Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми ті ходить.
Бо ж православних, кажуть, в них громад
Ще менше, навіть, ніж у Україні.
Як наші церкви еРПеЦе покинуть,
То буде їм, сказать культурно – «зад».
Бо ж звідси еФеСБешники-попи
Грошей везуть в Московію вагони.
Їм наплювати на якісь закони.
Без цих грошей віз еРПеЦе скрипить.
Вже звикли – нам московську локшину,
А ми на церкву несемо й останнє.
Не знаю: чи дурні то ми, чи п’яні,
Бо ж подаєм кацапам на війну,
На сатанинську, а не Божу справу.
Вчепилися у той москальський храм,
Який, насправді-то, належить нам.
Й немає на фанатиків управи.
А москалі й не надто в церкви йдуть,
Аби лише комусь чогось довести.
Туди не поспішають гроші нести,
Застосування краще їм знайдуть.
От і виходить – проти нас війну
Самі ж, насправді ми і фінансуєм.
Ні Бога, а ні розуму не чуєм.
На когось перекладуєм вину.
Для українців церква – то є храм,
Для москалів нічого то не значить.
Що скаже влада, то він і побачить,
Подумати над чимсь не здатний сам.
Москальська ж церква – покруч то такий –
Вона не Богу служить, а державі,
Тож віруючим має мізки «вправить»,
Щоб владі вони вірили своїй.
І віра якась дивна в москалів.
Як патріарх розмахує кадилом
Та заклика, аби ішли, убили.
Як з Богом поєднати взагалі,
Коли давав він заповідь «не вбий»?
Як заповіді так перекрутити,
Щоб закликати знищувати, вбити?
Там править, певно, Сатана, який
Прикинувсь Богом. З пекла підірвавсь,
Коли Господь був зайнятий, напевно,
Та й заходився верховодить ревно.
Зрадів, що люд такий тупий попавсь,
Що вірить слову кожному його.
Готовий йти вбивати і вмирати.
Тепер він може душ у пеклі мати,
Всі казани наповнити бігом.
У їхніх храмах верховодить Сатана
І правлять службу еФеСБешники у рясах.
Вони страшенно до чужого ласі
І вчать, що шлях до Бога – то війна.
Той Сатана там править вже давно
У церквах їхніх та народ збиває
На нечестивий шлях. Із того має.
Отак в сусідів повелось воно.
Згадав оце «Великого» Петра,
Що москалі з ним носяться і досі.
Від славослов’я того крутить в носі.
Відкрити б очі, може вже пора?
Бо ж не Петро то, а Антихрист був,
Який з’явився у людській подобі.
То вже була його не перша спроба,
Він слабину у вірі тут відчув.
Тут Бога мало хто і шанував.
Ходив до церкви, але не до Бога.
Таким до пекла перш за все дорога.
Отож царем Петром Антихрист став.
Те, що Петро із церквою творив,
То можна цілий трилер написати.
Та хочу я Собор один згадати.
Не той, що Богу той Антихрист звів.
А Всеблаженнійший і всеп’яніший та
Найшалапутніший. Чи ви про такий чули?
В Московії ж таке не дивним було.
Чого не зробиш, як душа пуста?
Замолоду в Москві ще той Петро
В німецькій слободі весь час проводив.
Горілку пив, говорять, наче воду
Та чорне виполіскував нутро.
Звідтіль багато нахапавсь ідей
Дурних. І це також пішло, напевно, звідти:
На церкву взявсь пародію створити.
А цар велить – не дінешся ніде.
Та й хто б, скажіть, ото із москалів
Був проти, щоб до смерті упиватись,
З повіями злягатись, матюкатись?
Чи є москаль такий узагалі?
Отож і сотворили той Собор.
Все чин по чину. П’яні «кардинали»
«Князь-папу», наче в Римі обирали,
Зачинені в кімнатах на запор.
Як «папу» вже обрали, то його
Тоді в ковші великому саджали,
Несли в будинок, де Собор збирали,
Знімали з нього одягу всього
І голим в чан великий опускали,
Що повний був і пива, і вина.
Збиралась «гоп-компанія» одна,
Без сорому всі одяг познімали
І пили з чана пійло всі підряд
Та безсоромні все пісні співали
Аж доки чан до дна той випивали.
Антихрист, звісно, був такому рад.
«Князь-кесаря» Петро сам призначав.
Й Статут Петро узявся сам писати.
У тім Статуті через слово – мати.
Та й кожен член Собору кличку мав,
Аби у ній обов’язково мат.
Отак один до одного й звертались.
На «сходках» «до всирачки» напивались.
А в п’янці москалю сам чорт не брат.
Співали сороміцькії пісні.
Хоча у ризах, начебто ходили
Та на «офені» лише й говорили.
Тож звідти, мабуть і до наших днів
Злочинна «феня» так і дожила.
Жінки теж участь в оргіях приймали.
І не прості, бо титули всі мали.
Найперш, «княжна-ігуменья була.
Петро «протодияконом» вважавсь,
Тримався в стороні. Хоч напивався,
Сивусі ж Сатана не піддавався,
Тож, мабуть з того всього реготавсь.
Всі разом напивалися вони
І по Москві саньми кругом літали.
«Богослужебні» з матами співали.
Розлякували видом всіх одним.
А потім завертали в чиїсь дім.
Багато там жило аристократів.
Велів столи господар накривати,
Щоб догодити «соборянам» тим.
Як напивались - оргія була,
Без сорому злягались, наче дикі.
У них гріхом то не було великим.
Московія давно вже так жила.
Поки й Петру вмирать прийшла пора,
В Московії Собор той верховодив.
Недарма ж між москальського народу
Шептались про «Антихриста – Петра».
А скільки тих правителів було,
Які народ від Бога відлучали.
Тож москалі з того такими й стали –
Несли у світ все сатанинське зло.