Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мороз тоді у краї лютував
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
