невідомої істоти, яке
притягує до себе нечисту силу.
Кругле озеро бездонне,
як глибини підсвідомості.
думки і страждання.
Це озеро, як відкрита рана
Землі, як око великої
невідомої істоти, яке
притягує до себе нечисту силу.
Кругле озеро бездонне,
як глибини підсвідомості.
2025.01.09
19:16
Стратег неперевершений в Московії Шойга
Схотів, аби Суворова святим проголосили.
Мовляв «служенью родінє» віддав той усі сили,
І ворогів «расєюшки» усіх перемагав.
Не було битви жодної, яку би він програв.
Не було того ворога, щоб він не зміг здолати
Схотів, аби Суворова святим проголосили.
Мовляв «служенью родінє» віддав той усі сили,
І ворогів «расєюшки» усіх перемагав.
Не було битви жодної, яку би він програв.
Не було того ворога, щоб він не зміг здолати
2025.01.09
09:29
Січень справді щедрий на видатних поетів. Саме цей зимовий місяць
подарував нам Сосюру, Симоненка, Стуса…
Якось студенти попросили Володимира Сосюру прочитати вірш
«Так ніхто не кохав». Після хвилинної паузи поет відповів, що не
зможе цього зробити, б
подарував нам Сосюру, Симоненка, Стуса…
Якось студенти попросили Володимира Сосюру прочитати вірш
«Так ніхто не кохав». Після хвилинної паузи поет відповів, що не
зможе цього зробити, б
2025.01.09
05:22
В моїй душі безмежне море
Хотінь, страждань, розчарувань, –
У ній змішалось щастя з горем,
Є денне світло й тьма смеркань.
Вона радіє буйним шумом
І завжди в тиші топить сум, –
Ще довіряє серцю думи
Про непривабність і красу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хотінь, страждань, розчарувань, –
У ній змішалось щастя з горем,
Є денне світло й тьма смеркань.
Вона радіє буйним шумом
І завжди в тиші топить сум, –
Ще довіряє серцю думи
Про непривабність і красу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.01.02
2025.01.02
2024.12.30
2024.12.25
2024.12.24
2024.12.18
2024.12.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Костиря (1983) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мій садок промовляє до мене:
"Хто ж мене так безжально спалив?
Я ж, немов найдорожчі знамена,
Тобі яблука рясно родив".
Відгоріло, пригасло, заснуло,
Із пожежею плавно злились
Те, що стиха промовило, чуло
Ніжним шелестом стиглих колось.
Так згоріло минуле нещадно
І майбутнє з собою взяло.
Те, що впало в залізні лещата
Забуття, у траві загуло.
Мій садок докричався до мене.
Його стогін я близько відчув.
Дике полум'я лилось черлено.
Разом з ним я і сам спалахнув.
Спалахнули картини відрадні,
Що для мене були дорогі.
І прокинулись біси прадавні,
Як в самому собі вороги.
22 серпня 2021
"Хто ж мене так безжально спалив?
Я ж, немов найдорожчі знамена,
Тобі яблука рясно родив".
Відгоріло, пригасло, заснуло,
Із пожежею плавно злились
Те, що стиха промовило, чуло
Ніжним шелестом стиглих колось.
Так згоріло минуле нещадно
І майбутнє з собою взяло.
Те, що впало в залізні лещата
Забуття, у траві загуло.
Мій садок докричався до мене.
Його стогін я близько відчув.
Дике полум'я лилось черлено.
Разом з ним я і сам спалахнув.
Спалахнули картини відрадні,
Що для мене були дорогі.
І прокинулись біси прадавні,
Як в самому собі вороги.
22 серпня 2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1036 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1036 seconds