Сьогодні на сайт "Поетичні майстерні" я завантажував свій вірш "Вибір 1999-го" написаний ще тоді коли я вчився у школі. Там я писав що який би Кучма не був поганий все ж голосувати треба було за нього, аби до влади не прийшов Петро Симоненко. В зв'язку з цим мені згадалося от що: в липні 1998-го року я лежав у дитячому алергологічному відділенні, де проходив курс лікування від алергії та бронхіальної астми. Там для нас, дітей, було влаштовано час дозвілля: ми співали дитячі пісеньки радянських часів на кшталт "Вінтік-вінтік-шпунтік-шпунтік..." і про те як "Вмєстє вєсєла шагать по прасторам, по прасторам, по прасторам..." Однак що показово: нам не було запропоновано жодної пісні українською мовою, не було показано жодного україномовного мультика. Для мене який слухав по радіо "Промінь" вітчизняну музику із хіт-парадом "12-2" (треба сказати що дев'яності були часом розквіту української естрадної музики) це викликало здивування. І от одна дівчина сказала мені: " ти хочеш української мови? Ну так, ти поверхом помилився. Іди на третій поверх".
А поверхом нижче в нас було психоневрологічне відділення, де лежали діти із яскраво вираженими вадами ментального спектру. І там як я потім
дізнався виступали українські музиканти (дехто з них згодом став відомий на всю країну), а на четвертий поверх, до нас їх просто не пустили.

Вимальовується картина: ментально здорових дітей, які в подальшому впливатимуть на політичні події в Україні тримали в орбіті радянсько-російської культури, а для тих більшість з яких не буде навіть голосувати, бо їх доля - довічне ув'язнення в психоневрологічному інтернаті (що це за скотобаза така я коли-небудь розповім) можна було і українською співати. Треба сказати, що вочевидь в тій лікарні лікарі потайки симпатизували Симоненку і відродженню СРСР про який тоді комуністи кричали з кожної праски.
Якби тоді переміг Симоненко сценарій подій розвивався б як було описано в "Основах гєополітікі" Олександра Дугіна (читав я той розділ про українське питання), де Україна була б розірвана на три частини. Отже Кучма переміг, я закінчив школу і з другої спроби поступив до університету.

Я був вихований в школі у патріотичному дусі, і гадав що таке саме виховання отримали всі. Але виявилося інакше. І от, навчаючись в університеті я помітив (був початок нульових), що поза межами кафедри історії України, на більшості нашого факультету рівень навчання можна охарактеризувати словами (вже покійного) професора Віталія Васильовича Підгаєцького: "Сталін умєр вчєра". І коли настали вибори президента у 2004 році, а за ними й перший Майдан, в нашій групі проліг чіткий розподіл на дві частини який так і не був подоланий допоки ми не закінчили виш. Про що це говорить? Тільки одне: про виховання. Ті хто виховувався в українському дискурсі голосували за Ющенка, ті хто в російсько-радянському - Януковича. І цей розрив в українському суспільстві існував аж до 24 лютого 2022 року, коли путінська Росія явила нам своє справжнє обличчя (вона, власне зробила це раніше тільки "совки" в це відмовлялися вірити).
От чому те що з НМТ і ЗНО намагаються викинути історію України, замінивши її математикою (я зі своїми слабкими знаннями математики мусив би їхати за кордон тому що тоді б для мене в Україні вища освіта була б закрита) і те що шанований раніше мною міністр Сергій Квіт викинув історію України з курсу предметів які викладаються в вишах є нічим іншим як шкідництвом, котре нічим вибрехати не можна. Бо без знання історії люди з вищою освітою українцями не будуть.