Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мороз тоді у краї лютував
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
