ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих, хто вже відійшов у захмар’я, і тих, хто, на щастя, поруч із нами… Звичайно, такі імпресії - мої й тільки мої. Боже борони, я не збираюсь їх кому-небудь нав‘язувати. У цих нотатках абсолютно не претендую на літературознавчий аналіз, переказування сюжетних ліній, занурення у біографію митця тощо. Ні! Це, повторюю, лише мої особисті враження, які, можливо, для когось стануть запрошенням до твору того чи іншого автора, чи взагалі відкриють їм нове ім‘я…
Кожна сторінка цього щоденника побудована за таким принципом: мій авторський невеличкий есей вставлено у середину розрізаної навпіл цитати з твору героя нарису.
Отже, починаю…


ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ

…Листопад. Осінь переходила в стадію старечої щуплості, дні її були вже обчислені, її сльози вже вичерпувались перед неминучим кінцем. Вона стала тиха й холодна, нахмурена й спокійна напередодні сніжного загину, і кам'яні звуки міста глухіш бриніли в цій передсмертній порожняві. Почуваючи полегшення на повітрі, радий бігти від кімнати, де стіни тхнули його отруйними думками, він насунув на чоло капелюха і непомітно дійшов до Сінного базару. Обминаючи його, вийшов на Велику Підвальну й спинився коло ґраток Золотоворітського скверу, де заснулий фонтан височів серед басейну, налитого зеленавою водою дощів. На алеях, устелених жовтим листом каштанів, тяглися низкою самотні лавочки…


3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії будо розстріляно
видатного українського письменника, одного з найяскравіших прозаїків
«Розстріляного відродження» Валер‘яна Підмогильного.
У двадцять сім він написав роман, який міг би прославити художню
літературу будь-якої європейської країни. А у тридцять шість його життя
трагічно обірвалося. Точніше, обірвали…
Ось стислий перелік ознак цього роману:
соціально-психологічний,
урбаністичний,
інтелектуальний,
модернізм,
неореалізм,
вітаїзм…
Додам ще від себе: надзвичайно сучасно і надзвичайно талановито.
Якби мені запропонували назвати твори, після прочитання яких можна, як то кажуть, із першого погляду буквально закохатися у новітню українську прозу, я без вагань назвав би два романи. Своїми враженнями від другого я поділюся трохи згодом. Але першим для мене є саме роман Валер‘яна Підмогильного, що має назву «Місто».
Місто - це Київ.
Відтепер у свідомості на мій особистий Київ накладається Київ Підмогильного. Часова відстань - сто років. Але ця різниця у роках завдяки новаторському стилю письменника майже не помітна…


…На Хрещатик він вийшов, як на алею широкого парку, посипану холодним пухом хмар — розлогих птахів із синьої високості, що пролетіли вчора над узгір'ями скель, рівно витесаних і в барвисті шапки одягнених. І сонце, стоячи вгорі холодним диском, кидало під ноги, під копита й колеса рясні потоки іскор — блакитних, червоних і жовтих, що розсипались на вулиці й на дахах блискучим порохом, ясним тремтінням морозу, що в цю мить, лагідний і любий, запалював очі мимовільною радістю, заводив на уста несвідому посмішку істоти, що бачить сонце. Все здавалось чорнішим і білішим, всі контури поглиблювались, тоншали в легкому сяєві, весь гомін підносився на кілька нот назустріч промінню, і чутнішав той бадьорий шелест, рип пружного снігу під невпинними, короткими натисками…