Свічі печальний вогник догорає
Помигує, потріскує й димить,
Життя, мов свічка та, у нас спливає,
А зупинить не можна ні на мить.
Сльоза тече гарячою щокою
І зрошує в душі пекучий біль,
Сум володіє наскрізь головою,
Немов, солодкий і пахучий хміль.
Вінок стоїть жалобний притулившись,
Ще вчора квіти в нім були живі
Сьогодні – все у мороці схилилось,
Не вижили – погасли і вони.
А дерева сосни, п’янкая нота
Перебиває подих, б’є у ніс
Вона також росла собі спокійно
Аж доки лісоруб не глянув в ліс.
Мара зловісна з срібною косою
Підходить ближче, ближче дух займа
І тільки помах, і завмре довкола
І тіло, свята людська душа.
Пахучий ладан все навкруг покриє
Народження і смерті провідник
І світ погасне, упаде, зімліє
Від тих блаженних фібер неземних.
Поріг старенький переступить ряса
Останнє, що ввійде сюди, і все…
Співає хор благаннія до Спаса
Ридають люди, серце біль гризе.
Чому нагрянув час цей так неждано,
Не думали ні діти, не рідня
Пішла в холодну даль, землі прадавню
Душа палка і ніжна – молода.