Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Таври
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таври
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Їх в нелегкі́й дорозі зберегли,
Не віддали стихіям на розправу.
Вже капітан у бухту судно править,
Аби на землю всі ступить могли.
Полишивши далекий рідний дім,
Притулку люди нового шукали.
З тривогою й надією чекали
Й удача, врешті, посміхнулась їм.
Дивилися, як берег наближавсь.
Високі гори бухту обступали,
Немов сторожа, далі не пускали.
І лиш зефір легенький в хвилях гравсь.
Вдивлялись люди в береги чужі,
Не знали, чи гостинно їх зустрінуть?
Чи камені із гір назустріч кинуть?
Чи таври злі піднімуть на ножі?
Про таврів тих багато було чуть
І у Мілеті, звідки вони пли́ли.
І на шляху багато говорили
Місцеві, повз яких тримали путь.
Одні лякали, наче таври ті
Живуть лише грабунками й війною.
Не орють і не сіють землю сво́ю.
Та, лиш кого уздрінуть на путі,
Одразу аж до нитки обберуть.
А вже живим нікого не пускають.
Полоненому голову зрубають
І здобич ту, немов трофей несуть
До себе в дім. Настромлять на жердину
І над будинком виставлять своїм.
Щоб заздрили усі сусіди їм.
Та щоб охороняла їм хатину.
Мовляв, поки стирчить та голова
Над димарем, не буде в хаті лиха.
І височіє череп той над стріху,
Аж поки й здобич з’явиться нова.
А ще казали, що вони не всіх
Підряд вбивають. Та не легше з того.
До себе в гори відведуть живого,
Де ідол Діви височіє в них.
Вона в них жертв кривавих вимага.
Отож, притягнуть в капище бідаку.
А жрець візьме до рук свою ломаку,
Поки стоїть ще бранець на ногах,
З розмаху б‘є того по голові.
Людина від удару зразу й пада.
А жрець ножа хапає свого радо
Й людині ріже голову живій.
Ту голову на пакіл настромля.
А тіло із крутої скинуть скелі…
Отож, думки в прибульців невеселі.
Як стріне їх оця чужа земля?
Чи стане вона рідною для них?
Чи всі погинуть і сліду не стане?
Чи поміч від богів своїх дістануть,
Щоб захиститись від богів чужих?
Вдивляються в незнаний берег всі:
Чи небезпека часом не чигає,
Чи дикий тавр на здобич не чекає,
В кущах чи то за каменем засів?
Та, наче ж тихо. Легкий вітерець
Ворушить листя. Берега пристали
І на пісок всі вибиратись стали,
Тривоги всі здолавши, накінець.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
