Римованих рядків п’янке похмілля
Що хочуть вирватись на волю, хочуть жити,
Туманять погляд, мов євшана зілля
А розум їх не може зупинити.
Фонтан словесний, що з душі пробився,
Із тих найдальших, потайних глибин,
І час навкруг неначе зупинився,
В передчутті негоди, згас і він.
І буква букву спішно поганяє,
Щоб не лишитись у глибинах назавжди,
Рядок тихенько на папір лягає,
Рождаючись, в світ фальшу і брехні.
З’являється, щоб жити, й людські душі,
Вести у незбагненній долі млі,
Щоб їх навчати, як добру служити,
Приходячи тихенько уві сні.
То хай же більше не картає серце
Полину безустанна гіркота,
Нехай же слово на папір лягає,
І у широке далі йде життя.