ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Антитеза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антитеза
Антитеза на вірш Анатолія Матвійчука
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
І нема вже ні рідної неньки,
Ані тата давно вже нема.
Я - маленький
Здивований хлопчик.
Не рахую змарнованих літ.
Не навчився ще множити в стовпчик
І читати буденність, як слід.
А довкола - великі люди
Гучно справи великі вершать.
Сіють зерна брехні і облуди.
Метушаться. Жартують. Грішать.
Світ - під себе лаштують наосліп,
Бо нагода ж така удалась!
Їм - дозволено все. Бо - дорослі.
А маленьким не можна.
Зась!
Світ дорослих - немов павутина,
Хто тут жертва, а хто тут - павук?
Я не рівня їм, я - дитина,
Замала для таких наук.
І блукаючи понад межею
З-за якої - нема вороття,
Я про щось розмовляю з Душею,
І не прагну в доросле життя...
Ви ж - рахуйте свої витребеньки.
Їжте полум"я. Пийте дими...
Я - маленький.
Назавжди - маленький!
Я чекаю Різдва
І зими.
#АнатолійМатвійчук
Олександр Сушко
Був маленьким.
Мов яблучка жменьки...
Нині - дід. Сивочолий монах.
Вже немає ні татка, ні неньки,
До багатства байдужий і благ.
Немаленький.
Далеко не хлопчик.
Маю сотню змарнованих літ...
А онуки ще множать у стовпчик,
Їм казковим ввижається світ.
А доокола, покотом, люди...
Із землі не підніметься рать.
Тут немає брехні та облуди -
Тут святі та пророки лежать.
До Дніпра повертаю наосліп
По ріллі, через вбитий Донбас.
І благаю, кульгаючи, в просинь,
Щоб Спаситель малечу спас.
Ми дорослі. Війна-павутина
Смерть уклала батькам до рук.
Спіть онуки, спокійно, й дитино -
Час не ваш для таких "наук".
Ми блукаєм давно за межею,
З-за якої вернути зась.
Ви ж - малеча. Ви ще з душею!
Вчіться жити в раю без нас.
Нам у пеклі чорти обценьки
Вже готують. Сіркодими...
Я, також був колись маленьким,
Бавився у війну та мир...
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
І нема вже ні рідної неньки,
Ані тата давно вже нема.
Я - маленький
Здивований хлопчик.
Не рахую змарнованих літ.
Не навчився ще множити в стовпчик
І читати буденність, як слід.
А довкола - великі люди
Гучно справи великі вершать.
Сіють зерна брехні і облуди.
Метушаться. Жартують. Грішать.
Світ - під себе лаштують наосліп,
Бо нагода ж така удалась!
Їм - дозволено все. Бо - дорослі.
А маленьким не можна.
Зась!
Світ дорослих - немов павутина,
Хто тут жертва, а хто тут - павук?
Я не рівня їм, я - дитина,
Замала для таких наук.
І блукаючи понад межею
З-за якої - нема вороття,
Я про щось розмовляю з Душею,
І не прагну в доросле життя...
Ви ж - рахуйте свої витребеньки.
Їжте полум"я. Пийте дими...
Я - маленький.
Назавжди - маленький!
Я чекаю Різдва
І зими.
#АнатолійМатвійчук
Олександр Сушко
Був маленьким.
Мов яблучка жменьки...
Нині - дід. Сивочолий монах.
Вже немає ні татка, ні неньки,
До багатства байдужий і благ.
Немаленький.
Далеко не хлопчик.
Маю сотню змарнованих літ...
А онуки ще множать у стовпчик,
Їм казковим ввижається світ.
А доокола, покотом, люди...
Із землі не підніметься рать.
Тут немає брехні та облуди -
Тут святі та пророки лежать.
До Дніпра повертаю наосліп
По ріллі, через вбитий Донбас.
І благаю, кульгаючи, в просинь,
Щоб Спаситель малечу спас.
Ми дорослі. Війна-павутина
Смерть уклала батькам до рук.
Спіть онуки, спокійно, й дитино -
Час не ваш для таких "наук".
Ми блукаєм давно за межею,
З-за якої вернути зась.
Ви ж - малеча. Ви ще з душею!
Вчіться жити в раю без нас.
Нам у пеклі чорти обценьки
Вже готують. Сіркодими...
Я, також був колись маленьким,
Бавився у війну та мир...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3783 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3783 seconds