Монолог для Діви

Нічого не змінилося з часів,
Коли молюск пурпурною ціною
Лягав на пеплос. Пурпур, мабуть, сам
Подешевів в рази. Хоча, здається,
Котурни подорожчали, але
Рука її ще пам’ятає сонце:
Коли, ховаючи від полум’я лице,
Вона вінок скидала з очерету
До ніг паломника, що долучився між.

Рука втирала мускус, як сьогодні
Втирають крем, і пахнув цвіт алкани
На смуглих шиях. Теплі береги
Піском вбирають віддих шумовиння,
І видається: снять зашерхлі скали,
Корали снять, збиваючи у піну
Високі хвилі; снить стара Кіпріда
На дні старого моря, як любов,
Що голод свій тамує марципаном.

Рука тримала келихи вина,
Пером писала лист, роман, романи,
І кожен помах віялом таїв
Щось більше, зазвичай, ніж звичайний помах.
І час листав життя, відкривши ставні,
Мінялись лиця, вулиці, та ви
Були такі ж печально незворушні
Тому, хто вам епітети складав,
Але сміялись тим, хто мав сміливість
Дрібним камінням кидати по вікнах.
Той посміх був, що посміх Єзавелі.

Крім того,
Рука стискала вим’ятий платок,
Збирала кров з чола до підборіддя
І до брови. Таку проходить відстань милосердя,
Як не продовжить лінію страждань
У вертикальне над, а тільки до,
Назвавши те релігією тут. Тому
Твоя рука, як молиш «Отче наш»,
Тяжіє до пупка невідворотно.
І, черкнувши в плечах горизонталь,
Спускається понижче до кишені.
І в перехресті двох епох, прямих,
Знаходиш серце точкою, тому що
Твоя любов, як вибір, — пересічна:
Від центру вверх або від центру вниз
Здається крайністю, що визначає міру.
І, знаєте, знаходить компроміс:
Що віра надолужить і завершить
Чистилищем можливу повноту.

04.08.2021