Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Московія свою Америку закрила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Московія свою Америку закрила
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки».
А про Сибір не варто й говорить.
Вона ж бо конкурентів там не мала,
Отож усе хапала і хапала
В надії хоч колись перетравить.
А руки загребущі вже тяглись
За море далі. Берінг постарався,
Уже і до Америки дістався.
Слідом авантюристи подались.
Займалися тим самим, що в Сибіру:
Місцевий люд взялися обдирать,
Аби примусити на себе працювать
Та хутряного полювали звіра.
То тільки у москальських казочках,
Яка у них історією зветься,
Аборигенам гарно так живеться
При «благородних», «щедрих» москалях.
Вони ж бо не англійці, не французи,
Не німці і колоній в них нема.
І «марку» та Московія трима:
Приходять москалі туди, як «друзі».
Насправді ж, на Алясці москалі
Місцевий люд і гнобили, й вбивали.
Ті неодноразово повставали,
Через нахабний той грабунок злі.
Та москалі нікого не жаліли,
Стріляли непокірних, бо ж у них
Були гвинтівки проти луків тих.
Не знати скільки й тисяч перебили.
Із алеутами, тлінкітами вони
Велися так, як із народами Сибіру –
Їх обдирали, наче справжні дикі звірі,
Вбивали, навіть не питаючи вини.
А ще й хвороб з собою різних привезли.
Від них в туземців не було імунітету.
Десятки тисяч з того канули у Лету.
Тож москалі ще й цим «прославитись» змогли.
Їх не цікавило міста побудувать,
Вони дороги не збирались прокладати.
Їм би хутро знайти, каланів вполювати
І можна в стелю уже, лежачи, плювать.
Тож на Алясці збудували кілька міст
Вздовж узбережжя, ще факторії та форти.
А розвивати край їм було не охота.
Не, як господар москаль вівся, а як гість.
Оскільки там лиш «гостювали» москалі,
Ні господарства, а ні міст не розвивали,
То у іспанців часом хліба купували
У Каліфорнії. Схотілось їм землі
Іще й тієї, щоби хліб собі ростить.
Тож припливли і свій Форт Росс там заснували.
Тут обробляти вони землю планували.
Та ж москалі не люблять на землі робить.
Іспанці скоса позирали лиш на те,
Адже ці землі вони власними вважали,
Та з москалями загризатись не бажали.
А в москалів хліб поганенько щось росте.
Вони ж хотіли хліб в Аляску постачать,
Аби на тому гарні гроші заробити,
Та не змогли й свою роботу окупити
За увесь час, що спромоглися там стирчать.
Та і Аляска при «господарях» таких
Прибутку зовсім москалям тим не давала.
Туди Московія лиш грошики вкладала,
Не сподіваючись, що знов повернуть їх.
Та і вкладала – то, мабуть, не зовсім так.
Бо ж з тої суми, що для неї виділяли,
Дві третіх йшло на петербурзьких чинодралів,
Яких в Аляску не заманиш ту ніяк.
Там москалів не так багато і було.
Бо кріпаків туди московських не пускали,
Дворяни лише по Європах гарували.
То звідки б там оте населення росло?
Отож, Аляска, як валіза їм була
Без ручки – жаль і кинути, неначе.
Та і тягти?.. В тім перспектив ніхто не бачив…
З людей розумних. Та ж Московія жила
Лише «вялічієм» - не розумом. І тому
«Валізу», очі витріщаючи, тягли.
Вони б «нагарбаного» й «п’ядь» не віддали,
Згноїли б, та не поступилися нікому.
Та ж час іде і та Московія росте.
Уже Центральну взялись Азію скоряти,
Щоб аж під Індію землі собі набрати.
А тут з Китаєм зачепились, як на те.
Обмахлювали і примусили Китай
Далекий Схід і Забайкалля їм віддати.
Вони і тут не устигають грабувати,
Куди тягтися ще й у той заморський край?!
А тут із Англією зовсім на ножах.
Захоче, клята, зможе легко відібрати.
А хто спроможеться ті землі захищати?
Тож ситуація така, що просто жах.
Розумні люди царям радили тоді,
Що ту Аляску треба би комусь продати,
Щоби хоча б якусь копійку вторгувати.
Бо, коли візьмуться англійці, буть біді.
Але царі москальські впертими були:
Збирали предки, а ми маєм роздавати?
Поки живий, ніколи тому не бувати!
Та час прийшов – Форт Росс спочатку продали.
Іспанцям думали та ті ж бо не дурні.
Чого за свою власність мають ще й платити?
Візьмуть задарма, як підуть москалі звідти!
А москалі у Форті вже рахують дні.
Усе ж швейцарцю землю всучили оту
За тридцять тисяч та і то не всі одразу.
Колись віддасть. Він же порядний, не образить.
Та чи оддав – про новину не знаю ту.
А скоро Кримська розгорілася війна.
Москалі думали Туреччину здолати
І всі Балкани із протоками забрати.
Та повернулась по інакшому вона.
Нахабство москалів вже всіх дістало,
Бо ж вони пхали носа скрізь, куди й не слід.
Тож об‘єднався проти них нормальний світ.
Англійці разом із французами напали
На москалів. І зрозуміло стало всім,
Що та Московія лиш силою хвалилась,
Бо після перших же ударів повалилась.
Війна прийшла тепер до москалів у дім.
Про Севастополь скрізь горлають москалі,
Як героїчно вони місто боронили.
Та ж у Криму весь флот і армію згубили
Із адміралами своїми на чолі.
А ще ж англійці під Архангельськом були
І Петропавловськ-на-Камчатці штурмували.
Аляску, правда, в ту війну не зачіпали,
А то би запросто всю захопить змогли.
Микола Палкін від новин тих дуба дав.
А Александр був доволі тямковитий
І зрозумів, що щось потрібно з тим робити.
Отож реформи він проводити почав.
Велів між іншим і Аляску ту продать.
Хоч якісь гроші будуть, що дарма тримати?
Взялись англійцям спершу те пропонувати.
Та тим свойому б «господарству» раду дать.
Тож до Америки звернулися тоді.
Та б і не проти. Та війна якраз почалась,
Де за майбутнє Південь з Північчю змагались.
Тож не до того. Та москаль чекав, сидів.
І дочекався. Як закінчилась війна,
То до питання того повернулись знову.
Тепер уже була Америка «готова».
Зуміла грошей накопичити вона.
Поторгувались та й зійшлися у ціні.
За сім із хвостиком мільйонів зговорились.
Ще москалі, говорять, навіть, ухитрились
І хабаря на лапу дати. Так чи ні?
Того не знаю. На Алясці москалі
Про то не знали. Тому дуже здивувались,
Коли про те, що вони продані, дізнались.
Але кому вони потрібні взагалі?!
Москві Америка всі гроші віддала,
Хоча в Московії ніхто їх не побачив.
Тож говорили поміж люди, наче
Та шхуна, що ті грошики везла,
Десь затонула. Й грошики тю-тю.
Мені здається, що їх просто розікрали,
Всі чинодрали по кишенях розіпхали,
Бо вони геть всі казнокради по життю.
Що ще цікаво. Коли москалі
Форт Росс продали, через кілька років
Там золота знайшли за кілька кроків.
І «лихоманка золота» на цій землі
Розпочалася. Та від того москалям
Лише оскома через такі втрати.
Могли би бути в золоті, багаті.
А мусили дивитись звіддаля.
А далі – гірше. Москалі пішли
З Аляски – не змогли її пожерти,
П‘ять доларів за кожен кілометр
Вони з американців узяли.
Не встиг москальський вивітритись дух,
Як на Алясці золото знайшлося.
І знову москалям тим довелося,
Роззявивши роти, ловити мух.
Здається, Доля насміхалась з них.
Чи вона, може просто не хотіла,
Щоб москалями ще і там смерділо.
Тож копняками й виштовхала їх.
Аляска, бач і нині процвіта
У піку теж багатому Сибіру,
Що з москалями зубожів допіру.
Багатим із багатством тим не став.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки».
А про Сибір не варто й говорить.
Вона ж бо конкурентів там не мала,
Отож усе хапала і хапала
В надії хоч колись перетравить.
А руки загребущі вже тяглись
За море далі. Берінг постарався,
Уже і до Америки дістався.
Слідом авантюристи подались.
Займалися тим самим, що в Сибіру:
Місцевий люд взялися обдирать,
Аби примусити на себе працювать
Та хутряного полювали звіра.
То тільки у москальських казочках,
Яка у них історією зветься,
Аборигенам гарно так живеться
При «благородних», «щедрих» москалях.
Вони ж бо не англійці, не французи,
Не німці і колоній в них нема.
І «марку» та Московія трима:
Приходять москалі туди, як «друзі».
Насправді ж, на Алясці москалі
Місцевий люд і гнобили, й вбивали.
Ті неодноразово повставали,
Через нахабний той грабунок злі.
Та москалі нікого не жаліли,
Стріляли непокірних, бо ж у них
Були гвинтівки проти луків тих.
Не знати скільки й тисяч перебили.
Із алеутами, тлінкітами вони
Велися так, як із народами Сибіру –
Їх обдирали, наче справжні дикі звірі,
Вбивали, навіть не питаючи вини.
А ще й хвороб з собою різних привезли.
Від них в туземців не було імунітету.
Десятки тисяч з того канули у Лету.
Тож москалі ще й цим «прославитись» змогли.
Їх не цікавило міста побудувать,
Вони дороги не збирались прокладати.
Їм би хутро знайти, каланів вполювати
І можна в стелю уже, лежачи, плювать.
Тож на Алясці збудували кілька міст
Вздовж узбережжя, ще факторії та форти.
А розвивати край їм було не охота.
Не, як господар москаль вівся, а як гість.
Оскільки там лиш «гостювали» москалі,
Ні господарства, а ні міст не розвивали,
То у іспанців часом хліба купували
У Каліфорнії. Схотілось їм землі
Іще й тієї, щоби хліб собі ростить.
Тож припливли і свій Форт Росс там заснували.
Тут обробляти вони землю планували.
Та ж москалі не люблять на землі робить.
Іспанці скоса позирали лиш на те,
Адже ці землі вони власними вважали,
Та з москалями загризатись не бажали.
А в москалів хліб поганенько щось росте.
Вони ж хотіли хліб в Аляску постачать,
Аби на тому гарні гроші заробити,
Та не змогли й свою роботу окупити
За увесь час, що спромоглися там стирчать.
Та і Аляска при «господарях» таких
Прибутку зовсім москалям тим не давала.
Туди Московія лиш грошики вкладала,
Не сподіваючись, що знов повернуть їх.
Та і вкладала – то, мабуть, не зовсім так.
Бо ж з тої суми, що для неї виділяли,
Дві третіх йшло на петербурзьких чинодралів,
Яких в Аляску не заманиш ту ніяк.
Там москалів не так багато і було.
Бо кріпаків туди московських не пускали,
Дворяни лише по Європах гарували.
То звідки б там оте населення росло?
Отож, Аляска, як валіза їм була
Без ручки – жаль і кинути, неначе.
Та і тягти?.. В тім перспектив ніхто не бачив…
З людей розумних. Та ж Московія жила
Лише «вялічієм» - не розумом. І тому
«Валізу», очі витріщаючи, тягли.
Вони б «нагарбаного» й «п’ядь» не віддали,
Згноїли б, та не поступилися нікому.
Та ж час іде і та Московія росте.
Уже Центральну взялись Азію скоряти,
Щоб аж під Індію землі собі набрати.
А тут з Китаєм зачепились, як на те.
Обмахлювали і примусили Китай
Далекий Схід і Забайкалля їм віддати.
Вони і тут не устигають грабувати,
Куди тягтися ще й у той заморський край?!
А тут із Англією зовсім на ножах.
Захоче, клята, зможе легко відібрати.
А хто спроможеться ті землі захищати?
Тож ситуація така, що просто жах.
Розумні люди царям радили тоді,
Що ту Аляску треба би комусь продати,
Щоби хоча б якусь копійку вторгувати.
Бо, коли візьмуться англійці, буть біді.
Але царі москальські впертими були:
Збирали предки, а ми маєм роздавати?
Поки живий, ніколи тому не бувати!
Та час прийшов – Форт Росс спочатку продали.
Іспанцям думали та ті ж бо не дурні.
Чого за свою власність мають ще й платити?
Візьмуть задарма, як підуть москалі звідти!
А москалі у Форті вже рахують дні.
Усе ж швейцарцю землю всучили оту
За тридцять тисяч та і то не всі одразу.
Колись віддасть. Він же порядний, не образить.
Та чи оддав – про новину не знаю ту.
А скоро Кримська розгорілася війна.
Москалі думали Туреччину здолати
І всі Балкани із протоками забрати.
Та повернулась по інакшому вона.
Нахабство москалів вже всіх дістало,
Бо ж вони пхали носа скрізь, куди й не слід.
Тож об‘єднався проти них нормальний світ.
Англійці разом із французами напали
На москалів. І зрозуміло стало всім,
Що та Московія лиш силою хвалилась,
Бо після перших же ударів повалилась.
Війна прийшла тепер до москалів у дім.
Про Севастополь скрізь горлають москалі,
Як героїчно вони місто боронили.
Та ж у Криму весь флот і армію згубили
Із адміралами своїми на чолі.
А ще ж англійці під Архангельськом були
І Петропавловськ-на-Камчатці штурмували.
Аляску, правда, в ту війну не зачіпали,
А то би запросто всю захопить змогли.
Микола Палкін від новин тих дуба дав.
А Александр був доволі тямковитий
І зрозумів, що щось потрібно з тим робити.
Отож реформи він проводити почав.
Велів між іншим і Аляску ту продать.
Хоч якісь гроші будуть, що дарма тримати?
Взялись англійцям спершу те пропонувати.
Та тим свойому б «господарству» раду дать.
Тож до Америки звернулися тоді.
Та б і не проти. Та війна якраз почалась,
Де за майбутнє Південь з Північчю змагались.
Тож не до того. Та москаль чекав, сидів.
І дочекався. Як закінчилась війна,
То до питання того повернулись знову.
Тепер уже була Америка «готова».
Зуміла грошей накопичити вона.
Поторгувались та й зійшлися у ціні.
За сім із хвостиком мільйонів зговорились.
Ще москалі, говорять, навіть, ухитрились
І хабаря на лапу дати. Так чи ні?
Того не знаю. На Алясці москалі
Про то не знали. Тому дуже здивувались,
Коли про те, що вони продані, дізнались.
Але кому вони потрібні взагалі?!
Москві Америка всі гроші віддала,
Хоча в Московії ніхто їх не побачив.
Тож говорили поміж люди, наче
Та шхуна, що ті грошики везла,
Десь затонула. Й грошики тю-тю.
Мені здається, що їх просто розікрали,
Всі чинодрали по кишенях розіпхали,
Бо вони геть всі казнокради по життю.
Що ще цікаво. Коли москалі
Форт Росс продали, через кілька років
Там золота знайшли за кілька кроків.
І «лихоманка золота» на цій землі
Розпочалася. Та від того москалям
Лише оскома через такі втрати.
Могли би бути в золоті, багаті.
А мусили дивитись звіддаля.
А далі – гірше. Москалі пішли
З Аляски – не змогли її пожерти,
П‘ять доларів за кожен кілометр
Вони з американців узяли.
Не встиг москальський вивітритись дух,
Як на Алясці золото знайшлося.
І знову москалям тим довелося,
Роззявивши роти, ловити мух.
Здається, Доля насміхалась з них.
Чи вона, може просто не хотіла,
Щоб москалями ще і там смерділо.
Тож копняками й виштовхала їх.
Аляска, бач і нині процвіта
У піку теж багатому Сибіру,
Що з москалями зубожів допіру.
Багатим із багатством тим не став.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
