Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
2026.10.31
23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
2026.10.31
18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
2026.10.31
15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
2026.10.31
13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
2026.10.31
07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Поетичний вектор творчого пошуку
Переді мною рукопис нової поетичної збірки, написаної цікавою людиною і талановитим митцем Сергієм Ґуберначуком, у доробку якого численні вірші, проза, дитячі твори, філософські есе… Ця книга засвідчує появу на інтелектуальному небосхилі ясної зірки, світло від якої тепер буде струмувати у духовний простір України.
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Передмова до збірки «Політ крізь вічність. Поезії про творчість і мистецтво»
https://dlib.kiev.ua/items/show/931
Слово Василя Неволова про Сергія Губерначука –
https://www.youtube.com/watch?v=8AzsP-b5pNc
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
