ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.10.28 15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)

Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,

Вячеслав Руденко
2026.10.28 13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.

В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Віталій Татленко
2026.10.28

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Подгорний Ніколай / Вірші

 стихи
01(агонія)
Порятунку немає, шкіра вкрита залізом,
Як розпеченні голки, злі думки з неї лізуть.
Схоже все на реальність але це лише мрія,
І зломав собі крила, стогне гинее

02
Стальной иголкой, ниткой шелковой и тонкой,
Пришить бы месяц к бархатному небу,
И заглянуть домой, где так давно я не был,
И потянувшись сладко, словно кошка,
Махнув ресницей на прощанье, выпорхнуть в окошко.(:

03(суета)
Все суета, но так уж в мире повелось,
В воде прозрачной, плещется лосось,
И быстрокрылый ястреб в облаках парит,
Хрустальной каплей, точится гранит,
Что глубина тебе, что высота?
Когда душа тоскует в сердце пустота.

04( по дороге домой)
Сквозь асфальт проросла трава, Одиноко горит окно.
Ты наверно была права, что любовь издохла давно.
Покрывает листву листва, на душе как обычно дождь,
Бесполезны стали слова, остаётся лишь сердца дрожь.

05(жажда)
Я хочу пить, я так хочу пить,
больше чем мыслить, сильнее чем жить,
Дьяволу душу продам за глоток,
Чтобы водою по горлу протёк.
Жаждою пытка не выносима,
Где нет воды там ломается сила.
Но вот ты пришла, села рядом со мной,
И жажда утихла рассыпался зной.
Что за награда увидеть тебя,
я утонул не ищите меня ...

07(весенняя)
Завертелось, закружилось, разлетелось, понесло.
Вдребезги упав разбилось и дернулось и умерло.
Забродило, залежалось, разложилось и прошло.
Коркой плесени покрылось и травою поросло.
Через время под землёю. вздрогнуло зашевелилось.
Заворочалось забилось на поверхность поползло,
Потянулось оглянулось, улыбнулось и взошло.





(?)
Кто ты?
Упрямый как осел?
Податливый как воск?
Как будто в мусор обращен,
Но элегантный лоск.
Ты твердый как скалы гранит?
Скорее мягкий шёлк.
То ты испуганный олень,
То луноокий волк.
Быть может быстрый ветер ты?
Медлительный песок?
Нет сладкого вина глоток.
Иль ядовитый сок.
Наверно старше мира ты,
Моложе мотылька.
Уже знакомо имя мне?
Не угадал пока?

08(Меланхолия)
Из моих лохмотьев, точится песок,
И бежит по венам ядовитый сок.
Сила, слово, мысли, все переплелось,
Разлетелось в дребезги, вкривь и вкось срослось.
Шёлк, парча и бархат, радует наряд,
В самом сердце бьётся, льётся пряный яд,
Зависть, ложь, безумие, все переплелось,
На куски разбилось кое-как срослось (:


09(Любимой)
Паутиной ложится на душу тоска,
В сумерках света нет.
Пыльною дымкой память, пуста
Черствым гранитом одета.
Кто холоден словно лёд не сгорит,
Безумием страсти объят.
Но любовь изнутри отравит его,
Как оленя змеиный яд.
Пусть взорвется белесыми криками ночь,
Под кожей оставит синяк.
Непокорное сердце вырву прочь,
Для тебя мне не жалко – пустяк.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-01-23 17:28:50
Переглядів сторінки твору 736
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.237 / 3.5  (2.237 / 3.5)
* Рейтинг "Майстерень" 2.237 / 3.5  (2.237 / 3.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.702
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.08.28 11:36
Автор у цю хвилину відсутній