Нас ще довго буде трясти. Так буває у трясовині.
Так буває коли слова пишуться на забутій латині.
Забуті слова і символи. Забуті шляхи й траекторії.
Ніхто не прагне відчути, ніхто не вчиться в історії.
Та навіщо?
То все витки.
Та не спіралі, а просто кола.
Ще вчора сади цвіли, а сьогодні пустеля довкола.
«Ми створимо світ новий, там нічого старого не буде!»
Але від того розуму нікому так й не прибуде.

Й вже на сцені герої нові – старече схиблене поріддя
Шляхи перед ними широкі. Цілковите усе ж мілковіддя.
Вже будують нові магістралі із заліза бетону й кісток
Зводять арени циркові й продають дорогий квиток.
Лиця потворні в акторів під масками з пір’я і бльосток
Залиті світлами рампи. А решта укрив густий морок.
П’янка шалена забава доходить до екзальтації
Хтось вийшов із зали в огиді. Хтось вдався до імітації:
викрики браво лунають й захоплені бурні овації!
Та ось над горизонтом запалала провісниця дня
Поснули утомлені міцно, поринули у забуття.
Новий світ таки засірів. Все старе – тут як тут. Мов примара...
Та ж сказано сотні разів: ходіння по колу то кара.

(П’єсу нову чи треба старими писати словами?
Лад будувати чи можна із розбещеними богами?)

Забуті слова і символи... Вже нові постали письмена.
А десь там, у забутих світах, посміхається Мельпомена.
2021