Я пішов світ за очі
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
Гілки б'ють мене в обличчя,
мов недоведені теореми,
як концепції, які
не витримали випробування
часом. Ти тікаєш,
і щось тебе наздоганяє,
тягар суспільства,
стандарти і стереотипи.
Сонце випалює твої очі,
ти майже знепритомнів,
але біжиш далі.
Колючки занурюються
у твої стопи,
ніби цвяхи хреста.
Сорочка порвана
і майорить шматтям.
Ти перебрідаєш
через канал.
Ти дійшов завершення
омега-точки,
кінця шляху
і падаєш на кущі.
Світ ловив тебе,
та не впіймав, але ти
у пущах невідомої
космічної речовини.

1 серпня 2022