Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Московія свою Америку закрила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Московія свою Америку закрила
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки».
А про Сибір не варто й говорить.
Вона ж бо конкурентів там не мала,
Отож усе хапала і хапала
В надії хоч колись перетравить.
А руки загребущі вже тяглись
За море далі. Берінг постарався,
Уже і до Америки дістався.
Слідом авантюристи подались.
Займалися тим самим, що в Сибіру:
Місцевий люд взялися обдирать,
Аби примусити на себе працювать
Та хутряного полювали звіра.
То тільки у москальських казочках,
Яка у них історією зветься,
Аборигенам гарно так живеться
При «благородних», «щедрих» москалях.
Вони ж бо не англійці, не французи,
Не німці і колоній в них нема.
І «марку» та Московія трима:
Приходять москалі туди, як «друзі».
Насправді ж, на Алясці москалі
Місцевий люд і гнобили, й вбивали.
Ті неодноразово повставали,
Через нахабний той грабунок злі.
Та москалі нікого не жаліли,
Стріляли непокірних, бо ж у них
Були гвинтівки проти луків тих.
Не знати скільки й тисяч перебили.
Із алеутами, тлінкітами вони
Велися так, як із народами Сибіру –
Їх обдирали, наче справжні дикі звірі,
Вбивали, навіть не питаючи вини.
А ще й хвороб з собою різних привезли.
Від них в туземців не було імунітету.
Десятки тисяч з того канули у Лету.
Тож москалі ще й цим «прославитись» змогли.
Їх не цікавило міста побудувать,
Вони дороги не збирались прокладати.
Їм би хутро знайти, каланів вполювати
І можна в стелю уже, лежачи, плювать.
Тож на Алясці збудували кілька міст
Вздовж узбережжя, ще факторії та форти.
А розвивати край їм було не охота.
Не, як господар москаль вівся, а як гість.
Оскільки там лиш «гостювали» москалі,
Ні господарства, а ні міст не розвивали,
То у іспанців часом хліба купували
У Каліфорнії. Схотілось їм землі
Іще й тієї, щоби хліб собі ростить.
Тож припливли і свій Форт Росс там заснували.
Тут обробляти вони землю планували.
Та ж москалі не люблять на землі робить.
Іспанці скоса позирали лиш на те,
Адже ці землі вони власними вважали,
Та з москалями загризатись не бажали.
А в москалів хліб поганенько щось росте.
Вони ж хотіли хліб в Аляску постачать,
Аби на тому гарні гроші заробити,
Та не змогли й свою роботу окупити
За увесь час, що спромоглися там стирчать.
Та і Аляска при «господарях» таких
Прибутку зовсім москалям тим не давала.
Туди Московія лиш грошики вкладала,
Не сподіваючись, що знов повернуть їх.
Та і вкладала – то, мабуть, не зовсім так.
Бо ж з тої суми, що для неї виділяли,
Дві третіх йшло на петербурзьких чинодралів,
Яких в Аляску не заманиш ту ніяк.
Там москалів не так багато і було.
Бо кріпаків туди московських не пускали,
Дворяни лише по Європах гарували.
То звідки б там оте населення росло?
Отож, Аляска, як валіза їм була
Без ручки – жаль і кинути, неначе.
Та і тягти?.. В тім перспектив ніхто не бачив…
З людей розумних. Та ж Московія жила
Лише «вялічієм» - не розумом. І тому
«Валізу», очі витріщаючи, тягли.
Вони б «нагарбаного» й «п’ядь» не віддали,
Згноїли б, та не поступилися нікому.
Та ж час іде і та Московія росте.
Уже Центральну взялись Азію скоряти,
Щоб аж під Індію землі собі набрати.
А тут з Китаєм зачепились, як на те.
Обмахлювали і примусили Китай
Далекий Схід і Забайкалля їм віддати.
Вони і тут не устигають грабувати,
Куди тягтися ще й у той заморський край?!
А тут із Англією зовсім на ножах.
Захоче, клята, зможе легко відібрати.
А хто спроможеться ті землі захищати?
Тож ситуація така, що просто жах.
Розумні люди царям радили тоді,
Що ту Аляску треба би комусь продати,
Щоби хоча б якусь копійку вторгувати.
Бо, коли візьмуться англійці, буть біді.
Але царі москальські впертими були:
Збирали предки, а ми маєм роздавати?
Поки живий, ніколи тому не бувати!
Та час прийшов – Форт Росс спочатку продали.
Іспанцям думали та ті ж бо не дурні.
Чого за свою власність мають ще й платити?
Візьмуть задарма, як підуть москалі звідти!
А москалі у Форті вже рахують дні.
Усе ж швейцарцю землю всучили оту
За тридцять тисяч та і то не всі одразу.
Колись віддасть. Він же порядний, не образить.
Та чи оддав – про новину не знаю ту.
А скоро Кримська розгорілася війна.
Москалі думали Туреччину здолати
І всі Балкани із протоками забрати.
Та повернулась по інакшому вона.
Нахабство москалів вже всіх дістало,
Бо ж вони пхали носа скрізь, куди й не слід.
Тож об‘єднався проти них нормальний світ.
Англійці разом із французами напали
На москалів. І зрозуміло стало всім,
Що та Московія лиш силою хвалилась,
Бо після перших же ударів повалилась.
Війна прийшла тепер до москалів у дім.
Про Севастополь скрізь горлають москалі,
Як героїчно вони місто боронили.
Та ж у Криму весь флот і армію згубили
Із адміралами своїми на чолі.
А ще ж англійці під Архангельськом були
І Петропавловськ-на-Камчатці штурмували.
Аляску, правда, в ту війну не зачіпали,
А то би запросто всю захопить змогли.
Микола Палкін від новин тих дуба дав.
А Александр був доволі тямковитий
І зрозумів, що щось потрібно з тим робити.
Отож реформи він проводити почав.
Велів між іншим і Аляску ту продать.
Хоч якісь гроші будуть, що дарма тримати?
Взялись англійцям спершу те пропонувати.
Та тим свойому б «господарству» раду дать.
Тож до Америки звернулися тоді.
Та б і не проти. Та війна якраз почалась,
Де за майбутнє Південь з Північчю змагались.
Тож не до того. Та москаль чекав, сидів.
І дочекався. Як закінчилась війна,
То до питання того повернулись знову.
Тепер уже була Америка «готова».
Зуміла грошей накопичити вона.
Поторгувались та й зійшлися у ціні.
За сім із хвостиком мільйонів зговорились.
Ще москалі, говорять, навіть, ухитрились
І хабаря на лапу дати. Так чи ні?
Того не знаю. На Алясці москалі
Про то не знали. Тому дуже здивувались,
Коли про те, що вони продані, дізнались.
Але кому вони потрібні взагалі?!
Москві Америка всі гроші віддала,
Хоча в Московії ніхто їх не побачив.
Тож говорили поміж люди, наче
Та шхуна, що ті грошики везла,
Десь затонула. Й грошики тю-тю.
Мені здається, що їх просто розікрали,
Всі чинодрали по кишенях розіпхали,
Бо вони геть всі казнокради по життю.
Що ще цікаво. Коли москалі
Форт Росс продали, через кілька років
Там золота знайшли за кілька кроків.
І «лихоманка золота» на цій землі
Розпочалася. Та від того москалям
Лише оскома через такі втрати.
Могли би бути в золоті, багаті.
А мусили дивитись звіддаля.
А далі – гірше. Москалі пішли
З Аляски – не змогли її пожерти,
П‘ять доларів за кожен кілометр
Вони з американців узяли.
Не встиг москальський вивітритись дух,
Як на Алясці золото знайшлося.
І знову москалям тим довелося,
Роззявивши роти, ловити мух.
Здається, Доля насміхалась з них.
Чи вона, може просто не хотіла,
Щоб москалями ще і там смерділо.
Тож копняками й виштовхала їх.
Аляска, бач і нині процвіта
У піку теж багатому Сибіру,
Що з москалями зубожів допіру.
Багатим із багатством тим не став.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки».
А про Сибір не варто й говорить.
Вона ж бо конкурентів там не мала,
Отож усе хапала і хапала
В надії хоч колись перетравить.
А руки загребущі вже тяглись
За море далі. Берінг постарався,
Уже і до Америки дістався.
Слідом авантюристи подались.
Займалися тим самим, що в Сибіру:
Місцевий люд взялися обдирать,
Аби примусити на себе працювать
Та хутряного полювали звіра.
То тільки у москальських казочках,
Яка у них історією зветься,
Аборигенам гарно так живеться
При «благородних», «щедрих» москалях.
Вони ж бо не англійці, не французи,
Не німці і колоній в них нема.
І «марку» та Московія трима:
Приходять москалі туди, як «друзі».
Насправді ж, на Алясці москалі
Місцевий люд і гнобили, й вбивали.
Ті неодноразово повставали,
Через нахабний той грабунок злі.
Та москалі нікого не жаліли,
Стріляли непокірних, бо ж у них
Були гвинтівки проти луків тих.
Не знати скільки й тисяч перебили.
Із алеутами, тлінкітами вони
Велися так, як із народами Сибіру –
Їх обдирали, наче справжні дикі звірі,
Вбивали, навіть не питаючи вини.
А ще й хвороб з собою різних привезли.
Від них в туземців не було імунітету.
Десятки тисяч з того канули у Лету.
Тож москалі ще й цим «прославитись» змогли.
Їх не цікавило міста побудувать,
Вони дороги не збирались прокладати.
Їм би хутро знайти, каланів вполювати
І можна в стелю уже, лежачи, плювать.
Тож на Алясці збудували кілька міст
Вздовж узбережжя, ще факторії та форти.
А розвивати край їм було не охота.
Не, як господар москаль вівся, а як гість.
Оскільки там лиш «гостювали» москалі,
Ні господарства, а ні міст не розвивали,
То у іспанців часом хліба купували
У Каліфорнії. Схотілось їм землі
Іще й тієї, щоби хліб собі ростить.
Тож припливли і свій Форт Росс там заснували.
Тут обробляти вони землю планували.
Та ж москалі не люблять на землі робить.
Іспанці скоса позирали лиш на те,
Адже ці землі вони власними вважали,
Та з москалями загризатись не бажали.
А в москалів хліб поганенько щось росте.
Вони ж хотіли хліб в Аляску постачать,
Аби на тому гарні гроші заробити,
Та не змогли й свою роботу окупити
За увесь час, що спромоглися там стирчать.
Та і Аляска при «господарях» таких
Прибутку зовсім москалям тим не давала.
Туди Московія лиш грошики вкладала,
Не сподіваючись, що знов повернуть їх.
Та і вкладала – то, мабуть, не зовсім так.
Бо ж з тої суми, що для неї виділяли,
Дві третіх йшло на петербурзьких чинодралів,
Яких в Аляску не заманиш ту ніяк.
Там москалів не так багато і було.
Бо кріпаків туди московських не пускали,
Дворяни лише по Європах гарували.
То звідки б там оте населення росло?
Отож, Аляска, як валіза їм була
Без ручки – жаль і кинути, неначе.
Та і тягти?.. В тім перспектив ніхто не бачив…
З людей розумних. Та ж Московія жила
Лише «вялічієм» - не розумом. І тому
«Валізу», очі витріщаючи, тягли.
Вони б «нагарбаного» й «п’ядь» не віддали,
Згноїли б, та не поступилися нікому.
Та ж час іде і та Московія росте.
Уже Центральну взялись Азію скоряти,
Щоб аж під Індію землі собі набрати.
А тут з Китаєм зачепились, як на те.
Обмахлювали і примусили Китай
Далекий Схід і Забайкалля їм віддати.
Вони і тут не устигають грабувати,
Куди тягтися ще й у той заморський край?!
А тут із Англією зовсім на ножах.
Захоче, клята, зможе легко відібрати.
А хто спроможеться ті землі захищати?
Тож ситуація така, що просто жах.
Розумні люди царям радили тоді,
Що ту Аляску треба би комусь продати,
Щоби хоча б якусь копійку вторгувати.
Бо, коли візьмуться англійці, буть біді.
Але царі москальські впертими були:
Збирали предки, а ми маєм роздавати?
Поки живий, ніколи тому не бувати!
Та час прийшов – Форт Росс спочатку продали.
Іспанцям думали та ті ж бо не дурні.
Чого за свою власність мають ще й платити?
Візьмуть задарма, як підуть москалі звідти!
А москалі у Форті вже рахують дні.
Усе ж швейцарцю землю всучили оту
За тридцять тисяч та і то не всі одразу.
Колись віддасть. Він же порядний, не образить.
Та чи оддав – про новину не знаю ту.
А скоро Кримська розгорілася війна.
Москалі думали Туреччину здолати
І всі Балкани із протоками забрати.
Та повернулась по інакшому вона.
Нахабство москалів вже всіх дістало,
Бо ж вони пхали носа скрізь, куди й не слід.
Тож об‘єднався проти них нормальний світ.
Англійці разом із французами напали
На москалів. І зрозуміло стало всім,
Що та Московія лиш силою хвалилась,
Бо після перших же ударів повалилась.
Війна прийшла тепер до москалів у дім.
Про Севастополь скрізь горлають москалі,
Як героїчно вони місто боронили.
Та ж у Криму весь флот і армію згубили
Із адміралами своїми на чолі.
А ще ж англійці під Архангельськом були
І Петропавловськ-на-Камчатці штурмували.
Аляску, правда, в ту війну не зачіпали,
А то би запросто всю захопить змогли.
Микола Палкін від новин тих дуба дав.
А Александр був доволі тямковитий
І зрозумів, що щось потрібно з тим робити.
Отож реформи він проводити почав.
Велів між іншим і Аляску ту продать.
Хоч якісь гроші будуть, що дарма тримати?
Взялись англійцям спершу те пропонувати.
Та тим свойому б «господарству» раду дать.
Тож до Америки звернулися тоді.
Та б і не проти. Та війна якраз почалась,
Де за майбутнє Південь з Північчю змагались.
Тож не до того. Та москаль чекав, сидів.
І дочекався. Як закінчилась війна,
То до питання того повернулись знову.
Тепер уже була Америка «готова».
Зуміла грошей накопичити вона.
Поторгувались та й зійшлися у ціні.
За сім із хвостиком мільйонів зговорились.
Ще москалі, говорять, навіть, ухитрились
І хабаря на лапу дати. Так чи ні?
Того не знаю. На Алясці москалі
Про то не знали. Тому дуже здивувались,
Коли про те, що вони продані, дізнались.
Але кому вони потрібні взагалі?!
Москві Америка всі гроші віддала,
Хоча в Московії ніхто їх не побачив.
Тож говорили поміж люди, наче
Та шхуна, що ті грошики везла,
Десь затонула. Й грошики тю-тю.
Мені здається, що їх просто розікрали,
Всі чинодрали по кишенях розіпхали,
Бо вони геть всі казнокради по життю.
Що ще цікаво. Коли москалі
Форт Росс продали, через кілька років
Там золота знайшли за кілька кроків.
І «лихоманка золота» на цій землі
Розпочалася. Та від того москалям
Лише оскома через такі втрати.
Могли би бути в золоті, багаті.
А мусили дивитись звіддаля.
А далі – гірше. Москалі пішли
З Аляски – не змогли її пожерти,
П‘ять доларів за кожен кілометр
Вони з американців узяли.
Не встиг москальський вивітритись дух,
Як на Алясці золото знайшлося.
І знову москалям тим довелося,
Роззявивши роти, ловити мух.
Здається, Доля насміхалась з них.
Чи вона, може просто не хотіла,
Щоб москалями ще і там смерділо.
Тож копняками й виштовхала їх.
Аляска, бач і нині процвіта
У піку теж багатому Сибіру,
Що з москалями зубожів допіру.
Багатим із багатством тим не став.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
