Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усвідомлення митця відповідальності за своє слово
Поетичний вектор творчого пошуку
Переді мною рукопис нової поетичної збірки, написаної цікавою людиною і талановитим митцем Сергієм Ґуберначуком, у доробку якого численні вірші, проза, дитячі твори, філософські есе… Ця книга засвідчує появу на інтелектуальному небосхилі ясної зірки, світло від якої тепер буде струмувати у духовний простір України.
Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.
Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.
Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;
«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;
«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;
«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;
«Я наздогнав заримований вітер! »;
«…поллюсь словами музи в нескінченність».
Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.
Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:
«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;
«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;
«Лікую виключно любов’ю»;
«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;
«Я знав любов – я долею розпещений».
Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:
«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;
«Моя любов належить не мені»;
«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;
«Любові я серце віддаю і кров».
Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.
Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:
«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;
«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;
«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;
«…багряну кров розкраплюю між Миру»;
«Між слізьми світовими ходить поет»;
«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;
«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».
Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.
Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!
Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.
Передмова до збірки «Політ крізь вічність. Поезії про творчість і мистецтво»
https://dlib.kiev.ua/items/show/931
Слово Василя Неволова про Сергія Губерначука –
https://www.youtube.com/watch?v=8AzsP-b5pNc
Контекст : «Політ крізь вічність», стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
