Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А за те мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А за те мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Таври
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таври
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
