Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, співавтор сценарію - грек Грігоріс Карантінакіс, виконавець однієї з головних ролей - юний італієць Коста Мікеле) створила, на мій погляд, справжній шедевр.
Мимоволі відчуваєш флюїди Сергія Параджанова й Отара Іоселіані… Але це вже наше українське сьогоднішнє кіно!
Буквально двома словами про сюжет. Підліток Мікеле, який унаслідок аварії втрачає маму в Італії, повинен виконати її заповіт - відвезти прах до невеличкого села Бережниця в Карпатах, де мешкає його рідний дідусь. Сімейне возз‘днання виявляються не дуже простим: норовливий буркотливий дід, до речі, колишній клоун, з одного боку, і амбітний юний мачо - з іншого. Українська мова та мова італійська. Різні вік, географія, ментальність, спосіб життя… Але, якщо уважніше придивитися, стільки схожого у характерах, навіть зовні нагадуть один одного. Що тут скажеш: одна кров!
Стрічка пронизана любов‘ю до України, до української мови, побуту, традицій, природи. А тому юний італієць дедалі більше відчуває себе саме українцем, а тому й не дуже поспішає повертатися до Італії.
Окреме слово на адресу виконавця ролі карпатського дідуся Богдана Бенюка. Блискучий театральний актор, здається, нарешті дочекався гідної його Ролі у кіно. Водночас смієшся і плачеш, і знов смієшся…
А на душі якось світлішає. І ще гостріше відчуваєш, чого тебе майже щоночі намагаються позбавити варварськими ракетними ударами…

2025 рік