Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мороз тоді у краї лютував
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
І люди по хатах усі сиділи.
Вели розмови, нудились без діла.
Сусід один, що зуб великий мав
На Насреддіна, як того не було
В компанії, сусідам став шептать:
- Чого б з Ходжі обід нам не зідрать?
Сусіди, звісно, радісно загу́ли.
Домовились і до Ходжі прийшли.
- Давай парі, - говорять, - заключати.
Ти цілу ніч не зможеш простояти
На площі, на морозі цім. Коли ж
Ти простоїш – тоді вгощаєм ми.
А ні – то ти гостину нам готуєш.
Ходжа то слуха та й собі міркує.
Чи ж він не спав в горах серед зими?
А в місті ні бандитів, ні вовків.
Чого боятись? Хай тоді вгощають!
Та й каже тим : - Що ж, я парі приймаю.
Сусід же підлий страху захотів
Тоді нагнати: - Ти ж не забувай,
Що кладовище буде поряд тебе.
Отож з ріднею попрощатись треба.
Борги, як перед кимось є, віддай.
- Та я, - Ходжа став бити себе в груди, -
Вже сотню раз на кладовищах спав.
Боргів ніяких до цих пір не мав.
Я ж із заліза – відступать не буду.
Той знов своє: - Але ж не забувай,
Що ми у вікна будем виглядати,
Чи цілу ніч ти будеш там стояти…
- Та ти хоч військо ціле викликай,
До ранку з площі не зроблю ні кроку.
І простоя́в… Сусіди всі зійшлись,
Ходжу про все питати узялись.
А підлий той теж причаївся збоку.
- Як то було? – питають, - розкажи?!
- А що казати? Все навколо біле.
І тільки чутно – клята буря вила
І вітер у деревах ворожив.
А десь далеко каганець мигтів…
Сусід тут підлий раптом похопився:
- Програв! Програв! – на місці закрутився.-
Ти ж каганцем тим своє тіло грів!
І всі разом піддакувать взялись.
Хоч як Ходжа із ними сперечався,
Неправду їх довести намагався,
Що аж на всіх, нарешті розізливсь.
Та мусив все ж погодитись на то,
Що має всіх сусідів пригощати.
Отож призначив відповідну дату.
Гостини ті не пропустив ніхто.
Усі прийшли. Спочатку помолились.
А потім говорити почали.
Уже на небі й зірочки зійшли,
А на столі ще й дрібки не з‘явилось.
Давай вони тоді Ходжу питать:
- А де ж гостина? Скільки тут сидіти?
Давно пора уже нам стіл накрити?!
Ходжа ж усе їх просить зачекать.
То вийде десь на вулицю, верта.
Посидить та і знов кудись виходить.
Коли ж вже стали ті кричати: - Годі!
Уже що-небудь на столи постав!
Пішов Ходжа. Нема його й нема.
Пішли вони тоді всі поглядіти,
Що ж можна довго в кухні так робити?
Але на кухні пусто і пітьма.
Тоді вони уже надвір пішли.
Аж бачать: ген на дереві високо
Висить казан широкий і глибокий.
Внизу світильник мерехтить малий.
Ходжа стоїть при казані тому
І хитро на сусідів поглядає.
А ті: - У тебе совісті немає!
Він їм: - Не розумію я, чому
Ви розізлились? Я ж обід готую
Аби усіх вас смачно пригостить?
- Та ж твій казан так високо висить?! -
Уже сусіди з голоду лютують. –
Ти думаєш, від того каганця
Вода у казані кипіти буде?
Та він сміється вже над нами, люди!
Хіба отак чинити до лиця?
Ходжа на те: - Шановні, вже забули.
Три дні тому із вас всяк говорив,
Що каганець на площі мене грів.
До нього десь із кілометр було.
Тут, наче в лазні, порівняти з тим.
Якщо світильник може зігрівати,
Від нього в кілометрі як стояти,
Тут метра три між казаном і ним.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
