
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тритузнянська церква святого Миколая
Хрести на банях вандалами здерті
Стоїть він одиноко там
Серед долини смерті.
Нема села
Давно уже його згорнули
І наробили стільки зла
Щоб і нащадки не забули.
Нема уже озер і плавень вроди
Лиш шлак і насип кольору снігів,
Убита річка несе беззвучно свої води
Уздовж таких же мертвих берегів.
Як вітер з півночі здійметься
І починає враз мести,
Смертельна курява несеться
Від місць де бовванять хвости.
Іржавий ліс, чорнобильського брат,
Із сумом зазирає в воду:
Що було не повернеться назад
Навіть коли уже нема заводу.
І уночі те дивно мерехтить
Іде угору світло від урану.
Здіймаючись у небесну ту блакить,
Говорить про незгоювані рани.
Козацька церква в риштуванні
Прямує до відродження мети
На цьому перешкоди не останні
Вгорі високовольтнії дроти.
Та попри це горить надія
І живить люд впродовж років
Проводяться і служби й літургії
Серед руїн уранових цехів.
Так само, крізь ілюзій крах,
І влади тисячі загат
Торує свій тернистий шлях
Наш Київський Патріархат.
26 грудня 2009.
Тритузнянський храм святого Миколая - найстаріша церква міста Кам'янське що збереглася. Належала до козацького села Тритузне, що було знесене в 1947 році, оскільки на його місці постав завод N° 906 (згодом Виробниче об'єднання Придніпровський хімічний завод), де займались виплавкою урану для атомної зброї. Виробництво радіоактивної продукції припинилось в 1991, із розпадом СРСР, але, звісна річ, місцевий аналог Чорнобильської зони на березі Дніпра і його притоки Коноплянка нікуди не зник. Оскільки храм знаходився на заражений території ще й в глухому забутому місці його віддали Українській православній церкві Київського патріархату. Нині храм було відновлено, попри те що реконструкції довгі роки заважала проведена вгорі лінія електропередач. Наразі належить до Православної церкви України.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)