Глибока ніч та Сталіну не спиться,
Пережива він про соратників своїх:
Чи все там добре серед ночі в них?
Рішив до Молотова спершу дозвониться.
- Товариш Молотов, ну, як твої діла?
Ти ще так само заїкаєшся? – питає.
Той з переляку й відказати що, не знає.
Чи вже година, може і його прийшла?
- Товариш Сталін, заїкаюсь…а, проте,
Якщо для партії потрібно, постараюсь…
Та я і сам, сказати чесно, намагаюсь…
А ви хотіли щось? Ще й досі не спите?
- Ні, ні, нічого. Спи спокійно собі далі.
А слідом номер Мікояна набира,
Хоч для дзвінків доволі пізня вже пора.
Але ж хвилюється про всіх товариш Сталін.
Отож тривожним в того голосом спитав:
- От що, товариш Мікоян, спитати хочу.
Ти вже пробач, що піднімаю серед ночі.
Та тут папери деякі перебирав.
Ти пам’ятаєш, скільки було у Баку
Всіх комісарів? Скільком вижити вдалося?
У того дибки все волосся піднялося,
Ледве від Сталіна почув він річ таку.
- Всього було нас двадцять вісім, - белькотить, -
В живих зосталось лише двоє…А що сталось?
- Та ні, нічого. Просто так оце згадалось.
Лягай та спи спокійно… А уже за мить
Він дзвонить Берії та і того питає:
- Товариш Берія, ти, мабуть, як завжди
Жінками зайняти й дівчатами?! Гляди!
- Товариш Сталін…Не завжди…Хоча, буває.
Але я виправлюсь! – Не встиг ще доказать,
Як Сталін слухавку поклав й собі бурмоче:
- Товаришів я заспокоїв проти ночі
Тепер самому можна йти спокійно спать.