
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.16
23:35
Гадалось, що в житті усе прощається –
І хибний крок і мимовільне зло.
Та світ жорстокий хижо посміхається,
Немовби зла ніколи не було…
А зло було, і є, і довго буде
Ятрити душі, нищити дотла.
Допоки світом правлять хижі люди,
І хибний крок і мимовільне зло.
Та світ жорстокий хижо посміхається,
Немовби зла ніколи не було…
А зло було, і є, і довго буде
Ятрити душі, нищити дотла.
Допоки світом правлять хижі люди,
2025.02.16
20:53
День 40-й. Встановлення миру)
1.
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.
1.
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.
2025.02.16
20:17
Останні дні року, що минає.
Рік намагається змитися
за горизонт зі своїми
жахіттями, з унікальним
Апокалипсисом, який
відбувається на наших очах.
Рік ховається
за сніговий овид, і лише
Рік намагається змитися
за горизонт зі своїми
жахіттями, з унікальним
Апокалипсисом, який
відбувається на наших очах.
Рік ховається
за сніговий овид, і лише
2025.02.16
13:52
Султан нікого не боявся так,
В своїм палаці сидячи, в столиці,
Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
Та ледве слово чулося «козак»,
Як він від люті миттю зеленів,
Вельмож лупив підручним буздиганом.
Велів з тим лихом справитись негайно.
Він на вель
В своїм палаці сидячи, в столиці,
Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
Та ледве слово чулося «козак»,
Як він від люті миттю зеленів,
Вельмож лупив підручним буздиганом.
Велів з тим лихом справитись негайно.
Він на вель
2025.02.16
12:46
Берці чужі,
як ви прийшли?
Вас не чекали.
В'ються вужі,
стертий ковил.
Горя чимало.
Стис у руках,
як ви прийшли?
Вас не чекали.
В'ються вужі,
стертий ковил.
Горя чимало.
Стис у руках,
2025.02.16
05:08
Я знаю точно – так уже було,
Бо сам страждав і мучився немало, –
Чинило кривду непомірне зло,
Допоки благо не перешкоджало
Розгулу непомірної біди
Безкарно в добрім світі панувати
І не прогнало лихо це туди,
Де місце за провини винуватим.
Бо сам страждав і мучився немало, –
Чинило кривду непомірне зло,
Допоки благо не перешкоджало
Розгулу непомірної біди
Безкарно в добрім світі панувати
І не прогнало лихо це туди,
Де місце за провини винуватим.
2025.02.16
01:33
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
Що за добу завершив цю війну!
Я зустрічаю радісно весну,
Нарешті можу почуватись вільним!
На цвинтарі хрести солдатські щільно
Стоять, але про це не спом'яну!
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
Що за добу завершив цю війну!
Я зустрічаю радісно весну,
Нарешті можу почуватись вільним!
На цвинтарі хрести солдатські щільно
Стоять, але про це не спом'яну!
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
2025.02.15
21:50
тигре, тигре, ти вогнвий
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь
2025.02.15
21:12
У лісі мовчазнім та чорнім,
У чистім полі з вітром та дощем,
Над прірвою в засніженій безодні,
На берегах, де ностальгії щем,
У пересохшім горлі рік ще диких,
Серед розпечених рудих пісків,
Під кригою штормів із вод великих,
Між небом та землею - с
У чистім полі з вітром та дощем,
Над прірвою в засніженій безодні,
На берегах, де ностальгії щем,
У пересохшім горлі рік ще диких,
Серед розпечених рудих пісків,
Під кригою штормів із вод великих,
Між небом та землею - с
2025.02.15
20:07
Сніг падає, як небуття.
Сніг падає,
як гігабайти інформації,
на людську психіку,
сніг завалює
непотрібним спамом,
інформаційним мотлохом.
Шалені вітри збивають,
Сніг падає,
як гігабайти інформації,
на людську психіку,
сніг завалює
непотрібним спамом,
інформаційним мотлохом.
Шалені вітри збивають,
2025.02.15
18:31
Вечір 39-го дня. Пенелопа признає Одіссея)
1.
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.
1.
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.
2025.02.15
16:03
Вітри, мов струни, спокій розколихують,
як душу розколихує кохання,
як повня повнодзвонна понад стріхою,
вилонює магічне хвилювання.
Усе- усе свічадить одне одному:
озерна глибочінь - бездонню неба,
принишкла сутність тіні підколодної -
як душу розколихує кохання,
як повня повнодзвонна понад стріхою,
вилонює магічне хвилювання.
Усе- усе свічадить одне одному:
озерна глибочінь - бездонню неба,
принишкла сутність тіні підколодної -
2025.02.15
15:46
На хвості червоного дракона,
висне рік зеленої змії
і ятріють сльози-ручаї,
бо зі сходу дме не по сезону
буйний вітер і душа холоне
за краї розорені мої.
В Україні з усієї сили
виє завірюха світова,
висне рік зеленої змії
і ятріють сльози-ручаї,
бо зі сходу дме не по сезону
буйний вітер і душа холоне
за краї розорені мої.
В Україні з усієї сили
виє завірюха світова,
2025.02.15
13:19
Роз’єднані війною й ворогами,
Кордонами спільнот й материками,
Самим життям… Сумними журавлями…
В нас є можливість линути серцями,
Нестримний потяг - прагнути тілами…
Вібрації, об’єднані думками,
Не усвідомлені, але одвічно з нами…
У мандрах незбаг
Кордонами спільнот й материками,
Самим життям… Сумними журавлями…
В нас є можливість линути серцями,
Нестримний потяг - прагнути тілами…
Вібрації, об’єднані думками,
Не усвідомлені, але одвічно з нами…
У мандрах незбаг
2025.02.15
12:49
На безлюдному острові він довго творив корабель,
Витесував кіль і шпангоути збирав, мов ребра,
І складав він про себе веселі пісні щодень:
«Тілень та тілень,
Я до жінки вернусь,
Якщо вона ще не померла».
Колись працював він на верфі в країні своїй,
Витесував кіль і шпангоути збирав, мов ребра,
І складав він про себе веселі пісні щодень:
«Тілень та тілень,
Я до жінки вернусь,
Якщо вона ще не померла».
Колись працював він на верфі в країні своїй,
2025.02.15
11:04
Московія це людство навпаки,
лукавий ворог посланий нам пеклом.
Улус рабів, тиранів і нудьги.
Замість народу цегла-цегла-цегла.
Там бути іншим - сором і порок.
Раби рабів тримають міцно у рабстві.
Великий цвинтар, місце для ворон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...лукавий ворог посланий нам пеклом.
Улус рабів, тиранів і нудьги.
Замість народу цегла-цегла-цегла.
Там бути іншим - сором і порок.
Раби рабів тримають міцно у рабстві.
Великий цвинтар, місце для ворон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.13
2025.02.12
2025.02.09
2025.02.02
2025.01.31
2025.01.18
2025.01.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Двійник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Двійник
Один відомий соловей з боліт
Натьохкав, що їх чахлик невмирущий
Лежить у холодильнику, а сущий –
Його двійник, який лиш дурить світ.
Хтось вірить тому тьохканню, хтось – ні.
Та прикладів в історії чимало,
Коли царями двійники ставали.
Один із них і пригадавсь мені.
Про Дарія відомо всім, мабуть.
Це той правитель персів, що поперся
Скоряти скіфів і у край наш вдерся.
Гадав, що скіфи з хлібом-сіллю ждуть.
Та трупом війська увесь степ встелив
І сам заледве звідси врятувався.
Отож, дарма у наші землі впхався.
Хоч декого цей приклад не навчив.
Та не про те розмову я почав.
Цікаво те, як став він царювати.
Хоч його рід був знатний і багатий,
Та на престол, одначе, прав не мав.
Потомки Кіра правили тоді.
Сам Кір в Центральній Азії загинув,
Державу на Камбіза – сина кинув.
А той одразу опинивсь в біді,
Бо заколот в країні запалав,
Взялись за зброю скорені народи.
А то для брата Бардії нагода,
Який царем теж бути забажав.
Камбіз оті повстання придушив.
До брата ж вбивцю потайки направив
І той-таки вчинив ту підлу справу.
Камбіз те в таємниці залишив.
А сам Єгипет покоряти взявсь.
Кривавий шлях позаду залишався.
А тут гонець із Персії примчався
І вість погану той Камбіз дізнавсь.
Що, наче, «вбитий» брат його живий
І тепер він на троні воссідає.
Камбіз тепер ніяких прав не має.
Від новини той став страшенно злий.
Рішив назад із військом повертати.
Та доля злий зіграла жарт із ним,
Бо він мечем поранився своїм,
Як на коня свого збиравсь сідати.
Від того, кажуть скоро й дуба дав.
А Бардія став правити спокійно.
Він слави не шукав собі у війнах.
Із бункера свого не вилізав.
Аби народ підтримував його,
Дав на три роки звільнення з податків.
Та перестав до себе знатних звати.
А ті ураз задумались – чого?
Хтось чутку поміж персами пустив,
Що той не може буть Камбізу братом,
Скоріше маг проклятий Гаумата
У Сузах владу царську захопив.
Один, хто збагатився на війні,
Рішив до правди, врешті, докопатись.
І у доньки своєї став питатись
Таємно – чи то Бардія, чи ні.
Вона ж в гаремі царському була,
Тож до «царя» якиїсь доступ мала.
Хоч Бардію в лице вона не знала,
Отож по виду взнати не могла.
Та батько їй приміту передав,
Що Кір колись, через якусь провину
В темницю царську Гаумату кинув
І там відрізать вуха наказав.
Тож, якщо вух в «царя» того нема,
То він не справжній… Та вночі і взнала.
І батькові новину передала,
Що то зовсім не Бардія, а маг.
До себе знатних він шістьох позвав
І розповів, про те, про що дізнався.
Ще і богами перед всіх поклявся,
Що саме правду він їм розказав.
Ті розгубились: що його робить?
Хоч ненавистю їх серця палали,
Але ж самі собі не довіряли.
А раптом хтось до мага поспішить?
Собі життя врятує, а других
Чекає смерть. Тож Дарій узяв слово:
- Хоч ми, здається, зовсім не готові
Та шанс єдиний втратить буде гріх.
Давайте звідси у палац підем.
Як боги нам у тому допоможуть,
То ми убити Гаумату зможем,
А ні – то славну смерть собі знайдем.
Так і вчинили. В’їхали у двір,
Де євнухи з мечами їх зустріли.
Та змовники їх легко перебили.
Маг, що сидів в палаці до цих пір,
Почувши шум, так сильно налякався,
Що кинувся ховатися бігом.
Та змовники-таки знайшли його
І клятий маг без голови зостався.
Хто зна, чи то, насправді, так було,
Чи Бардію ті змовники убили.
Бо то ж вони так людям говорили.
І так воно аж і до нас дійшло…
Історія не скі́нчилась на цім.
Бо ж «царя» вбили. Хто на трона сяде?
Кому до рук перейде царська влада?
Задумалися змовники над тим.
Надумались довіритись богам.
Як вони скажуть, хай то так і стане.
Рішили, коли сонце вранці встане,
Вони поїдуть в передмістя й там,
Чий кінь із них найпершим заірже,
Тому царем у Персії і стати.
До ранку розійшлися вони спати.
І кожен мріяв, поміж тим, уже,
Що він – є цар. І Дарій поміж них.
Йому не спалось. Конюха покликав,
Пообіцяв тому золоті ріки,
Якби царем той стати допоміг.
А конюх на те хитро посміхнувсь:
- Все буде добре, цар, не переймайся.
Не лиш на божу волю сподівайся.
Сам на підборах миттю розвернувсь
Й до стайні до своєї поспішив.
Узяв кобилу, вивів в передмістя.
Там прив’язав її надійно, звісно.
Туди коня він Дарія привів
Та дав йому кобилу ту покрити…
А вранці знатні сіли на коней.
Все чинно, ніхто коней не жене.
Ледь їм вдалось на вулицю ступити,
Де уночі кобила та була,
Як Дарієвий кінь почав іржати…
Отак йому царем вдалося стати.
Від нього і династія пішла…
Та я вертаюсь знову до боліт.
Що «цар не справжній» ширяться розмови.
Що то двійник, лунає знову й знову.
І ті чутки вже поповзли у світ.
Можливо, там готуються уже
Аби зі світу двійника прибрати.
Та поки не спроможні ще обрати,
Чий кінь на тих болотах заірже.
Натьохкав, що їх чахлик невмирущий
Лежить у холодильнику, а сущий –
Його двійник, який лиш дурить світ.
Хтось вірить тому тьохканню, хтось – ні.
Та прикладів в історії чимало,
Коли царями двійники ставали.
Один із них і пригадавсь мені.
Про Дарія відомо всім, мабуть.
Це той правитель персів, що поперся
Скоряти скіфів і у край наш вдерся.
Гадав, що скіфи з хлібом-сіллю ждуть.
Та трупом війська увесь степ встелив
І сам заледве звідси врятувався.
Отож, дарма у наші землі впхався.
Хоч декого цей приклад не навчив.
Та не про те розмову я почав.
Цікаво те, як став він царювати.
Хоч його рід був знатний і багатий,
Та на престол, одначе, прав не мав.
Потомки Кіра правили тоді.
Сам Кір в Центральній Азії загинув,
Державу на Камбіза – сина кинув.
А той одразу опинивсь в біді,
Бо заколот в країні запалав,
Взялись за зброю скорені народи.
А то для брата Бардії нагода,
Який царем теж бути забажав.
Камбіз оті повстання придушив.
До брата ж вбивцю потайки направив
І той-таки вчинив ту підлу справу.
Камбіз те в таємниці залишив.
А сам Єгипет покоряти взявсь.
Кривавий шлях позаду залишався.
А тут гонець із Персії примчався
І вість погану той Камбіз дізнавсь.
Що, наче, «вбитий» брат його живий
І тепер він на троні воссідає.
Камбіз тепер ніяких прав не має.
Від новини той став страшенно злий.
Рішив назад із військом повертати.
Та доля злий зіграла жарт із ним,
Бо він мечем поранився своїм,
Як на коня свого збиравсь сідати.
Від того, кажуть скоро й дуба дав.
А Бардія став правити спокійно.
Він слави не шукав собі у війнах.
Із бункера свого не вилізав.
Аби народ підтримував його,
Дав на три роки звільнення з податків.
Та перестав до себе знатних звати.
А ті ураз задумались – чого?
Хтось чутку поміж персами пустив,
Що той не може буть Камбізу братом,
Скоріше маг проклятий Гаумата
У Сузах владу царську захопив.
Один, хто збагатився на війні,
Рішив до правди, врешті, докопатись.
І у доньки своєї став питатись
Таємно – чи то Бардія, чи ні.
Вона ж в гаремі царському була,
Тож до «царя» якиїсь доступ мала.
Хоч Бардію в лице вона не знала,
Отож по виду взнати не могла.
Та батько їй приміту передав,
Що Кір колись, через якусь провину
В темницю царську Гаумату кинув
І там відрізать вуха наказав.
Тож, якщо вух в «царя» того нема,
То він не справжній… Та вночі і взнала.
І батькові новину передала,
Що то зовсім не Бардія, а маг.
До себе знатних він шістьох позвав
І розповів, про те, про що дізнався.
Ще і богами перед всіх поклявся,
Що саме правду він їм розказав.
Ті розгубились: що його робить?
Хоч ненавистю їх серця палали,
Але ж самі собі не довіряли.
А раптом хтось до мага поспішить?
Собі життя врятує, а других
Чекає смерть. Тож Дарій узяв слово:
- Хоч ми, здається, зовсім не готові
Та шанс єдиний втратить буде гріх.
Давайте звідси у палац підем.
Як боги нам у тому допоможуть,
То ми убити Гаумату зможем,
А ні – то славну смерть собі знайдем.
Так і вчинили. В’їхали у двір,
Де євнухи з мечами їх зустріли.
Та змовники їх легко перебили.
Маг, що сидів в палаці до цих пір,
Почувши шум, так сильно налякався,
Що кинувся ховатися бігом.
Та змовники-таки знайшли його
І клятий маг без голови зостався.
Хто зна, чи то, насправді, так було,
Чи Бардію ті змовники убили.
Бо то ж вони так людям говорили.
І так воно аж і до нас дійшло…
Історія не скі́нчилась на цім.
Бо ж «царя» вбили. Хто на трона сяде?
Кому до рук перейде царська влада?
Задумалися змовники над тим.
Надумались довіритись богам.
Як вони скажуть, хай то так і стане.
Рішили, коли сонце вранці встане,
Вони поїдуть в передмістя й там,
Чий кінь із них найпершим заірже,
Тому царем у Персії і стати.
До ранку розійшлися вони спати.
І кожен мріяв, поміж тим, уже,
Що він – є цар. І Дарій поміж них.
Йому не спалось. Конюха покликав,
Пообіцяв тому золоті ріки,
Якби царем той стати допоміг.
А конюх на те хитро посміхнувсь:
- Все буде добре, цар, не переймайся.
Не лиш на божу волю сподівайся.
Сам на підборах миттю розвернувсь
Й до стайні до своєї поспішив.
Узяв кобилу, вивів в передмістя.
Там прив’язав її надійно, звісно.
Туди коня він Дарія привів
Та дав йому кобилу ту покрити…
А вранці знатні сіли на коней.
Все чинно, ніхто коней не жене.
Ледь їм вдалось на вулицю ступити,
Де уночі кобила та була,
Як Дарієвий кінь почав іржати…
Отак йому царем вдалося стати.
Від нього і династія пішла…
Та я вертаюсь знову до боліт.
Що «цар не справжній» ширяться розмови.
Що то двійник, лунає знову й знову.
І ті чутки вже поповзли у світ.
Можливо, там готуються уже
Аби зі світу двійника прибрати.
Та поки не спроможні ще обрати,
Чий кінь на тих болотах заірже.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію