Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Трохи про Ванду Василевську
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трохи про Ванду Василевську
Ті комуняки були геть затяті,
Для них ідея була над усе.
І він ідею ту у світ несе
Та прагне нею всіх зачарувати.
А, коли ні, готовий убивать.
Бо, хто оті ідеї не сприймає,
Той і на світі жити прав не має.
Хотілось би історію згадать
Письменниці радянської одної,
Про яку нині мало хто і зна.
Жила у Польщі довгий час вона,
Просякнута ідеєю отою.
І звалась Ванда Василевська. Їй
Марксистська догма очі засліпила.
І де б вона у той час не робила,
Повсюди дух той і плодила свій.
За що ледь у в’язниці не була.
Та німці, як не дивно, врятували,
На Польщу, як у вересні напали.
І «патріотка» драла враз дала.
І не кудись – а у москальський рай,
Де такі пройди були всі потрібні.
Отож, її зустріли, наче рідну,
Адже «труїти» треба новий край,
Який від Польщі Сталін відхопив.
Потрібно «мізки людям виправляти»,
Потрібно всяких «ворогів» шукати,
Хто в такім «раї» жити не хотів.
І Ванда за роботу узялась.
Книжки писати часу геть не мала,
Вона на мізки людські полювала.
А хто отій «отруті» опиравсь,
Доноси до еНКаВееС писала,
Мовляв, то ворог лютий, приберіть.
І вже на світі тому і не жить –
В підвалах у чекістських помирали.
І їй не жаль було в тій «боротьбі»
Нікого. Бо ж нікого не любила.
Як, навіть, чоловіка її вбили,
Вона не зм’якла у своїй злобі́.
Хоч чоловік невинний був зовсі́м.
Чекісти тоді іншого шукали
Та сплутали чи, може, заблукали.
Постукали. Той відчиняє їм.
Чекістам тим від страху, далебі,
Здалося, що в руках у того зброя,
Хоч не було у нього ніякої,
І хтось з чекістів чоловіка вбив.
Застрелили, ледь ставши на поріг.
І імені в людини не спитали.
Ви думаєте, Ванда інша стала?
Ніхто й сльозинки бачити не міг.
Їй партія дорожче чоловіка,
Ідея вища їй за рідну кров.
Єдина лиш до партії любов,
З якою поєдналися довіку.
А про людську любов немає там.
Велів їй Сталін заміж – пострибала,
Корнійчукові за дружину стала.
Це той, що був грозою «ворогам».
Не стільки книги з п’єсами писав,
Скільки травив письменників, поетів.
Тож стрілися «два чоботи» нарешті,
Разом взялись до чорних своїх справ.
Хто пам’ята того Корнійчука?
Хто нині може Ванду ту згадати?
Лиш пам’ятають тих, хто йшов вмирати,
І чия кров на підлих їх руках.
Народ тоді недарма ж говорив
Про ту сімейку: «Корнійчук і Ванда –
То не родина, а звичайна банда».
Щоб зрозуміти, цих достатньо слів.
Для них ідея була над усе.
І він ідею ту у світ несе
Та прагне нею всіх зачарувати.
А, коли ні, готовий убивать.
Бо, хто оті ідеї не сприймає,
Той і на світі жити прав не має.
Хотілось би історію згадать
Письменниці радянської одної,
Про яку нині мало хто і зна.
Жила у Польщі довгий час вона,
Просякнута ідеєю отою.
І звалась Ванда Василевська. Їй
Марксистська догма очі засліпила.
І де б вона у той час не робила,
Повсюди дух той і плодила свій.
За що ледь у в’язниці не була.
Та німці, як не дивно, врятували,
На Польщу, як у вересні напали.
І «патріотка» драла враз дала.
І не кудись – а у москальський рай,
Де такі пройди були всі потрібні.
Отож, її зустріли, наче рідну,
Адже «труїти» треба новий край,
Який від Польщі Сталін відхопив.
Потрібно «мізки людям виправляти»,
Потрібно всяких «ворогів» шукати,
Хто в такім «раї» жити не хотів.
І Ванда за роботу узялась.
Книжки писати часу геть не мала,
Вона на мізки людські полювала.
А хто отій «отруті» опиравсь,
Доноси до еНКаВееС писала,
Мовляв, то ворог лютий, приберіть.
І вже на світі тому і не жить –
В підвалах у чекістських помирали.
І їй не жаль було в тій «боротьбі»
Нікого. Бо ж нікого не любила.
Як, навіть, чоловіка її вбили,
Вона не зм’якла у своїй злобі́.
Хоч чоловік невинний був зовсі́м.
Чекісти тоді іншого шукали
Та сплутали чи, може, заблукали.
Постукали. Той відчиняє їм.
Чекістам тим від страху, далебі,
Здалося, що в руках у того зброя,
Хоч не було у нього ніякої,
І хтось з чекістів чоловіка вбив.
Застрелили, ледь ставши на поріг.
І імені в людини не спитали.
Ви думаєте, Ванда інша стала?
Ніхто й сльозинки бачити не міг.
Їй партія дорожче чоловіка,
Ідея вища їй за рідну кров.
Єдина лиш до партії любов,
З якою поєдналися довіку.
А про людську любов немає там.
Велів їй Сталін заміж – пострибала,
Корнійчукові за дружину стала.
Це той, що був грозою «ворогам».
Не стільки книги з п’єсами писав,
Скільки травив письменників, поетів.
Тож стрілися «два чоботи» нарешті,
Разом взялись до чорних своїх справ.
Хто пам’ята того Корнійчука?
Хто нині може Ванду ту згадати?
Лиш пам’ятають тих, хто йшов вмирати,
І чия кров на підлих їх руках.
Народ тоді недарма ж говорив
Про ту сімейку: «Корнійчук і Ванда –
То не родина, а звичайна банда».
Щоб зрозуміти, цих достатньо слів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
