Поетичний вектор творчого пошуку

Переді мною рукопис нової поетичної збірки, написаної цікавою людиною і талановитим митцем Сергієм Ґуберначуком, у доробку якого численні вірші, проза, дитячі твори, філософські есе… Ця книга засвідчує появу на інтелектуальному небосхилі ясної зірки, світло від якої тепер буде струмувати у духовний простір України.

Пропонована нинішня передмова – це і не рецензія на прекрасну добірку ренесансних поезій, і не спогад. Це скоріше розповідь і роздуми про дивовижну талановиту людину, про її служіння мистецтву: Сцені – як вияву життєвої позиції, і Поезії – як найвищій цінності, як ідеалу, що не лише височіє над життям, але й освітлює його, розкриває його сенс.

Згадуючи Сергія Ґуберначука, мимоволі порівнюю його з одним літературним героєм – своєрідним рицарем, який присвятив себе служінню музам та ідеалам краси і добра, несподівано відкритим йому вповні.

Насправді Сергій був доволі гармонійною, цілісною і чистою людиною. Усе його, на жаль, коротке життя було зосереджене на мистецтві та поезії. Утім, зосереджене – у даному випадку слово дещо неточне. Він жив вільно, жив поезією – напевне, таке визначення буде точнішим. І саме тому стремління до високого було йому любим, а поезія – своєрідним повітрям існування:

«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!»;

«О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не відвертай – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…»;

«Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці»;

«…де ти зараз, птахо?
упади на груди!..
сам пісень наврочив
серед вдалих терцій!»;

«Я наздогнав заримований вітер! »;

«…поллюсь словами музи в нескінченність».

Переписуючи ці рядки з книжкових сторінок, я ніби заново відчуваю свіжість сприйняття. Як зумів автор вкласти у звичайні слова візуальність, об’ємність? Одного таланту для цього недостатньо… Напевне, необхідні ще особлива чутливість і душевний лад, любов і гостре відчування слова, поривання до його точності і краси, і взагалі – любов до поезії і навколишнього світу. До того ж, потрібен відгомін, що дозволяє словам поета стати продовженням усього, що відбувається в знайомому і дорогому йому світі. А ще – душевна чистота і глибока зосередженість, бо лише художнику, незаглибленому в суєту, дано вловити найтонші вібрації, глибоко осягнути життя і пізнати всі рівні любові – земної, душевної і духовної, тим самим відчути любов розумом і серцем.

Знову і знову відзначаю для себе, що ця і попередні поетичні збірки Сергія приваблюють мудрим, до щему сучасним поглядом та інтелектуальною глибиною, а головне – щирістю. Вони вщерть насичені любов’ю до життя і людей:

«…люблю того, кого знайду –
людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає»;

«Я тільки барва в сполуці "Любов"»;

«Лікую виключно любов’ю»;

«Я вірю в те, яким ти будеш потім»;

«Я знав любов – я долею розпещений».

Усвідомлено і відповідально звучать рядки Сергія:

«Згори мені наказано літати,
переміщать любов усюди»;

«Моя любов належить не мені»;

«Щоразу інших я рятую,
себе залишивши на потім»;

«Любові я серце віддаю і кров».

Своїми творами Сергій переконливо засвідчує, що любов – вкрай високе, безмежне і надихаюче почуття, без якого творчість не наповнюється глибоким змістом, теплотою, сердечністю, не зворушує і не змушує душу звучати.

Неможливо не сказати, що моцартіанська легкість поезій Сергія Ґуберначука – дар насправді рідкісний. А ще поета відрізняє якість, притаманна лише справжньому митцю, – почуття відповідальності:

«Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер»;

«…обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу»;

«Я винен кожній травинці,
кожній піщинці, голці в копиці»;

«…багряну кров розкраплюю між Миру»;

«Між слізьми світовими ходить поет»;

«Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?»;

«Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати».

Мудре, відповідальне та любовно очищене і витончене слово поета звучить природно, щиро і чисто.

Читаймо! Роздумуймо! Відчуймо і надихаймося красою Поезії! Повірте – вона того варта!

Василь Неволов,
голова правління столичної організації
Товариства «Знання» України, письменник,
заслужений діяч мистецтв України,
березень 2025 р.

Передмова до збірки «Політ крізь вічність. Поезії про творчість і мистецтво»
https://dlib.kiev.ua/items/show/931

Слово Василя Неволова про Сергія Губерначука –
https://www.youtube.com/watch?v=8AzsP-b5pNc