Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Таври
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таври
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
