Із передсма́ком ядерного вибуху
Весня́ний ранок нову днину видихнув –
Запахло горе яблуневим квітом...
«Ніко́ли знову!» ширилось парадами.
Та нас у змову затягли порадами –
Дамоклів меч навис над білим світом...

Порушивши канони і традиції,
Ми навмання у сіре небо тицяєм –
Чекаємо звідті́ль святої манни.
Але не можна так: удень молитися,
А уночі украденим давитися,
Уводячи Всевишнього в оману.

Приниженням, погрозами і жартами
Труїли люд подвійними стандартами –
Не знав ніхто, як діяти належить.
У камуфльованій брехні і соромі
Топили нашу матінку-історію,
А згодом – ґвалтували Незалежність.

Ми у бою зітнулися з агресором,
Але проспали «тихого-тверезого», –
Попереджав іще Кобзар про нього, –
Того́, хто вдень доводить нас до то́ропу,
А уночі – цілується із ворогом
І по́тай чорта іменує богом.