
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.12
20:04
Срібло висить на гілках,
Ніби в Господніх руках.
Срібло земної краси
У завірюхах яси.
Хто його подарував?
Втілений в сніг Авраам.
Ніби в Господніх руках.
Срібло земної краси
У завірюхах яси.
Хто його подарував?
Втілений в сніг Авраам.
2025.02.12
15:48
День 39-й. Останній бенкет)
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
2025.02.12
13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
2025.02.12
13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
2025.02.12
09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
2025.02.12
08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
2025.02.12
05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
2025.02.11
22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
2025.02.11
21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
2025.02.11
21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
2025.02.11
15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
2025.02.11
15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
2025.02.11
13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
2025.02.11
11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
2025.02.11
10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
2025.02.11
10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.08.04
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Борис Костиря (1983) /
Поеми
Пізнання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пізнання
Сергія розчарованість штовхала
В пияцтва невимовну простоту,
У ті відомі рятівні лекала,
Де кожен знайде відповідь просту.
І друзі розбігались полохливо,
Почувши про якусь його біду.
Були вони не друзями, можливо,
А видимістю дружби на льоду.
Його шмагали роздуми пекучі
Важкими батогами самоти,
Хоч розбігайся і стрибай із кручі,
Пірнувши у обійми пустоти.
При тьмянім світлі лампочки простої
Сергій читав потріпані книжки,
Шукаючи ідеї осяйної,
Яка прийде до нього крізь віки.
І голос уночі пробився тихо,
Покликавши Сергія в темний ліс.
Невже до нього промовляє лихо?
У серці проростає тривоги спис.
Сергія пішов, узявши себе в руки,
Стежками невідомими туди,
Куди його позвали дивні звуки,
Де промовляли шепоти біди.
У лісі вогнище його зустріло,
Що очищало барвами всіма.
Він, зачарований, стояв несміло
Там, де сплелися літо і зима.
Сюрприз відкрився, ніби ночі диво.
І замість страху захват підійшов.
Так розкривається життя правдиве
На письманах спокійних, наче шовк.
Сергій вбирав у себе це послання,
Яке відкрив у лісі уночі.
Вогонь очищував його терзання,
Вселивши мудрість полум'я свічі.
Нікуди вже іти йому не треба,
Бо все потрібне в лісі він відкрив,
Душею доростаючи до неба,
Відчувши незбагненності порив.
Він захотів пізнати протилежність,
Спустившися на дно самого зла.
Чи це була притлумлена залежність?
Чи кликала на згарище зола?
І він іде в кубло самої смерті,
Де лиш розвал панує навкруги,
Де люди, від пияцтва майже стерті,
Життю самому люті вороги.
Від спокою лісів у царство ночі,
Де корчиться у нападах порок,
Де шльондри п'яні, а не сни пророчі,
Де пекло накладає свій оброк.
Навіщо хлопцю ці лихі потвори?
Що привело Сергія у кубло?
Він не приймає від життя покори,
А хоче викорчовувати зло.
Та ці пориви вельми донкіхотські,
Хоч це не кожен здатен осягти.
Тут можуть затягнути сіті плотські
На дно золи, позбавивши мети.
І він побачив там свою кохану,
Що опустилася на саме дно,
Як мрію незбагненну і жадану
На смітнику, в якому править зло.
Ніяк він не очікував побачить
Таке падіння музи у сміття.
І він її ніколи не пробачить,
Не допоможуть сльози каяття.
Так діамант пропав у мутній жижі,
Портрет упав у неозорий гній.
Життя постало у гримасі хижій,
Красу сховавши в посмішці тупій.
Він вискочив світ за очі подалі
І бачити нічого не хотів.
Змішалися перед очима далі
В картину болю, а музику світів.
Так ледь відчутна лінія розлому,
Що пролягає між добром і злом,
Красою і потворністю. Нікому
Її збагнути не дано чолом.
Він біг кудись, у ритміку природи,
Бажаючи рятунок там знайти,
Шукаючи анестезію, коди
У інший світ, де був би вільний ти.
Та стіни поставили нездоланні,
Хоч би куди Сергій попрямував.
Він простягав до таємниці длані,
Намацуючи мури і провал.
Тепер його нічого не рятує,
Колишня музика сховалась десь.
Волання в небо голосити всує,
Не чує крик стихія піднебесь.
Якщо він не знайде в собі опори,
Йому ніщо не здатне помогти.
Завдання, як премудрості апорій,
Прийшло до нього в царстві самоти.
Припавши до землі в тяжких молитвах,
Він прагнув влитися у ґрунт самий,
Побачити всю істину столику
В екстазі забуття, як буревій.
Сергій уже утратив особистість,
Його частина в землю перейшла.
Так думка в муках перестала битись,
Припавши до святого джерела.
Так він знайшов оту омега-точку,
Що все життя напружено шукав,
У чистому природи закуточку,
Де істини сховались поміж трав.
Сергій побачив любу як примару,
Що даленіла, як туман, як дим.
Цей образ був як дорога омана.
Сергій себе відчув знов молодим...
Він прямував до привида сміливо
І в той же час притишуючи крок.
Хотів він зняти маску з цього дива,
Пізнавати таємничості урок.
Та привид віддалявся в дикій гущі,
Заманюючи в глибину віків.
Здавалося, що хлопця він загубить,
Забравши цвіт небачених років.
І ця хода так плавно протікала,
Немов крізь води вічності плавба
В ріці, що доленосна, мов Каяла,
Крізь тишу, ніби пристрасна клятьба.
І це була не точка, а застиглість,
У хащах космосу пізнання неземне
До глибини, не пропустивши титли,
Де вже сплелося мертве і живе.
7 серпня - 13 вересня 2021
В пияцтва невимовну простоту,
У ті відомі рятівні лекала,
Де кожен знайде відповідь просту.
І друзі розбігались полохливо,
Почувши про якусь його біду.
Були вони не друзями, можливо,
А видимістю дружби на льоду.
Його шмагали роздуми пекучі
Важкими батогами самоти,
Хоч розбігайся і стрибай із кручі,
Пірнувши у обійми пустоти.
При тьмянім світлі лампочки простої
Сергій читав потріпані книжки,
Шукаючи ідеї осяйної,
Яка прийде до нього крізь віки.
І голос уночі пробився тихо,
Покликавши Сергія в темний ліс.
Невже до нього промовляє лихо?
У серці проростає тривоги спис.
Сергія пішов, узявши себе в руки,
Стежками невідомими туди,
Куди його позвали дивні звуки,
Де промовляли шепоти біди.
У лісі вогнище його зустріло,
Що очищало барвами всіма.
Він, зачарований, стояв несміло
Там, де сплелися літо і зима.
Сюрприз відкрився, ніби ночі диво.
І замість страху захват підійшов.
Так розкривається життя правдиве
На письманах спокійних, наче шовк.
Сергій вбирав у себе це послання,
Яке відкрив у лісі уночі.
Вогонь очищував його терзання,
Вселивши мудрість полум'я свічі.
Нікуди вже іти йому не треба,
Бо все потрібне в лісі він відкрив,
Душею доростаючи до неба,
Відчувши незбагненності порив.
Він захотів пізнати протилежність,
Спустившися на дно самого зла.
Чи це була притлумлена залежність?
Чи кликала на згарище зола?
І він іде в кубло самої смерті,
Де лиш розвал панує навкруги,
Де люди, від пияцтва майже стерті,
Життю самому люті вороги.
Від спокою лісів у царство ночі,
Де корчиться у нападах порок,
Де шльондри п'яні, а не сни пророчі,
Де пекло накладає свій оброк.
Навіщо хлопцю ці лихі потвори?
Що привело Сергія у кубло?
Він не приймає від життя покори,
А хоче викорчовувати зло.
Та ці пориви вельми донкіхотські,
Хоч це не кожен здатен осягти.
Тут можуть затягнути сіті плотські
На дно золи, позбавивши мети.
І він побачив там свою кохану,
Що опустилася на саме дно,
Як мрію незбагненну і жадану
На смітнику, в якому править зло.
Ніяк він не очікував побачить
Таке падіння музи у сміття.
І він її ніколи не пробачить,
Не допоможуть сльози каяття.
Так діамант пропав у мутній жижі,
Портрет упав у неозорий гній.
Життя постало у гримасі хижій,
Красу сховавши в посмішці тупій.
Він вискочив світ за очі подалі
І бачити нічого не хотів.
Змішалися перед очима далі
В картину болю, а музику світів.
Так ледь відчутна лінія розлому,
Що пролягає між добром і злом,
Красою і потворністю. Нікому
Її збагнути не дано чолом.
Він біг кудись, у ритміку природи,
Бажаючи рятунок там знайти,
Шукаючи анестезію, коди
У інший світ, де був би вільний ти.
Та стіни поставили нездоланні,
Хоч би куди Сергій попрямував.
Він простягав до таємниці длані,
Намацуючи мури і провал.
Тепер його нічого не рятує,
Колишня музика сховалась десь.
Волання в небо голосити всує,
Не чує крик стихія піднебесь.
Якщо він не знайде в собі опори,
Йому ніщо не здатне помогти.
Завдання, як премудрості апорій,
Прийшло до нього в царстві самоти.
Припавши до землі в тяжких молитвах,
Він прагнув влитися у ґрунт самий,
Побачити всю істину столику
В екстазі забуття, як буревій.
Сергій уже утратив особистість,
Його частина в землю перейшла.
Так думка в муках перестала битись,
Припавши до святого джерела.
Так він знайшов оту омега-точку,
Що все життя напружено шукав,
У чистому природи закуточку,
Де істини сховались поміж трав.
Сергій побачив любу як примару,
Що даленіла, як туман, як дим.
Цей образ був як дорога омана.
Сергій себе відчув знов молодим...
Він прямував до привида сміливо
І в той же час притишуючи крок.
Хотів він зняти маску з цього дива,
Пізнавати таємничості урок.
Та привид віддалявся в дикій гущі,
Заманюючи в глибину віків.
Здавалося, що хлопця він загубить,
Забравши цвіт небачених років.
І ця хода так плавно протікала,
Немов крізь води вічності плавба
В ріці, що доленосна, мов Каяла,
Крізь тишу, ніби пристрасна клятьба.
І це була не точка, а застиглість,
У хащах космосу пізнання неземне
До глибини, не пропустивши титли,
Де вже сплелося мертве і живе.
7 серпня - 13 вересня 2021
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію