Жадібність чинуш згубити може всю державу.
Так в історії, повірте, не раз вже бувало.
Не одна держава сильна і могутня впала,
Як чиновники продажні бралися до справи.
Колись в Криму генуезці могутніми були,
Хани кримські, навіть з ними рахуватись мали…
А свободу за сім тисяч золотих продали.
Хоч, здавалось вітри долі в їх вітрила дули.
Ще в тринадцятім столітті усе почалося,
Саме тоді генуезці у Криму з’явились.
Гроші мали, тож до хана бігом підступились,
Феодосію купити їм тоді вдалося.
Стару грецьку колонію Кафою назвали
І вже звідти розповзлися по берегах Криму.
Колонії, факторії будувались ними.
І скоро вони господарями всього півдня стали.
Багатіли рік за роком, бо ж торгівля східна
Їх ніяк не оминала, у руках тримали.
Тут купляли, втридорога потім продавали.
Тож жилося генуезьким купцям тут не бідно.
Хани кримські, хоч податок із них добрий брали,
Але до них дослухались – бо ж у них є сила.
Та в п’ятнадцятому віці турки підступили
І Константинополь «вічний» після штурмів взяли.
Перекрили генуезцям із моря проходи,
Відрізали від Генуї й хижо позирали,
Як би вони в генуезців і Крим той забрали.
Кінець уже наближався й спинить було годі.
Та, поки ще генуезці із ханом дружили,
Туркам в Криму закріпитись було геть не легко.
Та вони чекати вміли. Крим же недалеко.
Коли б випала нагода – умить прилетіли.
Як Хаджі-Герай, нарешті пішов до Аллаха,
На трон тоді Нур-Девлета беї посадили.
Та молодший Менглі-Герай бачив в собі сили
Сісти на трон замість брата. Тож кинувсь без страху
В боротьбу за трон. Якесь там мав для того право.
Вмовив якось генуезців, ті – татарських беїв.
І вже ханом до столиці вступає своєї,
Роздаючи обіцянки наліво й направо.
Нур-Девлет втік до Кавказу, під крило Ординців.
Кримські хани із Ордою давно не мирились.
За те, хто в степах найперший не один раз бились.
Там Нур-Девлет готувати взявся плани ниці,
Щоби владу повернути. До турок звернувся,
Деяких і генуезців зумів підкупити.
Але вдалось генуезцям його там зловити.
І він в Крим уже в кайданах скоро повернувся.
Генуезці ж дуже хитрі –не віддали його
В руки до Менглі-Герая. У себе тримали.
І тим самим проти хана гарний козир мали:
Могли ханом знов зробити його в разі чого…
Перший із родів татарських – то є рід Ширина.
Саме з того роду беї хана обирають.
Так от, скоро бей ширинський Мамак помирає,
Слід обрати, хто те місце зайняти повинен.
Претендентів будо двоє із братів Мамака:
Кара-Мірза був з них старший, а Емінек - менший.
І знову у Кафі долю роду Ширин вершать.
Менглі-Герай призначає туди Емінека.
А той виявивсь нахабним, до хана вчепився,
Щоб дозволив на матері його одружитись.
Як то хану на нахабство спокійно дивитись?
Відшив, звісно. Той гарячий, із тим не змирився
Та й до Кафи відправився, узявсь вимагати,
Щоб на хана натиснули, бо ж важелі мають.
Генуезці, однак, хитрі йому відмовляють.
Хоч і знали, що ворогом той може їм стати.
А тим часом новий вузол іще зав’язався.
Був в Мамака син, якого всі Шейдаком звали.
Його мати також беєм бачити бажала.
Та й він від ідеї тої теж не відмовлявся.
Хоча бей, і то всі знали, був з нього ніякий.
Але мати теж до Кафи бігом подалася,
Стала консула вмовляти, аби постарався.
А вона йому вже гарну влаштує подяку.
Той відмовився, одначе, чинуші знайшлися,
Золотих сім тисяч в неї взяли й обіцяли,
Що вони би її сину в тому посприяли.
Правда, хан тоді і консул без них обійшлися
І обрали Емінека. Шейдак розізлився
І, як ото Нур-Девлет був, на Кавказ подався.
Там з Ординськими властями одразу зв’язався.
«Повернення» готувати своє заходився.
А Ординці тому й раді. А кримці – не надто.
Тут турки сидять під боком, моменту чекають.
А тут іще й від Ординців захищатись мають.
Назбиралося до біса ворогів багато.
Менглі-Герай довго думав. А тут йому кажуть
По секрету, що й Емінек із турками грає.
Тому, Менглі-Герай, врешті рішення приймає,
Змігши усі «за» і «проти» по сто разів зважить.
Посилає до Шейдака й тому обіцяє,
Що поставить його беєм у роді Ширина.
Дума: хай лишень прибуде, я його зустріну.
Нехай вік свій у кайданах сидить, доживає.
Емінека теж замінить він Кара-Мірзою,
Як того заповідав ще й покійний Мамака.
Аби лишень заманити підлого Шейдака.
І той клюнув, порвав миттю зв’язки із Ордою
І примчав до Кафи. Хан же прогнав Емінека
І прибув до Кафи, щоби Кара-Мірзу ставить.
І Ширіни усі згодні – хай він ними править.
Але, виявилось, справу ту зробить нелегко.
Старий консул помер досі, нового обрали,
А він був із тих, що гроші взяли у вдовиці.
Зустрів хана із посмішкою хитрою на пиці,
Заявив, щоби Шейдака лише призначали.
Треба ж гроші відробляти. Хан став опиратись,
Тоді йому Нур-Девлетом бігом пригрозили,
Мовляв, випустим. І, певно, що так би й зробили.
А Менглі-Гераю знову за свій трон змагатись?!
Тож погодитися мусив і Шейдак став беєм.
А Ширинам такий вибір був не до вподоби.
Зібралися усі беї, вирішити щоби
Долю хана. І той мусив разом із сім’єю
Заховатися у Кафі. Кільце вже стискалось.
Хоча того генуезці ще не зрозуміли.
За бороду, мабуть, Бога, думали, вхопили.
Ще багато літ сидіти в Криму сподівались.
На місце Менглі-Герая Айдера обрали.
Новий хан в оті розбірки не став устрявати.
А Ширини Емінека стали закликати,
Бо Шейдака своїм беєм бачить не бажали.
Емінек був злий страшенно. Як скинули хана,
То він бігом повернувся у свій рід Ширина.
Шейдак страшно налякався, теж у Кафу двинув.
Емінек прийшов із військом ловить інтригана.
За сім тисяч золотими довелося кафинцям
Тепер в місті лиш сидіти, за стіни ні кроку.
Бо навкруг снують татари, як голодні вовки.
Доведеться чашу горя випити по вінця.
Емінек не сподівався, що стіни здолає.
Тож турецького султана у поміч закликав.
І пливе до Криму морем уже флот великий.
Більше, як три сотні суден Гедик Ахмед має.
Йому султан доручає ту Кафу узяти,
А також всі генуезькі у Криму фортеці.
Та і татар приструнити, якщо доведеться,
Щоби всю орду татарську під собою мати.
Кафа була налякана, як той флот уздріла.
Скільки війська ворожого давно тут не знали.
А турки зійшли на берег, гармати узяли
Та і з тих гармат по мурах кілька днів палили.
Зруйнували і будинки у місті, і мури.
Особливо там, де були головні ворота.
Генуезці захищати місто і не проти,
Але греки і вірмени у страху за шкури
Свої власні, збунутвались. А їх же багато.
Вимагають, щоби турку місто піддалося.
Консулу послів до турок слати довелося.
На три дні він перемир’я просив заключати.
Посланці – ще та сволота, лиш про себе дбали.
Домовились, що їх турки не стануть чіпати,
А вони за те поможуть туркам місто здати.
А у місті зовсім інше потім розказали,
Що турки пообіцяли не чинить наруги,
Лише данину потрібно буде заплатити.
Самі вночі спромоглися брами відчинити,
Зробивши тим самим туркам велику послу́гу.
Турки тут же ті ворога негайно зайняли,
А назавтра і все військо у місто вступило.
Близько трьохсот генуезців з консулом схопили,
За візиревим наказом одразу ж скарали.
Емінек велів Шейдака схопити й скарати.
Менглі-Герай в Феодоро ледве заховався.
А Ахмед-паша «порядок» наводити взявся.
Велів молодь всю до себе на огляд прислати.
Відібрав тисячу хлопців в корпус яничарів
Та півтисячі дівчаток в гареми Стамбулу.
Контрибуцію зідрати, звісно ж не забули.
Усіх купців іноземних, яких зустрічали,
Обібрали аж до нитки. Генуезців всіх тих,
Які в бійні уціліли, у Стамбул забрали.
А тоді скоряти інші фортеці почали.
А їх вже тепер не надто брались боронити.
Менглі-Герай зібрав було аскерів завзятих,
Кинувся у бій на турок, але був розбитий.
Довелося Нур-Девлету свій трон уступити,
А самому полоненим в Стамбул вирушати.
Генуезькі всі фортеці турки захопили,
Розгромили Феодоро. Та тут і зостались.
Відтепер всі хани кримські султанам скорялись.
І султани ханів кримських на престол садили.
Золотих отих сім тисяч свою роль зіграли.
Генуезці за них кров’ю щедро заплатили.
Звісно, ті, що брали гроші, того не хотіли,
Бо ж вони лише багатство собі наживали.