ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Любов і прагматизм
Не знаю, друзі, як кому, а мені у житті пофортунило. І так, що аж жижки трусяться від щастя. І все тому, що жінка у мене богиня-берегиня, вміє і приворожити, і подаруварувати неземне кохання, і карасів насмажити з цибулькою.
А в житейських премудростях їй немає рівних. Кажу:
- Жінко! Кліщ вкусив. Спасай! Витягни його, бо в природі розбираєшся.
- Бач, я кота вичісую, а це архіважлива справа. І вельми важка. Тож зроби послугу - витягни його сам.
- Як?
- Сипни на нього попелу, він сам відпаде.
Ну, я й сипнув. Для надійності трохи з запасом, щоб вже напевне. Ліг поруч з жінкою, оголив пузо і бух! попелу, десь так з піввідерця. Курява піднялася аж до стелі!
Я ворухнувся і голову нашого кота Жоржика засипало аж з горою, а білосніжне простирадло стало сірим, як осіння мжичка.
- Та що ж наробив, чоловіче! Тепер кота мити треба! І ліжко чистити! Хіба так багато треба було сипати! І взагалі такі речі треба робити не в постілі, а на подвір'ї!
- А кіко треба було сипати? Ще більше?
- Та вистачить однієї дрібки! О, горе!!!
А кіт Жоржик нявкнув, чмихнув і втік з хати. Мабуть, купатися на річку Тетерів пішов.
Але увечері повернувся, чистий, вилизаний. А потім каже:
- Дякую, Сашко, за допомогу. Блохи догризали. А тепер - жодної немає. Чухатися перестав.
А жінка послухала ту розмову і мовить:
- От бачиш, яку слушну пораду дала! Всю кусючу живність вивели, і в тебе, і в кота. Хоча, іншим разом роби такі процедури на свіжому повітрі.
От що значить мудра жінка в хаті та слухняний чоловік!
А на тижні впав паркан сусідчин. А вона вже давно померла.То дружина каже:
- Роби новий, бо вже ніхто не зробить.
- Гаразд,- кажу.- Треба купити півкуба дошок, лаги, стовпчики дубові та п'ять кіло цвяхів. Давай оті грошенята, що ми назбирали на шиншилову шубу.
- Ні! Мені шуба до зарізу потрібна, без неї життя стане немилим.
- То що ж робити?
- Лізь на горище, вибирай шальовку, яку ти напиляв для того, аби перекрити дах, а цвяхи повидирай зі старих штахетин.
- А стовчики?
- Обійдемося старими. Просто глибше їх укопаєш.
- Ну, тоді допоможи цвяхи видирати. Ось тобі цвяходер. А я полізу на горище.
- Не можу!
- Це ж чому?
- Треба котів годувати, а потім пасти. На це йде надто багато часу. Тому мені коти, а тобі цвяходер.
Ну, чи не мудра у мене жінка?
- Мудра. І вельми розсудлива. І добра, як мед.
А нещодавно хата закуріла. Відбив душники, заліз рукою в отвори, а вони забиті сажею. От халепа! То я до дружини. Мовлю:
- Треба терміново чистити грубу, бо задихнемося. Я лізу на горище, відіб'ю цеглини, буду вигрібати сажу з лежака, а ти прийматимеш відра з нею та відноситимеш на смітник. Бо з драбини лазити туди-сюди і незручно, і довго.
- Не можу!
...
- У кота зуб випав. Чи зламався. Зараз одягнуся та їду з ним до ветеринара в Радомишль. Треба спасати Жоржика, бо помре. Ти уявляєш яке це буде для нас горе?
І таки поїхала. А я вовтузився до ночі, поки не зробив сам усе як слід.
І ось так усе життя: мудрість та здоровий прагматизм бере гору над ледакуватістю і хитрощами. Бо людині на те й вділено розуму, аби все робити не так як вона хоче, а як слід: з любов'ю, повагою до ближнього та добротою душевною.
А коли сідаю писати щось творче, то жінка сідає поруч і шепоче хороше, наспівує, обіймає, інколи так еротично, що дрижаки ходять тілом, бо розуміє: аби вийшло щось путнє потрібно наснажити людину на прекрасне, додати хорошого настрою та бажання.
А кіт Жоржик у нас і правді живе як бобер у салі: тлустий як діжка, шерсть виблискує, а їсть за трьох. Хай їсть, бо він теж потребує уваги та любові. Як не як - повноправний член нашої знахурської сім'ї. І хоч мишей не ловить, але муркоче так, що такій музиці душі позаздрив би і Моцарт. Дружина каже, як випаде нагода - поставить йому вініри. Я знаю, коли випаде така нагода, бо в хаті стільки тієї роботи, де потрібна не одна пара рук, що й не перелічити. А хіба у вас, любі друзі, не так?

11.03.2025р.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-03-11 07:00:02
Переглядів сторінки твору 694
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.942 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.283 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.11 17:14
Автор у цю хвилину відсутній