Тепер я бачу справжню майстерність.

Як і домовлялись стосовно відгуків, вони відбуваються зрідка — через раз або трохи частіше.

  На мою думку, це не просто верлібр про втрати, а медитація про саму фізику цього процесу, в якому втрата — вже не подія, а майже спосіб існування, бо й назва зрозуміла, сучасна, проста і змістовна.

  Фраза
“думати про втрачене,
обминаючи себе”

наче навмисно розділена рядками так, що виникає відчуття різних втрат.
Це один із найточніших фрагментів у тексті, бо саме тут виникає парадокс:
• ліричний герой позначає зовнішню причину,
хоч головний втрачений — він сам.
І це дуже сильний психологічний вузол.

  Образ печер
“у печерах наших помилок”
дуже влучний.

Помилки тут не просто згадуються — вони стають археологічним простором, де лежить те, що колись було живим, діючим, палаючим.

І перелік утрат несподівано переходить від побутового до метафізичного.
Такий собі майже чорний гумор:
• між велосипедом і розумом немає ієрархії — усе може бути загублене.

Слово “оргтехніка” особливо цікаве, бо звучить навмисно сухо, майже канцелярськи, і саме тому добре контрастує з “розумом”.

  Найсильнішим місцем я би назвав рядки:

“лягаючи на смужку
порожнього ліжка”.

Викликає увагу саме лягаючи — не влягатися, не моститися, не падати.

Це дуже кінематографічно.
“Смужка” порожнього ліжка — майже фізичний образ самотності: тихий, без пафосу.

Саме тут текст перестає бути просто текстом і набуває присутності автора.

  Фінал:

“Не трушу клепсидрою,
у ній потопає і —
випливає час”

свідчить про поезію, яка вже наближається до високого рівня.

Клепсидра не просто відмірює час — він у ній потопає і випливає.
Образ дуже сильний.

  Особливо виразний останній жест:

“Яка глибинність
замкненої системи!
Ха! В ній вічність?”

Тут з’являється несподівана іронія, і саме вона рятує текст від надмірної філософської серйозності.

Оце “Ха!” — живе і людське.
Воно не дає текстові перетворитися на лекцію.

  Головне:

у цьому тексті втрата показана не як трагедія, а як природна властивість людського життя.

Не «ми щось загубили»,
а ми живемо всередині системи втрат.

І це справді цікаво.

Я готував свій матеріал для окремої публікації, але передумав. От і виглядає таким, яким бачимо.

Стовпчик нових надходжень не збідніє.
З повагом, Ю.С.

Ґречно дякую всім.
Іноді хочеться зупинити мить.