Привіт!

Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустрів, як зір на небі. Нє, ну звісно, у мене є і звичайне «цивільне» українське ім»я, якщо хочете – можете називати мене Іваном Івановичем або Петром Петровичем, але навряд чи це вам буде цікаво робити упродовж певного довгого часу.

Отже, сьогодні у мене є трішки вільного часу і натхнення, щоб розповісти вам, чому мене звати Портос, і щоб ви врешті всі припинили задавати мені дурних запитань.

Все розпочалося в ті підліткові роки, котрі прийнято називати пубертатним періодом. Дехто вже починає розуміти, про що буде далі йти мова, так? Нас було троє друзів, троє хлопчаків, ми ходили в одну й ту ж школу, щоправда, в різні класи. Ми товаришували ще змалку, постійно разом кудись ходили, грали в шахи чи в теніс «на виліт», ганяли у футбол, тощо. Наші батьки працювали на одному й тому ж підприємстві, і якось одного літа вони нам трьом взяли путівки до піонерського табору на 24 дні.

Ми якраз закінчили сьомі класи, і вже вважалися цілком дорослими. У таборі було весело і класно, особливо у перші дні, коли завелося багато нових знайомств, але ще не всі з»їхалися, і тому існувала відносна свобода в діях, вожаті нас не надто строго муштрували.

Потім поприїжджали старші хлопці і дівчата, котрі вже, як ми розуміли, знали про те, звідки беруться діти, не з чуток і не з казок. Почалися в таборі усілякі розбірки між старшаками, власне, то були суперечки, кому з юнаків яка дівчина має дістатися, тобто хто з ким має «ходити». До мордобою справа не доходила, тому що за це могли моментально та безапеляційно прогнати з табору, що б означало, що такому «бандіту» взагалі ніяка дівчина не дістанеться, а тоді який смисл у мордобої?

І тоді старшаки після відбою почали ходити в туалет і вимірювати, в кого пісюн довший. Домовлялися, що в кого довший пісюн – той має право першим вибирати собі дівчину. Щовечора після відбою бігали в піонерську за лінійкою, після чого групка з двох-трьох чоловік усамітнювалася в районі дерев»яних туалетів на краю табору. Вимірювали і так, і сяк, і в стоячому стані, і в лежачому, і це тривало кілька днів, і всі, хто був в курсі цих вимірювань, цілими днями обговорювали результати, весело іржали і підколювали невдах, котрим за результатами вимірювань діставалися «крокодилиці» або ж взагалі «дощечка з отвором».

Після вимірювань потрібно було занести лінійку назад у піонерську, щоб ніхто з керівництва табору ні про що не здогадався.

Ми, підлітки, спочатку не розуміли, що насправді відбувається, ну а потім, коли все більш-менш устаканилося, то почали потроху розуміти.

Основні ж події якось так трапилися раптово, зненацька, в суботу на дискотеці. Дівчата, нафарбовані і вбрані у свої найкращі вдяганки, поприходили першими і, чемно вишикувавшись, стояли під стіночкою, а старшаків ще не було- приймали душ після футболу і наводили марафєти.
Ну а ми в цю суботу грали переважно в шахи та в шашки, тому прийшли одночасно з дівчатами. Заграла музика, і ми, звісно ж, стали з тими дівчатами танцювати. Ну, дискотека ж. Після кількох бистрих танців увімкнули повільну пісню «Там, де клен шумить», і ми, не довго думаючи, почали запрошувати дівчат. Ну, дівчата були старші за нас на рік, а хто й на два чи на три, у багатьох цицьки вже були досить великі та красиві, і з ними, з тими дівчатами, було дуже приємно танцювати, притискаючи їх до себе, а вони від цього сміялися і весело підморгували одна одній, мовляв, ну що з цих дітей взяти? Хай потішаться собі, а потім…

А потім в зал вбігли розлючені старшаки і посеред пісні стали нас, малоліток, відштовхувати від «їхніх» дівчат. Мовляв, як це так, коротуни, ви що собі дозволяєте? Сили були нерівні, та й взагалі, затівати справжню бійку у таборі, через яку тебе просто виставлять з чемоданом за ворота табору, не було ніякого сенсу. Через те нам не залишалося інших варіантів, як покинути ту дискотеку і піти на прогулянку по периметру.

Йшли мовчки, потім хтось мовив:
- А давайте і ми поміряємо свої пісюни!
Ідея сподобалася, робити все рівно було наразі нічого, тому ми вирішили піти в піонерську за лінійкою.

В піонерській було вже темно, бо штори були щільно засмикнуті, і всередину не проникало навіть світло від вуличних ліхтарів. Хтось з наших клацнув вимикачем при дверях, і при світлі лампочки Ілліча ми побачили, як піонервожатий з піонервожатою завмерли в позі кроля і крільчихи. Піонервожата лежала грудьми на письмовому столі, руками трималася за край стола, і, весело посміхаючись, без будь-яких ознак сорому, дивилася просто нам в очі. А піонервожатий відразу відстрибнув назад і натягнув аж до пуза спортивні штани.
Обличчя його було червоним, мов у вареного рака, чи то від сорому, чи то від злості, чи від чогось іншого.

- Що ви тут забули!?- прогарчав піонервожатий,- чому не на дискотеці?

- Ми за лінійкою прийшли, - сказав хтось із наших.
- Нам би тільки лінійку взяти, і ми підемо, - додав я.

- Нашо вам та лінійка? Ви мали бути на дискотеці, а не за лінійкою ходити!- не заспокоювався піонервожатий.

- Нас прогнали, - сказав я.
- Хто вас прогнав?-ще більш розлючено гарчав піонервожатий. – Хто вас міг прогнати з дискотеки?

- Старшаки нас прогнали, бо ми з їхніми дівчатами танцювали мєдляк.

- Ну і ну…Ну я їм такого завтра дам! Я ж їм покажу! Так, ану, хто конкретно там був з першого загону?

- Вася, та дай їм вже ту лінійку, та й нехай собі йдуть міряти свої пісюни, - перебила його піонервожата, не підводячись. А якби вона підвелася, то ми б могли побачити її оголені пишні цицьки. Тому вона й не підводилася, очікуючи продовження від Василя.

Але піонервожатий Василь уже втратив бойовий запал і, як ми зрозуміли, тільки й шукав приводу покинути приміщення піонерської.

- Ні, я до завтра чекати не буду! Я просто зараз піду на дискотеку і покажу їм, як це молодших піонерів проганяти з дискотеки!
І він якось аж надто поспішно вибіг з піонерської. За ним вибігли кілька наших хлопців, і ми з друзями залишилися втрьох.

- Ну то що, хлопчики, ось вам лінійка, можете мірятися просто тут, нащо вам ще кудись йти, в якийсь смердючий туалет. А я вам допоможу, - сказала піонервожата.

З цими словами вона випросталася, і ми дійсно помітили, які ж у неї гарні цицьки!

- А звідки ви взнали, для чого нам лінійка?- запитав я.
- Я в цьому таборі працюю вже чотири роки, і ще жодного разу цю лінійку не використовували для будь-яких інших цілей. Ну хіба що інколи табличку якусь накреслити, - відповіла вожата, не поспішаючи вдягнути бюстгальтер.

Йти кудись вже дійсно не було ніякої потреби, та й навіщо, і ми, долаючи сором, почали займатися вимірюваннями своїх пісюнів під пильним контролем піонервожатої.

Від виду її оголених грудей у нас у всіх тут же виник твердий, категоричний стояк. І тут виявилося, що у нас трьох, зовні однакових одноліток, пісюни кардинально відрізняються.

У Валєри пісюн був- ну як пісюн, середньої довжини і середнього діаметру. У Толіка пісюн був довгий, я б сказав-феноменально довгий, але тонкий, як молочна сосиска і виглядав смішно, до того ж, постійно падав.
А от мій пісюн виявився не так, щоб довгим, можливо навіть на сантиметр коротшим, ніж у Валєри, але зате чи не удвічі товщим. А може й чи не утричі. Діаметр важко було виміряти звичайною лінійкою, потрібен був би штангенциркуль, але його в піонерській, ясне діло, що не було.

Піонервожату явно зацікавив мій орган, вона підійшла ближче, присіла просто перед ним, уважно обмацуючи його та роздивляючись.

- Ну, хлопче, та ти унікум, виявляється. А я й не знала, що у нас існують такі таланти в другому загоні. Як же тебе звати, Портос? А-а, в принципі, а для чого мені твоє ім»я, для мене відтепер ти будеш Портосом. А ви чого витріщилися, Араміс з Дартаньяном? Поміряли, шо хотіли? То вдягайте штани – і пішли звідси геть! А ми з Портосом будемо тут вивчати біографію Володимира Ілліча Леніна, так усім і говоріть, хто буде цікавитися. В піонерській відбуваються ленінські читання, не заважати!

Після цього в піонерському таборі у мене почалося райське життя. В їдальні поварихи мені залюбки давали додаткові котлети чи сосиски, от скільки попрошу – стільки і давали. Звичайно ж, я брав добавку не лише собі, але й Арамісу з Дартаньяном, щоб з ними не розісратися, та й щоб вони моїм батькам не розпатякали про мої щовечірні ленінські читання.

На прибирання території табору мене не відправляли, замість цього я мусив малювати стінгазету чи робити фотографії в темному приміщенні. Перед тим, як робити фотографії, потрібно було зарядити плівку у касету, потім касету у фотоапарат, потім, коли плівка закінчувалася, потрібно було її заправити у фотобачок і проявити та закріпити, і все це потрібно було робити у темній, темній кімнаті, щоб не засвітити плівку, і чи треба вам пояснювати, що на всіх цих етапах мені допомагала і контролювала піонервожата Олена Федорівна, котру вже кілька ночей я звав просто Лєнка. Від того, що я її звав «Лєнка» вона ще більш шаленіла і витворяла таке, що якби мої тато з мамою про це дізналися, то я не знаю, що б вони зі мною зробили.

-Та заспокойся, Портосіку, що б вони з тобою зробили? Ти ж їхній син. Вони ж тебе люблять. Це вони зі мною можуть щось зробити, коли дізнаються, що я тебе отак безсоромно совратила. Але ж ти їм не скажеш, правда? А потім ти закінчиш 8й клас, поступиш в ПТУ, і ми з тобою поженимося, і поїдем кудись в інше місто, на молодіжне якесь будівництво, може навіть на БАМ. Хочеш на БАМ?

Я не хотів на БАМ, вірніше, я не знав, чи я хочу на БАМ, чи не хочу на БАМ, і що я взагалі хочу. У мене був яскравий пубертатний період, літо, сонце, річка з чистою водою, гарні дівчата навколо, ну і , звісно ж, Лєнка.

До речі, про гарних дівчат. Вони якимось дивом всі чи майже всі дізналися про мій «унікальний талант», і тепер кожна прагнула зі мною потанцювати на дискотеці, тісно притискаючись до мене, щоб хоча б через одяг відчути пульсацію мого Портоса. Слід сказати, що Лєнка була не дурепою, і щоб запобігти непотрібним інцидентам, перед самою дискотекою завжди проводила зі мною «ленінські читання», інколи по два чи три «читання» поспіль. Ревнувала, значить мене.

Старші хлопці теж змінили своє відношення до мене, навіть стали першими вітатися, ледь не кланялися при зустрічі, багато хто з них напрошувався зі мною дружити, «якщо тебе хтось образить – ти мені скажи!», «а хочеш, я тебе навчу грати на гітарі?» і таке інше. Чи треба говорити, що я намагався зробити так, щоб і Араміс з Дартаньяном теж отримали щось від цього, щоб їм також дозволялося те, що й мені, бо ж вони мої давні й щирі друзі, та що там друзі, - друзяки! Це, щоправда, не завжди спрацьовувало, і я відчував, як мої друзі все більше й більше віддаляються від мене.

Минули 24 дні табору, і ця зміна підійшла до свого фінішу. За мною приїхали тато з мамою, за моїми мушкетерами теж, всі прощалися одне з одним, цілувалися і плакали. Дійсно, в таборі було дуже добре, панувала особлива атмосфера, котра сприяла формуванню гарних дружніх стосунків , навіть незважаючи на дрібні інциденти.

Мене особисто проводжала половина дівчат з першого і другого загонів, вони обступили моїх предків і навперебій розповідали, який я у них хороший, добрий, сильний, хоробрий син, справжній піонер і таке інше, і тут звідки не взялася Олена Федорівна, вона протиснулася поближче до моїх старих і повідомила, що за мої успіхи мене нагороджено похвальною грамотою, а як приз надано безкоштовну путівку на ще одну зміну на 24 дні.

- Ти ж не проти залишитися в таборі ще на одну зміну, піонере?- голосно запитала вона у мене при батьках.
Я остовпів, не знав, що й казати, бо це дійсно була несподіванка для мене, можна сказати – сюрприз.

- Ой, як приємно!- порушила мовчанку моя матуся. – Та звісно, Олежик не проти, ти ж не проти, Олежику? Тут так гарно, я б і сама тут залишилася з задоволенням, але ж у нас робота. У нас же з батьком робота, та ще й дача, а на тій дачі теж знаєте, Олено Федорівно, скільки роботи? Оце як приїдеш у п»ятницю ввечері на ту дачу, думаєш відпочити, а воно ж то те, то се, то картоплю підгорни, то води наноси, то буряка просапай, і отак пашеш, пашеш… То ти, Олежику, лишайся ще на місяць, що тобі вдома у дворі робити, з тими босяками твоїми в карти та в ті шахмати цілими днями бавитися. Якби з того хоч був якийсь толк, а толку з того немає аж геть ніякого. А тут хоч якийсь толк з тебе буде. Он, Олена Федорівна розповідала, що ти і фотографії навчився робити, і стінгазети гарні випускаєш, і це все правда, бо ж і грамоту тобі за це дали.


Що було робити? Звісно, я погодився. Отак я й залишився ще на одну зміну, а мої друзяки, мої Араміс із Дартаньяном, ображені, поїхали додому.

Друга зміна у мене протікала практично так само, як і перша, тільки вже друзів серед хлопців у мене практично не було. Дні протікали майже одноманітно: сніданок-річка, пляж- обід-волейбол-вечеря-ленінські читання.
Або сніданок-похід в ліс- обід – футбол- вечеря-ленінські читання.

В суботу та неділю, коли дискотека, ленінські читання відбувалися перед дискотекою і після дискотеки. Перед дискотекою – щоб ніяка блядь мене не спокусила, а після – щоб я вигуляв те, що накопичив під час дискотеки.
А коли у Лєнки були місячні, то вона мене взагалі з піонерської кімнати не випускала, змушувала випускати по стінгазеті щодня, писати разом з нею якісь плани виховної та патріотичної роботи і тому подібне.

Часто в такі моменти вона впадала у депресію, плакала, ридма ридала, всі лічила на пальцях, на скільки років вона за мене старша. Виходило то на шість, то на сім, в залежності від того, чи заокруглювати роки, чи рахувати помісячно.

- В 50 років я вже буду стараааа, ти на мене не захочеш і подивитисяяяяяяя, знайдеш собі якусь молодухуууууу….

В такі моменти я вже починав розуміти, що то є таке сімейне життя, що воно не полягає лише в тому, щоб разом спати і кохатися, а ще існують і всілякі побутові проблеми, і то ще за ситуації, коли дітей малих немає. А вже як є малі діти, то це вже взагалі ніякого життя тобі не буде.

Все закінчилося якось раптово, як, власне, і розпочиналося.
В один день трапилися дві події, котрі корінним чином вплинули на моє подальше життя.

Лєнка після сніданку наказала мені зайти в піонерську. Я зайшов, думав – будуть ранкові ленінські читання. Аж ні. Лєнка сиділа розгублена і плакала, я її такою ніколи раніше не бачив.
- Сідай, - сказала вона.
Я сів.
- У мене затримка, - сказала вона.
- Ну та й шо? Я нікуди не спішу, - відповів я.
- Ти не розумієш. У мене затримка, - і вона вказівним пальцем тицьнула себе між ногами.
- Так. У тебе затримка, і що?-Я зробив довгу паузу.- У нас не буде ленінських читань?
- Я бєрємєнна, дурню! Бє-рє-мєн-на! Від тебе бєрємєнна!
- Тобто, ти бєрємєнна, а на мене кричиш? Я тут при чому?

Я дійсно тоді цього всього не розумів, усієї цієї біології, анатомії та фізіології людини. Ми це повинні були б вивчати аж у десятому класі.
- Нє, ну ти придурок, чи шо? Куди тицяти своїм Портосом вивчив, а що означає бєрємєнна – не вивчив?
- Так а звідки я можу це знати? Мені ж ніхто нічого не казав. Ти мені нічого не казала. Де я міг вивчити, що таке бєрємєнна?
- У тебе хіба молодшого братіка чи сестрички нема?
- Нема.

-Ясно… А мені казали, що від малоліток залетіти не можна, що у них ще сперма несозрівша, шо можно їбаться хоч сутками напрольот – і не залетиш. А воно он як…А я дурна вірила…

- То що тепер? Мені йти, чи як? Будуть ленінські сьогодні, чи все відміняється?

- Ну ладно, - витерла соплі Лєнка.- Що ж тут уже зробиш? Залетіла – значить залетіла. Уже все. Так шо ж, давай….

І ми стали знову кохатися, як завжди. Їй подобався мій Портос, мені подобалася її Міледі, її цицьки, іі гладенька шкіра, і як вона ойкає і ахкає, як вона проситься не зупинятися, як вона благає ще і ще…

Рвучко розчинилися двері, почали блимати спалахи фотоапаратів, до піонерської увірвалося кілька дорослих чоловіків, одні- у формі міліції, інші - у цивільному, за ними неквапом, вразвалочку, увійшов піонервожатий Василь.

- Ну от, -промовив Вася, - я ж вам казав. Займається проституцією, розтліває неповнолітніх, робить приписки в калькуляції.
До нас підійшов інтелігентний вусатий дідусь у білому халаті, на вигляд – справжній Айболіт.
- Так, молоді люди, вибачте, що змушений вас потривожити, але мені необхідно зафіксувати медичний факт проникнення чоловічого статевого органу в жіночий статевий…. Так-так. Таааак. Молодий чоловіче, а вам скільки років? Ви дійсно неповнолітній?

- Та він в сьомому класі!- бекнув піонервожатий Василь.

- То й що, що в сьомому? Може він двоєшнік, може він по три роки сидів в одному й тому ж класі. Ви тільки погляньте на його хазяйство! Та я таких за все своє життя не бачив! І то вже ерекція спала, бо ми ж їм тут звалилися як сніг на голову. Таак, факт проникнення я засвідчив, проникнення було, ейякуляту ще нема, треба було б трохи зачекати ще під дверима, то й еякулят був би.

- А еякулят нам і не потрібний, - сказав чоловік у штатському.- Ми ж тут не зґвалтування фіксуємо, а навпаки – розтління неповнолітнього.

- Він мене зґвалтував, - раптом сказала Лєнка.- Я опиралася, але він скрутив мене і зґвалтував. Я була проти. Він майже два місяці мене ґвалтував, а за відмову погрожував мене пирнути ножем.

Я не вірив своїм вухам. Світ перевернувся для мене догори ногами.
- Лєнка, ти шо? Ти шо таке кажеш?

- Яка я тобі Лєнка? – огризнулася піонервожата, вибираючись із-під мене і одночасно намагаючись вдягнути бюстгальтер.- Скотина малолітня! Тобі тепер на зоні покажуть, де раком зимують!

- Ну, товариші, тут, як я бачу, ситуація в корні протилежна, ніж та, що нам повідомив товариш, значить, як вас там? … товариш Василь, значить. Василь Іванович, а скажіть нам, з якою метою ви нас ввели в оману? Може ви співучасник?

- Так, - сказала Лєнка, -він теж мене ґвалтував. Вони по черзі мене ґвалтували, а інколи і вдвох одночасно.

- Тоді, - сказав чоловік у цивільному, - ми будемо порушувати кримінальну справу за статтею, значить, тойво, групове зґвалтування. Так, міліція, ви поки що візьміть підозрюваних під варту, ну там кайданки і все таке інше. А потерпілу потрібно буде обстежити додатково в умовах стаціонару. Ну і щоб консиліум там виніс постанову, чи не пошкоджені внутрішні органи при зґвалтуванні, тобто чи не нанесені тяжкі тілесні ушкодження, значить. І пресі поки що нічого не повідомляти. Цього неповнолітнього, значить, батьків повідомити, начальника цього піонертабору викликати на партком, можливо, що й звільнити за халатність. Та тут роботи непочатий край. Потрібно всіх опитати…

От таким чином я і вступив у доросле життя.
А що і як було далі – опишу в наступній частині.

(грудень, 2025)