
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мороз тоді у краї лютував
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію