Історія повторюється знов
В трагедії, комедії чи фарсі.
І ті, що одержимі богом Марсом,
Готові проливати знову кров.
Коли твій край між ворогів лежить,
Що силами помірятись бажають,
Твого бажання зовсім не питають.
Під бомбами тобі прийдеться жить.
Для них твій рідний край – то полігон.
І ти нічого з тим зробить не в змозі.
І ллються впереміш і кров, і сльози.
І землю рідну пожира вогонь.
Ти – лиш пішак у їх великій грі.
Нікому твоя доля не цікава.
Рішаються якісь глобальні справи!
Дрібното, не відсвічуйте, замріть!
Війна сьогодні в Україні йде,
Росія виступає проти НАТО.
- Ми тут при чому? – хочеться спитати, -
Ніхто нас в НАТО, навіть і не жде.
Але кого цікавить голос наш?
Ми – полігон, тож маємо терпіти.
Не пам‘ятають миру наші діти,
Бо вже Росія увійшла у раж.
Я ще одну історію згадав:
Страшні події на землі іспанській.
Ішла війна три роки громадянська,
Хоча війни ніхто і не бажав.
Та хто питався? Лише полігон
Була тоді Іспанія, як нині
Лиш полігон кривавий – Україна.
У сильних світу цього свій закон.
Як дивно б не звучало, ту війну
Політика москальська породила.
Хоч їх уся Європа розділила,
Коли спиняла відстань «сарану»?
Як владу узяли більшовики
В Московії, то на своїх багнетах
Хотіли рознести по всій планеті
Свої порядки. Щоби на віки
У світі панували лиш вони,
Дебільний комунізм свій будували.
Та у Європі одкоша їм дали,
Спинили розповзання «сарани».
Та Комінтерн створили москалі,
Компартії взялись плодити світом,
Щоб їхніми руками захопити
Усі країни нашої Землі.
Тих горлопанів стільки розвелось.
Бо ж москалі їм грошики давали,
Останнє у народу відбирали,
Щоб втілити мету свою вдалось.
Й в Іспанії компартія була.
Такі ж, як всюди – трутні й горлопани,
Утілювали там москальські плани.
Іспанія не в розкоші жила.
А там, де бідність – слово комуняк
Про те, як відібрати й розділити
Завжди знайде прихильників неситих.
А ще ж, до того, пригадати як,
Що розгорілась криза світова,
То бідних в краї іще більше стало.
Тому і комуняки процвітали,
В «родючий грунт» їх падали слова.
Та й інші «ліві» партії були
В Іспанії аж надто популярні.
Всі їхні брехні не пропали марно,
Вони до влади врешті-решт прийшли.
З‘єдналися в один Народний фронт,
Створили уряд й запорядкували.
Ні досвіду, а ні ідей не мали,
По бездоріжжю десь вели народ.
Подобалося, звісно то не всім.
Бо «ліві» ті могли докеруватись,
Що й без штанів народ би міг зостатись.
Тож через рік всього ударив грім.
«В Іспанії усій безхмарне небо» -
Сигнал по всій країні прозвучав,
В Марокко Франко армію підняв,
Адже країну рятувати треба.
Іспанія так само піднялась,
Аби від влади «лівих» тих прогнати,
Угробити країну їм не дати.
Війна так громадянська й почалась.
Франкісти теж не са́мі по собі.
Вони підтримку з-за кордону мали,
Фашисти за їх спинами стояли,
Що вже зійшлися в лютій боротьбі
Із ситою Європою, бо ж мало
«Життєвого» їм простору було.
Усе в Європі до війни ішло.
Фашисти полігон собі шукали,
Щоб досвіду військового набуть,
В боях новеньку перевірить зброю.
Тож Франко не піднявся сам собою.
Він знав, що йому поміч нададуть.
Іспанія надвоє розділилась:
Республіку хтось щиро захищав,
Хтось на бік Франко в боротьбі тій став.
Один одного нищить заходились.
Страхіття громадянської війни
У тому, що піднявся брат на брата.
Готовий кожен рідну кров пускати
Й немає того, хто би це спинив.
А що Європа? Як до цього світ?
Європа сита влазить не схотіла.
Мовляв, до того нам немає діла.
Втручатися нікому в те не слід.
Про «невтручання» в Лізі прийняли,
Заборонили зброю постачати,
Щоб розгорітись тій війні не дати.
На тому й заспокоєні були.
А як же ті, хто все це розпочав?
Московія так само заявила,
Що до війни тії нема їй діла.
Та московіт, як і завжди, збрехав.
Став Комінтерн їх баламутить всіх
Та добровольців світом закликати
Іспанію іти, порятувати.
Зібралося десятки тисяч їх.
Бригади цілі створені були
Проти «фашизму» аби воювати.
Приїхали вмирати і вбивати.
З Москальщини теж люди прибули.
Та більше офіцери, генерали,
Ще льотчики, танкісти. А, крім тих,
«Чекістів» напустили ще своїх,
Аби ті з «ворогами» воювали
В тилу. А вже ж досвідчені були.
Чимало вже понищили народу
В Союзі. Тому, поки є нагода,
Іспанців тому вчити почали.
А ще, хоча Союз і заявляв
Про невтручання. Підло обдурили.
Бо зброю до Іспанії возили
Таємно. Кораблями поставляв
Він танки і гармати, й літаки.
Не одиниці – сотні поставляли.
І все то так надійно маскували.
«Палитися» їм було не з руки.
Бо ж в Лігу націй тільки прийняли,
Відтоді ще й три роки не минуло.
Європі тільки рівними відчули.
А за таке й поперти їх могли.
А що «фашисти»? Як вони із тим?
А вони критись зовсім не збирались,
Відкрито у війну оту втручались,
Бо ж то служило полігоном їм.
Німеччині «до лампочки» була
Та Ліга націй. Ще у тридцять третім,
Як «розплодились» Гітлера портрети,
Вона із Ліги із тії пішла.
А Муссоліні теж не відставав.
Він вже на Ефіопію напався
І рішень тої Ліги не злякався.
Її пізніше трохи сам «послав».
(Бо ж Ліга націй, як оце ООН,
Була беззуба і зовсім безсила,
Війну у свті так і не спинила,
Тож розпустилась – нащо то воно?!)
Тож з тих країн і техніка ішла,
І зброю безперервно поставляли.
І льотчики німецькі там літали.
«Фашистська» ціла армія була.
Десь триста тисяч за усю війну
В Іспанії з країн тих побувало.
Вони військовий досвід здобували.
З їх поміччю знов Франко повернув
Собі удачу. Узялись тіснити
Республіканців на фронтах усіх.
Союз нічого вдіяти не зміг,
Аби своє втручання не розкрити.
Та й не хотів він Гітлера лякать
Зарані – нехай сили набирає.
Він Сталіну ще послужити має,
Як візьметься Європу здобувать.
(Я знов до України поверну.
Багато від союзників залежить.
Хоч москалі оті постійно брешуть,
Що з НАТО можуть виграти війну.
Та, щоби не Корея та Іран,
Не їхня зброя та іще й солдати,
Могли б ми уже ворога прогнати.
Бо ж друга в світі армія – обман.
Країни бідні, але, бач, змогли
Підтримати Московію. А наші?
Як помогли вони нам проти Раші?
І скільки зброї нам до рук дали?
Дискусії влаштовують весь час:
Давати нам ту зброю – не давати.
А нам нема, на жаль чим воювати.
Тож москалі і посувають нас).
Теж саме і в Іспанії було:
Фашисти ні на кого не звертали,
І зброю, і солдат своїх давали.
Те, звісно, дуже Франко помогло.
В Республіки ж помічників нема.
Хоч Сталін слав, але із тим ховався.
А «Вільний світ», хоча і не втручався,
Республіці всю поміч переймав.
Тим Франко й виграв, що союзники
Були надійні, добре помагали.
А ці таких союзників не мали,
Хоч якось і протримались роки.
Під крики Ліги націй довелось
Усі інтербригади розпустити.
Республіку із ворогом лишити
Без помочі. Тож Франко удалось
Дістатися до самого Мадрида.
«Гризота» поміж «лівих» почалась
Й Республіка урешті-решт здалась,
Ще трохи покомизившись для виду.
Свої ж оту Республіку й здали,
Самі ж свою ідею й погубили.
Продатися якнайскоріш спішили.
Але вони інакше й не могли.
Патріотизм їх лише на словах,
Щоб локшину навішати на вуха
Отим, хто із розкритим ротом слуха.
А у самих, одначе в головах
Лиш влада й гроші. Той, хто більше дасть,
Тому і бути над такими паном.
І в нас таким живеться непогано,
А припече – то все і всіх продасть.
Один іспанський генерал казав:
- Моїх чотири буде наступати
Колон на місто. Звідти вдарить п’ְята.
Він «патріотів» тих прекрасно знав.
Щоби такого не було і нам.
Бо ті, хто більше всього репетують,
Як рідний край від ворога рятують,
Продати можуть скопом всіх, як крам.
Не буде вихвалятись патріот.
Він зціпить зуби й справу йде робити
Чи то в тилу, чи то кацапів бити.
Якраз і є то справжній наш народ.