Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря легких крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріха
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріха
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
2026.02.21
10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
2026.02.21
10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
2026.02.21
03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
2026.02.20
22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
2026.02.20
21:37
Отіс пішов до Бога
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
2026.02.20
20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
2026.02.20
20:43
Морозна ніч. На небі зорі.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
2026.02.20
20:34
О цей чванливий теплий грудень!
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
2026.02.20
20:30
Неба сумна гримаса. День у пітьмі загас.
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
2026.02.20
15:36
що там у тебе
мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Поетичний вектор творчого пошуку
Переді мною рукопис нової поетичної збірки, написаної цікавою людиною і талановитим митцем Сергієм Ґуберначуком, у доробку якого численні вірші, проза, дитячі твори, філософські есе… Ця книга засвідчує появу на інтелектуальному небосхилі ясної зірки, світло від якої тепер буде струмувати у духовний простір України.
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Передмова до збірки «Політ крізь вічність. Поезії про творчість і мистецтво»
https://dlib.kiev.ua/items/show/931
Слово Василя Неволова про Сергія Губерначука –
https://www.youtube.com/watch?v=8AzsP-b5pNc
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
