ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Антитеза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антитеза
Антитеза на вірш Анатолія Матвійчука
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
І нема вже ні рідної неньки,
Ані тата давно вже нема.
Я - маленький
Здивований хлопчик.
Не рахую змарнованих літ.
Не навчився ще множити в стовпчик
І читати буденність, як слід.
А довкола - великі люди
Гучно справи великі вершать.
Сіють зерна брехні і облуди.
Метушаться. Жартують. Грішать.
Світ - під себе лаштують наосліп,
Бо нагода ж така удалась!
Їм - дозволено все. Бо - дорослі.
А маленьким не можна.
Зась!
Світ дорослих - немов павутина,
Хто тут жертва, а хто тут - павук?
Я не рівня їм, я - дитина,
Замала для таких наук.
І блукаючи понад межею
З-за якої - нема вороття,
Я про щось розмовляю з Душею,
І не прагну в доросле життя...
Ви ж - рахуйте свої витребеньки.
Їжте полум"я. Пийте дими...
Я - маленький.
Назавжди - маленький!
Я чекаю Різдва
І зими.
#АнатолійМатвійчук
Олександр Сушко
Був маленьким.
Мов яблучка жменьки...
Нині - дід. Сивочолий монах.
Вже немає ні татка, ні неньки,
До багатства байдужий і благ.
Немаленький.
Далеко не хлопчик.
Маю сотню змарнованих літ...
А онуки ще множать у стовпчик,
Їм казковим ввижається світ.
А доокола, покотом, люди...
Із землі не підніметься рать.
Тут немає брехні та облуди -
Тут святі та пророки лежать.
До Дніпра повертаю наосліп
По ріллі, через вбитий Донбас.
І благаю, кульгаючи, в просинь,
Щоб Спаситель малечу спас.
Ми дорослі. Війна-павутина
Смерть уклала батькам до рук.
Спіть онуки, спокійно, й дитино -
Час не ваш для таких "наук".
Ми блукаєм давно за межею,
З-за якої вернути зась.
Ви ж - малеча. Ви ще з душею!
Вчіться жити в раю без нас.
Нам у пеклі чорти обценьки
Вже готують. Сіркодими...
Я, також був колись маленьким,
Бавився у війну та мир...
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
І нема вже ні рідної неньки,
Ані тата давно вже нема.
Я - маленький
Здивований хлопчик.
Не рахую змарнованих літ.
Не навчився ще множити в стовпчик
І читати буденність, як слід.
А довкола - великі люди
Гучно справи великі вершать.
Сіють зерна брехні і облуди.
Метушаться. Жартують. Грішать.
Світ - під себе лаштують наосліп,
Бо нагода ж така удалась!
Їм - дозволено все. Бо - дорослі.
А маленьким не можна.
Зась!
Світ дорослих - немов павутина,
Хто тут жертва, а хто тут - павук?
Я не рівня їм, я - дитина,
Замала для таких наук.
І блукаючи понад межею
З-за якої - нема вороття,
Я про щось розмовляю з Душею,
І не прагну в доросле життя...
Ви ж - рахуйте свої витребеньки.
Їжте полум"я. Пийте дими...
Я - маленький.
Назавжди - маленький!
Я чекаю Різдва
І зими.
#АнатолійМатвійчук
Олександр Сушко
Був маленьким.
Мов яблучка жменьки...
Нині - дід. Сивочолий монах.
Вже немає ні татка, ні неньки,
До багатства байдужий і благ.
Немаленький.
Далеко не хлопчик.
Маю сотню змарнованих літ...
А онуки ще множать у стовпчик,
Їм казковим ввижається світ.
А доокола, покотом, люди...
Із землі не підніметься рать.
Тут немає брехні та облуди -
Тут святі та пророки лежать.
До Дніпра повертаю наосліп
По ріллі, через вбитий Донбас.
І благаю, кульгаючи, в просинь,
Щоб Спаситель малечу спас.
Ми дорослі. Війна-павутина
Смерть уклала батькам до рук.
Спіть онуки, спокійно, й дитино -
Час не ваш для таких "наук".
Ми блукаєм давно за межею,
З-за якої вернути зась.
Ви ж - малеча. Ви ще з душею!
Вчіться жити в раю без нас.
Нам у пеклі чорти обценьки
Вже готують. Сіркодими...
Я, також був колись маленьким,
Бавився у війну та мир...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1244 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1244 seconds